Політичне становище Лівобережної України від часів зруйнування Чигирина до північної війни 1700 року.
3 хвилею коли, на Правобережній Україні була зруйнована українська держава, Лівобережна Україна зоеталася одинокою країною, що належала до української держави. Це так звана „Гетьманщина".
Вона обіймала Чернигівіцину, Полтавщину й західну часть Харківщини. Вийшло отже так, що центр політичного українського життя перенісся на схід України. Це мало політичні наслідки. Лівобережна Україна положена ближче до Московщини й тому Москва могла легше її опанувати, ніж Правобережну Україну. Українська держава на Лівобережжу мала від сторони московської держави зовсім відкриті границі так, що московські війська могли без перешкоди кождої хвилі увійти на Україну. Ця небезпека кождочасної московської інвазії була причиною, що населення схилялося до угодової політики з Москвою, щоби таким po- бом запевнитй собі спокійне життя. I тому на Лівобережній Україні все брала перевагу москвофільська партія. 3 тим мусіли рахуватися лівобережні гетьмани й їх правительства. Це ослаблювало, розуміеться,позицію українського правительства у відношенню до Москви.ЗаСамойловича це виявилося зовсім виразно. Він мусів слухати приказів з Москви, а найяркі- ше свідчить про це те, що Самойлович згодився на піддання української православної церкви під зверхність московського патріярха. Розуміється, що в таких обставинах не могло бути мови про самостійне провадження української заграничної політики. Це було зрештою виключене по договорі, зробленім з Москвою зараз при вступленню на гетьманство Івана Самойловича.
Політична ситуація була така, що між Польщею й Москвою прийшло до сою'за, який мав на ціли спільну війну з Турками й Татарами. Цебула часть великої коаліції, до якої належала ще Австрія й Венеція. Москва рішила вдарити на Крим, щоби розбити татарську Орду. B 1687 році велика московська армія в силі коло 100.000 людей разом з 50.000 українською армією пішла на перекопські степи. Але похід не вдався, бо Татари запалили степ і змусили Москалів і Українців до відвороту.
Це мало лихі наслідки для самого Самойло- вича. Невдачу походу звалено на нього, й тоді московське правительство порозумілося з козацькою старшиною, яка також була невдоволена з нього, що до вибору нового гетьмана. Самойло- вича арештовано й без суду вислано на Сибір, а гетьманом вибрано Івана Мазепу, якого підтримувало при виборі московське правительство,
Скинеаня Самойловича з гетьманства було повторенням в гострішій формі того, що зробило московське правительство зМногогрішним.З усього видко було, що московське правительство ані не думало шанувати договорів, зроблених між Україною й Москвою. Воно поставило замість закона силу, якій мала улягти скорше чи пізніше українська держава. He було що торгуватись і новий гетьман,*Іван Мазепа, обраний в 1687 році, йшов шляхом уступок і робле.ния вигод московському правительству. B 1689 році українськівійська знову брали участь у поході на Крим, який так само, як і перший, скінчився нещасливо. Але цим разом було інакше, як за Самойловича. Мазепа не стратив ласки в московського правительства й сидів міцно на гетьманстві. Україна вислуговувалася при кождій нагоді. Так було між иншим в 1696 p. коли при здобуттю Озова були при московських військах козацькі полки.
Здобуття Озова було важною подівю в історії московської держави, бо наслідком цього вона дістатася до полудневого моря, до чого не доходила ніколи козацько-українська держава. Для У- країни цей факт не був корисним, бо наслідком цього міцніло на сході України московське панування. Україна ставала оточеною від півночі й від полудня московською державою, немрв залізним перстекем, який стискав чим раз більше і так уже невелику територію української держави. Це було наслідком політичних обставин, в яких опинилася Україна, але заважили туттакож і инші обставини.