Ґеоґрафічні обставини. Український народ і його міґрація.

B попередній добі були хвилі, коли могло здаватися, що воля людська потрапила усунути всі перешкоди, які ставила природа краю при будові української держави. Що воно так дійсно не було, видко з того, що навіть великий гетьман не зміг забезпечити могутнього становища української держави на довший час.

Коли зявлялося нараз два а навіть часом і такий, що Правобережжя, а саме Київщина й По- божжя дуже запустіли. I це було сгихійнок> катастрофою для Правобережної України. Втративши населення вона не могла вже більше піднятися з руїни, а хоч недовго опісля зачала вона знову заселятися й тут повстале нове козацтво, то всеж більшого значіння це козацтво не осягло вже ніколи. Правобережна Україна зосталася пасивним чинником на політичному полі.

Інакшепредставлялася справа зЛівобережнок> Україною, що була під владою гетьманів. Вона устояла надалі, як активна одиниця під політичним, оглядом, бо не тільки що не втратила населення, але ще його збільшила наслідком іміграції з Правобережжя. Хоч за Самойловича дійшло вже де того, що звідси, з державної України починале населення емігрувати поза її границінаСлобідську Україну.

Але тоді це не вийшло накористьукраїнській державі. Вона не мала сили заволодіти новими українськими землями й Слобідська Україна зо-, сталася під московським пануванням. Замість того

Московщина зміцніла що до скількости населення» забезпечила себе від Татар через повстання заселеної смуги землі від по/іудпя, а звязавши зсобою українське населення на Слобідській Україні, давала вона тим немов приклад для його головної ліаси, яка містилася чи то в українській державі на Лівобережжу чи то в Польщі, що вона може своє політичне життя вмістити в рамках московської держави..

I щойно значно пізніще, по страшнім- упадку українського народу в XVIII і Xl^ століттю, новішими часами, цей великий прибуток українських земель на сході, який зазначився аж під Кавказом і Каспійським морем, став виявляти своє дійсне значіння. Україна здоб^ета таку обширну етнографічну підставу, що иа пій може істнувати велика українська держава, дале- ко більша ніж це було за козацької доби.

Політично-суспільний лад в українській державі від переяславського договору 1659 p. до битви під Полтавою в 1709 p

Міграція українського народу в другій половині XVII в. показувала, що великий рух української маси, який зачався був Хмельниччиною, не скінчився ані з хвилею остаточного зірвання з Польщею, ані з хвилею унії з Москвою. Раз розхвильована маса не могла так скоро прийти до рівноваги fi це показувалося на всіх полях українського життя. Міграція була ті.чькн одним з проявів цього руху, хоч може напважиішим і таким, що виявив найбільше далекосяглі наслідки. P03%, двильовання маси бачимо між иншим також н* полі суспільних відносин, бо тут воно виступав зовсім виразно, а в наслідок цього суспільний лад довший час не міг скристалізуватися як слід.

Правобережна Україна була протягом цілої

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVlI СТ. ОСереДКОМ ПОЛІТИЧНОГО'

життя, але разом з тим тереном безиереривної збройної боротьби. Що в таких обставинах не міг скристалізуватися суспільний лад, це зовсім ясно_

I тому, як перед переяславським договором 165& p. так і в цій добі суспільний лад не о ще викінченим, уміцненпм. I тепер, як і перше, докладноп> розмежування між поодинокими суспільними кля- саМи ще нема. Козацтво e й надалі ліайважнішиль чинником, але воно як суспільна кллеа ие було в собі замкнене й не могло таким бути, поки трі- вав воєнний_стан. Кождого часу можна було перейти чи то з міщанської, чи селянської кляси в козацтво. I тому скількість козаків не була ніколи постійна й змінялася відповідно до такеї чи інакшої*воєнної ситуації. Козацтво було клясою^ яка в тих неспокійних часах мусіла відогравати першорядну ролю завдяки свому військовому характеру, а це зробило з козацтва найбільше упри- вілєйовану суспільну клясу. Воно мало в своїх руках земельні посілости, а його старшина стала на місці давніхпольських дідичів на Україні. Тільки воно тепер ще не мало тих вигід, що їх малиг польські пани. Селянство ще не було відданевйо- го руки й панщина ще не могла тут закріпитися* Проте початок до цього був уже зроблений.бо селянство було віддане під юріедікцію козацькоТ старшини, яка мала в руках державні уряди, і було обовязане новим дідичам до деяких повинностей, а саме: 1) гатити греблі, 2) збирати сіно і 3) возити дрова.

Таким чином доля селянства була все таки кращою в порівнанню з тим,що булозапольсько- го панування. Инша річ, що соціяльна еволюція йшла в тім напрямі, щоби селянство міцніше піддати під власть нових, українських дідичів-урядов- ців. До цього одначе не прийшло, бо тимчасом упала українська держава на Правсбережжу.

Великі потрясення перебуло на Правобережжу в другій половині XVll століття також міщанство.

Найменші зміниперейшла православнацерква. Соціяльна революція не торкалася церкви. Вона зосталася при своїх давніх земельних посілостях і тому представляла поважну економічну силу. Це був, побіч козацької старшини, найбільше консервативний чинник на Україні. I коли на Правобе- режжу зачинало все розкладатися, коли козацтво упало тут зовсім, а міщанство опинилося в дуже тяжкому положенню, то церква одна держалася завдяки своїй традиції тк організації.

