Стаття 18. Служба управління персоналом державного органу

1. У державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється струк­турний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі - служ­ба управління персоналом) з прямим підпорядкуванням керівнику державної служби.

2. Служба управління персоналом забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та орга­нізацію заходів з питань підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законодавством.

3. Служба управління персоналом у питаннях реалізації державної політики у сфері державної служби керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що за­безпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. Типове положення про службу управління персоналом затверджується цент­ральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує держав­ну політику у сфері державної служби.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є загальні засади діяльності служби управління персоналом державного органу.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є закріплення обов'язкового функціонування в кожному державному органі служби управління персоналом, визначення її особливої ролі та сфери відповідальності.

3. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Пряме підпорядкування — відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, засто­сування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»^[106]).

4. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

4.1. Незважаючи на те, що керівництво державною службою в органі є єдиноначальним (відповідно до статті 17 Закону), на допомогу керівнику державної служби у виконанні саме функцій з управління персоналом має функціонувати відповідний структурний підрозділ або визначена (запро­ваджена) відповідна посада.

Коментована стаття не передбачає обов’язкового утворення нового під­розділу з назвою «Служба управління персоналом», а визначає сучасну місію відповідного підрозділу чи посадової особи. Стаття також не має на меті звільнення державних службовців, які на час ухвалення Закону займали посади в кадровій службі. Головне, щоб ці службовці були спроможні вико­нувати оновлені сучасні функції. Назва такого підрозділу може бути різною: «сектор (відділ, департамент) з питань управління персоналом», «управління (сектор, відділ, департамент) з питань персоналу» тощо.

4.2. Частина перша коментованої статті визначає чисельність працівників державного органу критерієм утворення служби управління персоналом як структурного підрозділу або введення посади спеціаліста з питань персоналу.

Утворення самостійного структурного підрозділу можливе з дотриманням вимог постанови КМУ «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих держав­них адміністрацій» від 12 березня 2005 р. № 179^[107]. Цим актом встановлено можливість утворення чотирьох видів самостійних підрозділів — сектору, відділу, управління та департаменту.

У державному органі, чисельність якого становить менш як 10 осіб, обов’язки служби управління персоналом за рішенням керівника державної служби можуть бути покладені на одного з державних службовців цього органу (абзац другий пункту 1 Типового положення про службу управління персоналом державного органу, затвердженого наказом Нацдержслужби від 3 березня 2016 р.

Чисельність служби управління персоналом визначається керівником державної служби з розрахунку не більше ніж 20 працівників на одного спеціаліста служби управління персоналом (абзац третій пункту 1 згаданого Типового положення).

Введення до структури і штатного розпису посади спеціаліста з питань персоналу здійснюється за рішенням керівника державної служби у дер­жавному органі з урахуванням граничної чисельності цього органу та з дотриманням вимог положень абзаців другого і третього пункту 1 Типового положення. Під введенням посади спеціаліста з питань персоналу слід розу­міти, що посада може бути утворена (визначена) в рамках 9-7 груп оплати праці (спеціаліст, провідний спеціаліст, головний спеціаліст).

4.3. У частині другій коментованої статті визначені завдання та функ­ції служби управління персоналом. Наголос варто зробити на тому, служба управління персоналом відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі. Як приклад, можна навести наказ Нацдержслужби «Про затвердження форми звітності КСДС (квартальна) “Звіт про кількісний склад державних службовців” та Інструкції щодо її заповнення» від 21 жовтня 2016 р. № 2 2 3^[109]. Пунктом 2 розділу ІІ згаданої Інструкції передбачено, що звіт за формою КСДС складає служба управління персона­лом (структурний підрозділ або спеціаліст з питань персоналу) державного органу. Звіт за формою КСДС підписується особою, відповідальною за запов­нення форми звітності, керівником служби управління персоналом держав­ного органу та скріплюється печаткою.

Службам управління персоналом у своїй діяльності доцільно запрова­джувати та використовувати сучасні методи роботи з персоналом, брати відповідальність за комунікацію з працівниками та керівниками структурних підрозділів під час розроблення індивідуальної програми підвищення рівня професійної компетентності державного службовця, а також з керівником державної служби щодо висвітлення результатів професійного розвитку та особистих досягнень членів колективу з метою їх мотивації до ініціативної і результативної роботи.

Функції служби управління персоналом деталізовані у вищезгаданому Типовому положенні та спрямовані на виконання її завдань. Основними завданнями служби управління персоналом визначено такі:

1) реалізація державної політики з питань управління персоналом у дер­жавному органі;

2) забезпечення здійснення керівником державної служби своїх повнова­жень з питань управління персоналом;

3) забезпечення організаційного розвитку державного органу;

4) добір персоналу державного органу;

5) прогнозування розвитку персоналу, заохочення працівників до кар’єрного зростання, підвищення рівня їх професійної компетентності;

6) здійснення аналітичної та організаційної роботи з кадрового менеджменту;

7) організаційно-методичне керівництво та контроль за роботою з пер­соналом у підпорядкованих територіальних органах;

8) документальне оформлення вступу на державну службу, її про­ходження та припинення.

Служба управління персоналом має право:

1) спільно з іншими структурними підрозділами перевіряти і контро­лювати дотримання правил внутрішнього службового розпорядку, вимог законодавства про працю та державну службу в державному органі та здійс­нювати контроль за додержанням законодавства про працю у підпорядкова­них організаціях;

2) взаємодіяти зі структурними підрозділами державного органу, під­порядкованими організаціями, державними органами та органами місцевого самоврядування з питань, що належать до її компетенції;

3) одержувати у встановленому законодавством порядку від посадових осіб та іншого персоналу державного органу та підпорядкованих організацій інформацію, матеріали та пояснення (у тому числі письмові), необхідні для здійснення покладених на неї завдань;

4) за погодженням з керівником державної служби брати участь у кон­ференціях, семінарах, нарадах та інших заходах з питань управління персо­налом та організаційного розвитку;

5) на обробку персональних даних фізичних осіб відповідно до законо­давства з питань захисту персональних даних для виконання покладених на неї повноважень;

6) за дорученням керівника державної служби представляти державний орган в інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях з питань, що належать до її компетенції.

Покладення на службу управління персоналом завдань, не передбачених Типовим положенням, і таких, що не стосуються питань управління персо­налом, організаційного розвитку та державної служби, не допускається.

Служба управління персоналом має свою печатку.

4.4. Службу управління персоналом очолює керівник, який:

1) організовує планування роботи служби управління персоналом у державному органі та забезпечує виконання покладених на неї завдань і функцій;

2) забезпечує планування службової кар’єри державних службовців;

3) забезпечує планування навчання персоналу державного органу;

4) вносить керівнику державної служби пропозиції щодо штатної чисельності, структури та штатного розпису державного органу, призна­чення, звільнення з посади, заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників державного органу;

5) визначає розподіл обов’язків між працівниками служби управління персоналом, координує та контролює їх діяльність;

6) організовує та скликає наради з питань, що належать до компетенції служби управління персоналом;

7) підписує акт передачі справ і майна, у разі звільнення державного службовця з посади чи переведення на іншу посаду, разом з уповноваженою особою та державним службовцем, який звільняється;

8) здійснює інші функції, передбачені законодавством.

4.5. Типове положення про службу управління персоналом, затверджене Нацдержслужбою на підставі частини четвертої коментованої статті, містить три розділи, а саме: І. Загальні положення; II. Основні завдання, функції та права служби управління персоналом; III. Керівник служби управління персоналом.

Положення про службу управління персоналом в кожному державному органі розробляється на основі Типового положення та затверджується керів­ником державного органу.