Участь України в Північній війні. Полтавський погром. Орликові заходи.
Гетьман Петро Дорошенко був останнім гетьманом, який при помочі татарсько-турецького світа хотів зединити Україну й зробити її незалежною від Польщі й від Москви. Капітуляція його в 1676.
p. означала кінець змагань за соборність і незалежність України.Лівобережні гетьманиМно- гогрішний, С’амойлович і врешті Мазепа — стояли при уніїУкраїни з Москвою і не зійшли з цього становища Навіть тоді, як звязок з Москвою виказав непожадані для України наслідки. Таку саму політичну програму мала йкозацькастаршина, яка не бачучи можливости відчахнутися від Москви, пішла на опортуністичну політику хоч узагалі була неприхильно настроєна до Москви.Опортуністичну політику провадило також духовенство, відколи знесеноавтономіюукраїнської церкви, хоча все такитрадиція самостійностиукра- їнської православної церкви мусіла у нього задержатись.
Міщанство й селянство не мало особлившої причини боятися московського панування, бо вони представляли собі, що їх доля під Москвою коли не покращає, то й не стане гіршою.
3 недовірям до Москви мусіло ставитися рядове козацтво. Воно вже тоді мало на стільки політичної свідомости й розуміло, що йомуукраїнська держава потрібна й що під Москвою йому нема чого доброго сподіватись. A к тім московські політичні круги полишили ширшукозацьку масу тим- часом на боці, вдоволяючися приєднуванням до себе провідників козацтва. Це дуже добре бачило рядове козацтво і тому не мало причини тягнути за Москвою. Тільки воно було занадто переняте клясовою політикою. Антагонізм до старшини був лричиною, що рядове козацтво не журилося за- дадто обкроюванням самостійности України, бо було вдоволене, що при цьому обкроюванню все таки найгірше виходила козацька старшина.
Остаточно вийшло так, що головним противником московських змагань що до обмеження самостійности України зосталася козацька старшина, не зважаючи на св:ю поки що опортуністичну політику.
3 усіхсуспільнихкляс була вона найкраще під політичним погдядом зорєнтованою й не могла не бачити, до чого йшла московська політика. Вона згодилася на Переяславський договір 1659 p.,a так с*мо на Глухівський договір 1669 p. й Конотопський 1672 року, але це зробила під натиском політичних обставин. Ми знгємо, як дуже торгувалася старшина з московськими політиками в 1659 і 1669. році. Впровадження московських воєвод на Україну було образою українських самостійницьких почувань. Так само дуже роздратувало взагалі українські вищі кляси скасування автономії православної церкви на Україні. Це був дуже тяжкий удар для свідомого українства. A в тім, до чого була здібнаМосква, б,уло видко з її відношення до змагань Брюхо- вецького, а насильне скинення Івана Самойлови- ча з гетьманства, хоч не любленого старшиною, вже зовсім відкрило очі козацькій старшині. Вона побачила незнану їй досі московську методу в політиці, методу безоглядну, ню не перебирає в засобах у боротьбі. По такім факті можна було дійсно затрівожитися плянами Петра I. що до скасування козацтва й заміни його на регулярне військо. Ідилля між старшиною й московськими політиками мусіла скорше чи пізніше скінчитися, а тоді ставала для української держави небезпека втрати політичної самостійности.3 огляду на це мусіла українська свідома суспільність поставити собі питання, яким чином можна би вийти з цього безвихідного становища> Вїдповідь могла бути тільки одна:рішучаборотьба й цілковите розірвання звязкуз Москвою.
Але приступити до цього було тяжко. Обкро- єна й тільки на Лівобережну Україну обмежена держава не мала на стільки сили, щоби стати до боротьби з Москвою. Стратегічно боротьба булаб- дуже тяжка, бо моско°ська держава зачинала оточувати Українунетількивідпів.ночи, але й від сходу. Союзників Україна не могла ні* звідки мати> B послідних десятках XVII століття стояло у великій боротьбі два табори: з одного боку велика коаліція, зложена з Австрії, Венеції, Польщі й Москви, з другого Туреччина й Орда'.