3 упадком Чигирина й української держави наПравобережжу скінчилася доба,вякійсуспільний лад розвивався в рамах української держави. Хмельниччина зруйнувала давний суспільнийлад, створила умовини до будування нового суспільного ладу, але часи Руїни не дали змоги цьому новому суспільному ладу зміцнитися,скристалізуватися.Місц6 польської шляхти заняло на Правобережжу козацтво, але як суспільна кляса воно не було таке зорганізоване, як польська шляхта. Хоча козацтво, а передовсім козацька старшина здобула польські маєтки на Правобережжу, то всеж користати з них якслід не могло, бо цьому перешкоджувала воєнна заверюха. Треба було довшого й спокійнішого часу, щоб козацька старшина тай узагалі козацтво стало на Правобережжу так .

Для инших суспільщгх кляс: для духовенства й міщанства упадок української держави на Право- «бережжу не мав тцкого великого суспільного значіння, бо суспільне становище обох цих кляс не змінилося: церква зісталася на далі в посіданню великих земельних посілостей, а міста далі розвивалися слабо.

Иншим шляхом пішов розвиток суспільного ладу на Лівобережній Україні. Лівобережна Україна не переживала такої страшної воєнної завірюхи, як Правобережна, й життя йшло тут спокійнішим руслом. Лівобережна Україна не втратилапо- літичної самостійности й тому суспільний розвиток ішов тут у рамах української держави, хоча Заважили тут теж по части чужосторонні впливи, а саме московські. Наслідком цього бачимо тут суспільну езолюцію, неперервану таким способом, як це було наПравобережнійУкраїні.Томусуспіль- на еволюція на Лівобережній Україні є дальшою консекченцією суспільного життя, що його витворила Хмельниччина й факт істнування української держави.

Були й тут збройні розправи за Івана Брю- ховецького й Петра Дорошенка, але це було ніщо в порівнанню, з тим, що діялося на Правобережній Україні. Наслідком цього суспільний лад міг тут кристалізуватися скорше і міцнійше. Найбільше скористала з цього козацька старшинг.По вигнанню Поляків з Лівобережної України вона придбала для себе насамперед землі польських магнатів і на це дістала правну апробату з боку гетьмана й царя, якого для більшої певности теж просила про признання їй цих земель.

A ця кляса почала за Самойловича й Мазепи міцно організуватись. Ha Правобережній Україні козацтво ніколи не було суспільною клясою, докладно відділеною від инших кляс. Щойно на Ліво- бережжу 'ійшло до цього." За Самойловича встановлено було реєстр, і хто не буввписаний доньо^ го, той не міг бути козаком і був звичайним селянином, над яким стояло марево панщини. I під цим оглядсм рядове козацтво було одної думки зі старшиною. Воно не . хотіло приймати до себе нових людей, бо боялося обезцінювати таким чином своє упривілейоване становище. А упривілейованнябуло велике, бо кождий козак чи богатшийчибіднійший 'мав особисту свободу й крім військової служби не-

був обовязаний до ніяких повинностей, ані щодо держави ані щодо инших суспільних кляс. Як одні, так і другі були власниками землі, яку дістали чи то від гетьмана чи то від царя, або купили її від селян, нераз за дурничку, змусивши їх силою до такої продажі.

Це означало, що козацька кляса стала цілком тим самим, чим була *оді шляхта в європейських, державах, а козацька старшина — це те саме що тодішня маґнатерія в Европі. I навіть зверхніми ознаками була вона зовсім подібна до неї: козацька старшина вважала себе „шляхетською“ клясою, виводила свій рід від старших шляхетських родів і приймала їх герби. Словом—тодішнє козацтво — це нова шляхта зі шляхетською,земельною аристократією. Це те саме, що польська шляхта з пана- ми-магнатами на чолі, це те саме що німецький „адель“ з графами, ляндґрафами чи фірстами на чолі.

Що до міщанства, то воно так само, як на Правобережжу, не грало тут першорядної ролі. Але ріжниця була в тім, що коли там наслідком воєнних подій багато міст позникало зовсім, тут такої катастрофи не було й розвиток міст був прлвиль- нійший. Тай ще в тому ріжниця, що коли на Ліво- бережжу козацька кляса почала замикатися в собі, то між нею й міщанством настало виразне відмежування так само зрештою, як і між міщанством і селянством, від коли па Лівобережній Україні настали найбільші розміри пашципи.

Духовенство було й на Лівобережній Україні звязане своєю осібною організацією, а церква мала в посіданню великі земельні простори, наслідком цього представлялася вона поважною економічною силою.

Коли порівнати суспільний лад Лівобережної

України з Гіравобережною,колитам ще була ѵк..~ їнська держава, то видно,щонаЛівобережній^краї- ні був суспільний лад краще скристалізований, ніж на Правобережній. Але й тут ця кристалізація, відмежування поодиноких суспільних кляс від себё не було таке різьке, як це було в західній або в центральній Европі. Причина цього була та, що економічний добробут усіх суспільних кляс опирався на хліборобстві. Бо навіть міщанська кляса не могла стати самостійно від хліборобства. Вона займалася ним і торговала головно хліборобськими продуктами.

1 саме в торговлі хліборобськими продуктами займала Україна досить поважне місце. Маємові- домости, що з України експортовано збіжжя і худобу до Польщі й Москви, експортованотакож туди вино, тютюн, коноплі і т. п. Таким чином укра- Тнська держава, особливо Лівобережна, була продуцентом для сусідів, а навіть для дальших країв,