Ґеоґрафічні обставини й київська держава в часі від 988 до 1132 p. Населення, кольонізація. Етнічний склад держави. Побут населення.

Світове положення київської держави було в цій історичній добі остільки корисне, що візан-

тійські краї і краї арабського каліфату далі визначалися високою цивілізацією і тому їх близьке положення до київської держави могло корисно від- діловувати на її.

Але найважніщим фактом було те, що київська держава не могла на довго удержатися при берегах Чорного моря і з приходом Половців була o- статочно відсуненавглибину континенту. Цьому не помогло те, що Печенігів остаточно розбито, що така сама доля стрінула Торків і, що Половців o- слаблено дуже. Чорноморські степи недалися ско- льонізувати осілою людністю і тут взяв гору кочуючий спосіб життя. Степ мав занадто корисні обставини саме до такого життя. Таким чинол степ уже і в цій добі показав дуже виразно свій некорисний вплив на розвиток київської держави. Він став осідком мандрівних орд і відтяв київську державу від Чорного моря;. Це сталося по часах найбільшої могутности київської держави, по смерти Ярослава Мудрого 1054 року.

Наслідком утрати Чорного моря зачав тратити своє торговельне значіння і Дніпро. За часів Bo-

лодимира Великого i Ярослава Мудрого він ще ві- дограе свою давню* ролю, як торговельний шлях до Чорного Моря і до Візантії.

Поділ київської держави міжРуриковичів причинився, розуміється, до її ослаблення і не мав ніяких ґеоґрафічних підстав у собі. Поминувши вже те, що поодинокі князівські паї дуже часто складалися із земель, що навіть не лучилися з собон> територіяльно, годі було знайти на цілім просторі київської держави такі краї, які представляли би собою ґеоґрафічні окремішности. Тут у східній Ев- ропі мали підставудо істнування тільки великі простором держави, що найвище 3—4 числом, але не ціла збірка дрібних земель-держав,як це буловид- ко особливо в Чернигівщині при КІНЦІ цієї доби. Hi одна із земель немогла устоятися якосібнадер- жава, як що вона не пішла на шлях підбою сусідніх земель. Одиноким виїмком могла бути хиба Галичина, що оперта о Карпати, мала дуже добру одну оборонну граниию.

Що до границь, то київська держава навіть за часів своєї єдности з£ двох великих своїх володарів, Володомира Великого і Ярослава Мудрого не мала ніде природних границь, а вжеж найгірше представлялася справа на полудневім сході, від сторони степу, де замість означеної границі був невтральний пояс.

Ця недостача природних границь причинилася

з одного боку до того, що на півночі київська держава значно розширилася коштом незалежности Фінів, а знов і в західнім напрямку її князі легко заходили далеко в чужі землі, чого доказом далекі походи двох великих київських володарів у Польшу; з другого боку недостача ця уможливила походи польських князів на руські землі, навіть аж до Київа. Що Закарпатська Україна відпала від київської держави, було це передовсім наслідком її слабої ґеоґрафічної звязи з иншими руськими землями.

Лісова смуга відогравала і в цій добі свою ролю, як захист перед нападами степовиків, але роля її була тепер остільки меншою, що. київські князі будували оборонні замки й вали, які мали обороняти людність. Великою перешкодою в обороні київської держави було те, що тут є дуже мало каміння і тому не було з чого будувати міцних, камінних укріплень. B звязку з тим був факт, пю в київській державі не було добрих доріг, а чорнозем дуже утруднювавїзду особлцвовдоще- вій порі. 3 виїмком церков і деяких княжих палат усі доми по городах були деревляні і тому в разі нападу ворогів легко улягали знищеннЮі

Простір київської держави з цеі| доби був більший, ніж в першій добі. За Володимира Великого наближилася вона до Висли, а Закарпатська Україна теж належала до Київа. Тільки на полудневім сході, як знаємо, держава понесла втрати зараз невдовзі по смерти Ярослава Мудрого, але побіда над Половцями в 1111 році і тут справу трохи направила. Такий великий простір не міг, розуміється, сконцентрувати, як слід, людности, бо на це треба довшого цивілізаційного розвитку, але всеж таке населення мусіло з кождим роксм ставати густіїце. Вонэ ставало таким особливо в тих краях, де була можливість безпечно жити, отже

аз центральній Україні і в західних українських землях. Інакше було на полуденній Україні.

Тут настали великі зміни що до населення. B попередній добі, перед печенізькою інвазією чорноморські степи були скольонізовані славянсь- кою людністю. Наслідком інвазії Печенігів сла- вянська колонізація поволі уступала зі степів, хоча сліди її видко ще протягом цілої цієї доби. A що найважніще, звязь київської держави з морем була ще удержана й Олеше, яке перед тим належало до Візантії, в XI століттю належало вже до київської держави і було так сказати б портом Київа. По розбуттю Печенігів славянська колонізація посунулася знову на полудне так, що Переяславщина що найменше по Сулу стала українською. Це був край висунений найдальше на полудне й тому її -справедливо називано вже тоді Україною.

3 приходом Половців відносини значно змінилися. Половці не творили одної орди, а ділилися на кілька і були розсипані на цілім просторі від ,Дунаю по Дін, але так, що головна їх сила сиділа між Дніпром і Доном. Ha заході від Дніпра перебували ще далі останки Печенігів і Торків, перемі- шіані з Половцями. Українськакольонізація відсуну-

лася знову далі на північ так, що Поросся запустіло й стало невтральною країною. Так само мусіла дуже потерпіти Переяславська Україна. Щойно офензива руських князів зПОЗ року, а ще більше з 1111 року поправила справу на користь Руси, хоч усе ж таки, мандрівний спосіб життя здобув на українських степах перевагу над осілим.І вцьому лежав саме неґативний результат боротьби Руси зі степовиками. Тут було найслабше місце київської держави.

Етнічний склад київської держави був менше- більше такий самий, як у попередній добі, бо підставою її був східно-славянський елемент з трьома егнічними ґрупами, з яких вийшли опісля три східно-славянські народи. Ці три Групи дістали •назву „руських*⁴ від того, що вони жили в „руській" державі. Таким чином назва „Русь⁴⁴, яка була первісно тільки державною назвою, стала назвою населення руської держави. Це могло статися, тим легше, що згадані три етнічні ґрупи не ріжнилися тоді ще так виразно від себе, як тепер, а инших яужих народів було в „Руській*⁴ державі не багато. Ha полудні були турецькі племена, а саме Печеніги і Торки, які в 1116 році піддалися Руси, а на півночі фінські народи. Одні й другі пі/іпадади під вплив руської культури і скоро асимілювалися. Це особливо видно було по Фінах, завдяки чому північно-руська кольонізація Словян, Вятичів і Радимичів робила дуже великі поступи. Тим способом київська держава стала руською державою і так Tf тоді називано. Давнє руське імя, що прикладалося тільки до Полянської землі, тепер обіймало