Україна мусіла проти всяких своїх інтересів стати по стороні коа- ліції.Самойлович і Мазепа пішливпідмогумосков- ським військам. Воно й не могло бути інакше,, зваживши, що ця війна ставала для Туреччини правдивим погромом. Уі раїна не мала вибору.Тимчасом з 1700. роком настали нові події" н* півночі Европи. Цар Петро I. уложив плян великої війни зі шведською державою і в тій ціли порозумів ся з польським королем Авґустом Il і Данією. Петрові йшло про те, щоби здобути для Москви побережжа Балтійського моря. B цій війні мусіла й Україна взяти участь і Мазепа вислав козаків у поміч Петрові на балтійський терев війни. Але зараз виявилося, що шведський король Карло XII є не абиякимпротйвником і коли прийшло до збройної розправи, то показав мілітарну перевагу над своїми противниками. B 1706. p> стояла справа так, що ціла Польща булавжевру- ках Карла XU. i кого приклонника, Станислава Лбщинського, якого він поставив польським королем на місце Августа II. Дійшло до того, що одиноким поважним противником зістався Петро I, бо Данія у першім ще році перестала воювати.
Наслідком цього політична ситуація на сході Европи значно змінилася. Росія відразу стратила перевагу. Всеж таки справа не була мілітарно pi- jiiena й ще мусіло прийти до остаточного бою, який мав рішити питання: хто буде мати перевагу на сході Европи, Москва чи Швеція ?
Ясно було, що для України прийшла рішаюча хвиля. Становище було дуже подібне до ситуації з послідніх років великого гетьмана, коли в по- літичнукомбінаціюУкраїни увійшла Швеція.Хмель- ницький увійшов тоді в союз зі Швецією. Тепер треба було також рішитись, чи не піти би на цей самий шлях. Приступлення України до Швеції могло би з більшою правдоподібностію війну рішити на користь Швеції і таким чином увільнити Україну від московської переваги. Україна могла би стати незалежною державою й дуже добре розвиватися побіч обезсиленої Польщі й Москви. Могутня Швеція стряла би тоді на сторожі політичної рівноваги Східної Европи й не допустила би до того, щоби Г|олмца й Москва коштом України зновусталимогутніми.
Істнування неналежної УкраТни було в інтересі Швеції, яка через це й мусіла бути природною co- io з н и ц e ю У к p а ї н и.Так думали тодішні українські політики, так думала козацька стагшина передовсім. Що досл- мого гетьмана, тр маючи на увазі його скрайно- опортуністнчну попітикѵ >чо ло Москви. .vc>Ki a бн поставити питання: чи й Мазепа бук таких самих поглядів, як старшина? Але па це питлннє годі дати відповідь, бо що до цьогд не маємо відомостей. Фактом є, що в 1706 році Мазепа увійшов в тайні переговори з Карлом Xll. Чи зробив це з власної волі,чипід впливом старшини.цього ие знаемо.Але одно знаємо, що Мазепа' хотів міцно поставити свою владу на Україні и поширити територію свого панування. Що до цього псслідного, то йому пощастило захопити в свої руки Правобережну Україну, усунувши з відти Палія, який атаманував над козаччиною на Правобережжу. Палія несправедливо обвинуватив перед Петром і наслідком цього вислано його на Сибір. Таким чином Мазепа став гетьманом і на частині Правобережної України, а саме у Хвастівщині, хоч цар не бажав собі цього, бо не хотів псувати сусідських відносин з Польщею, яка мала претенсії до цілої Правобережної У країни.
Ця справа й бажанняМазепи створитизгеть- манської власти міцну власть на взір монархічної показують, що амбіція Мазепи йшла дуже далеко. Що такому чоловікові могла подобатися ідеянеза- лежности української держави, це дуже правдоподібне. Але Мазепа до останньої хвилі не відважився зірвати з царем. Щойно самі обставини змусили його до цього.
Карло XII закинув свій первісний плян —іти просто на Москву, а замість цього завернув у вересні 1708 року на Україну. Для Мазепи було це несподіванкою й застало його зовсім неприготова- ним. При собі мав він мало війська, а головкі свої сили поиозсилав то на Білу Русь, то до Польщі. Зате на Україні було тоді богато московськогв війська. Можна сказати — ціла українська держава була окупована московськими військами. Що в таких обставиная не було щс рахувати на повстання на Україні, це річ ясна, і на це мабуть Мазепа 'й не рахував.
Але не зважаючи на те, може бути що під впливом старшини рішив він хоч тепер у послідній хвилі зірвати з Москвою і підняти на спілку зі Шведами і тими силами, які мав під рукою боротьбу за незалежніеть України.Тоді прийшло до заключення союза між Україною та Швецією. Союз був опертий на засаді, що Швеція признає Україну по обох боках Дніпра незалежною державою і гарантує її тери- торіяльну ненарушимість. Так почалася третя, війна козацько-української держави з Москвою.
Цар Петро дуже налякався повстання нової коаліції проти нього, й рішив ділати скоро. Ішло про те^ щоби за всяку ціну не допустити до повстання на Україні. I це дійсно вдалося завдяки присутности там московських військ. Тимчасом, як Мазепа зі своїм кількатисячним військом пішов на зустріч Карлові ХІІ.іцоби получитися зі шведським військом, московські війська при помочі одного зрадника здобули гетьманську резиденцію Батурин. Тоді Батурин дуже потерпів. Людність його зде- сятковано,асамо місто дуже зруйновано. Поинших містах.теж покарано людей підозрілих у спілці з Мазгпою.Цейрішучийвиступ московських військ зробив своє: народ не ворухнувся, хоч як між ним було багато невдоволених особливо тим, що московські власти змушували людність будувати крі- пость на Печерську в Київі ще в 1706 — 1707 роках. Крім того пущено між народ царські листи, де представлено Мазепу зрадником православної віри. Разом з тим дістало українське духовенство при- поручення, щоби по церквах виклинало Мазепу і всіх тих, хто получився з ним. При тій нагоді представляло себе московське правительство оборонцем простого народу, якому гарно живеться в московській державі, тимчасом як Мазепа обди-
рає народ і цаклздає на нього тягарі. I не можна сказати, що московська агітація не мала успіхів, а найприкріше з усього те, що українське духовенство виклинало в церкві гетьмана Україпи, який ще до того великі заслуги положивдляправоСлав- ної церкви. Так само слухняною показалася козацька старшина, яка на припоручення царя зїха- лася у Глухові й, скинувши формально Мазепу з гетьманства, вибрала гетьманом Івана Скоропадського.
Таким чином Україна мала двох гетьманів. I щойно на полі битви мало рішитися, хто з них удержиться при гетьманстві.Та тут мусіло рішитися щось далеко важніше. Або мала повстати незалежна українська держава з Мазепою на чолі, або українська держача мала втратити свою самостійність. Настала одна з таких хвиль, в яких рішається доля народів. Московські війська мали численну перевагу, але не маловажним успіхом було те, що Запорозька Січ під проводом Костя Гордієнка стала солідарно по стороні законного гетьмана.Збройна розправа почалася наСічиітуди вислано московсікі війська. Січ здобуто в маю 1709 p., а дня 27 червня ст. ст. 1709 p. стрінулися війська шведські й українські з московськими під Полтавою.Змосковськими також було трохи українських військ з партії Скоропадського. Там прийшло до рішаюЧого бою. Армія, союзників була зовсім розбита, Петро I затріюмфував.
Бчтва підПолтавоюбула послідньою більшою акцією українського й шведського війська. Грізна донедавна для Петра союзницька армія перестала істнувати і її головна часть мусіла капітулювати перед Петром. Тільки невелика горстка її втекла разом з Мазепою і Карлом XII на турецьку територію. Ціла Лівобережна Україна і частина Правобережної опинилася під окупацією московських військ.
Але приклонники незалежности України не вважали ще справу скінченою і тим самим втраченою. Українські емігранти згуртувалися у Бендерах біля старого й хорого вже тоді гегьмана, а коли він умер дня 22 серпня 1709 p, то біля Пилипа Орлика, якого в квітні 1710 року вибрано гетьманом України. Орлик і взагалі українська еміграція рахувзла тепер на Туреччину. Всім було звісне, що Туреччина не можепереболіти свого недавного погрому і що вона готова до війни зі своїми ворогами. Несподівана московська побіда під Полтавою вказала.Туреччині нанебезпеку змоСковського боку. Ще було можливим її усунути тепер, поки була надія, що Україна може ще встоятися як держава. Уложено великий плян.Орлик мав разом зі своїми козаками й союзниками Татарами вдарити на Правобережну Україну.а Турки вислати велику армію для рішаючого бою. Українським самостійникам видавалося, що українська справа ще може бути розвязана по лінії незалежности української держави і тоді навіть було уложено конституцію для України. Ціла Европа мала бачити, чого хоче українське громадянство і яка ці :ь його боротьби з Петром 1.
Конституція Орлика 6 дуже інтересним історичним документом, показуючи, який політичний світогляд мали тоді вищі українські круги. 3 цього видко, що козацтво як вище, так і рядове хотіло брати участь в управі державою. Власть гетьмана мала бути обмежена. Він мав полагоджувати тільки пильніші справи й то лише за радою Генеральної Старшини.
Усі важніші справи повинен п.редкладати гетьман значно розширеній тепер „генеральній Pa- ді“, яка мала складатись з генеральної Старшини, з полковників і полкової старшини, зі сотників та з делєґатів, вибраних від Кождого полку. Крімцьо- го, в Генеральній Раді малц брати участь також посли від Запорозької' Січи. Генеральна Рада мала бути скликувана гетьманом трй рази на рік: на Різдвяні свята, на Великдень і на Покрову.
Так створено орган, який мав ^ути „соймома в українській державі. Нова „Генеральна Рада“? числом коло 250 людей замітна особливо тим, іцо* в ній мали брати участь також представники полків. Це означало, що тут примінено репрезентапій- ну систему ЩО ДО ОДНОЇ C^ СПІЛЬНОЇ КЛ/1СЧ. A B тім новаҐенеральна Рада означала ік^тупу.на- прямі демократизації політичного життя в козаць- ко-українській державі. B давній генеральній Раді брала участь тільки козацька старшина до полковників включно і тільки 20 представників від полків тепер побіч представників рядового козацтва також і сотники. Створеннянової Генеральної Ради, було уступком для козацької маси, яка давнішими часами брала участь у Загалы ій, Військовій Раді. Велика ріжниця була в тому, ща давніше у Військовій Раді виступало козацтво, як незорґанізоваиа маса, а тут її участь була оперта на виборчій системі.
Генеральна Рада обмежувала власть гетьмана. Але в конституції були ще й инші обмеження: Державним скарбом повинен завідувати Генеральний Підскарбій, як це давніше бувало, а не геть- ман,як це було за послідніх гетьманів. Так сама тільки Генеральний Суд міг карати старшину за провини, а не гетьман. A всі державні уряди мали бути виборними. Що до податків, то аренди (виріб горілки, тютюну, то що,повинні бути знесені,аҐе- неральна Рада мала подбати про инші доходи* для держави.
Ці точки конституції показували, що в українській державі замість козацької олігархії мала настати козацька демократія. Ксуіиб шукати ана- льогії між європейськими державами що до політичного ладу, то конституція Орлика 1710. року найбільше нагадує Польщу. Обмежування власти гетьмана відповідас власти польського короля, обмеженого соймом і незалежними від нього урядовцями, а козацька демократія відповідає польській шляхотськіи демократії, яка розвинулася в Польщі в XVl століттю коштом шляхетської олігархії. Від инших європейських держав відбігає Україна так само як і Польща, бо там чим раз більше міцніла власть володарів, а станові сойми тратили своє давне значіння. Що в конституції була точка, де говорилося, що в українській державі має бути православна віра пануючою і що треба дбати про те, щоб инші віри не зміцніли занадто в українській державі, то це було зроблено цілком на взір того, як робилося тоді скрізь по Европі.
Що до становища української держави навні, то Україна мала бути незалежною, під протекторатом Швеції. Про границі української держави сказано було, іцо від заходу має бути границею ріка Случ. Українська церков мала бути незалежною від московського патріярха підлягаючи царго- родському патріярхові, як це було давніше.
Конституція 1710 року має тільки теоретичне значіння, бо події, іцо зараз наступили, перешкодили плянам-Орлика тайогоприклонників.Правда, Орлик вирушив в 1711. році на Правобережну Україну зі своїмикозаками,січовикамийТатарами, але його похід не дав ніяких результатів. Чогось більше рішучого можна було сподіватися від походу турецьких військ в тім самім році. 1711 року над Прутом Турки дуже притиснули московське військо, але зараз опісля Туреччина замирилася з Москвою. Полтавського погрому не направлено Він зостався в цілій силі з тяжкими для України наслідками. Орлик пробував ще раз порушити Туреччину до війни з Москвою, але йому не вдалося. Так само ще одна його проба в 1712 році здобути Правобережну Україну, яка була окупована московськими військами, не дала ніяких наслідків Нг цьому -скінчилася третя війна козацько-української держави з Москвою. Погром України був не- відкличний. По цім Орлик покинув Україну і пробував ще дипльоматичних заходів вукраїнській справі, але ці заходи не увінчалися успіхами.
Українська держава й Европа.
Полтавський погром відбився досить сильним л