Стаття 12. Система управління державною службою

1. Система управління державною службою включає:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

4) керівників державної служби;

5) служби управління персоналом.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є система управління державною служ­бою, яку утворюють відповідні суб’єкти.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є закріплення складових системи управління державною службою, що ґрунтується на оновленому для України підході, відповідно до якого: провідна роль у цій системі належить КМУ; утворюється новий колегіальний орган для захисту від надмірного політичного впливу — Комісія з питань вищого корпусу державної служби; у кожному державному органі визначається посада керівника державної служби, підкреслюється важли­вість ролі служби управління персоналом.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

У коментованій статті кілька норм мають конституційну основу, зокрема, пов’язані із статтею 116 Конституції України:

- пунктом 1, відповідно до якого КМУ забезпечує виконання Конституції та законів;

- пунктом 9, відповідно до якого КМУ спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

- пунктом 9¹, відповідно до якого КМУ утворює, реорганізовує та лікві­довує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- пунктом 10, відповідно до якого КМУ здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами.

Коментована стаття враховує пункт 1 «Правова основа діяльності публіч­них службовців та її застосування» Рекомендації №R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публіч­них службовців у Європі, ухваленої Комітетом Міністрів на 699-му засіданні заступників міністрів 24 лютого 2000 р., відповідно до якої правова основа та загальні принципи, що обумовлюють статус публічних службовців, повинні визначатися законом або колективними угодами; їхнє застосування має бути доручене уряду та/або іншим уповноваженим установам або забезпечене на основі колективних угод; а також рекомендацію 2 «Уповноважені органи влади у сфері публічної служби», відповідно до якої управління політикою у сфері публічної служби загалом має належати до компетенції уряду.

4. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

4.1. У статті закріплюються суб’єкти, що становлять систему управління державною службою. Для здійснення управління державною службою вони наділені відповідними повноваженнями, які визначаються місцем та призна­ченням (роллю) кожного суб’єкта в цій системі. В наступних статтях Закону конкретизовані повноваження суб’єктів управління державною службою, за винятком КМУ.

4.2. Правовий статус КМУ як вищого органу у системі органів вико­навчої влади визначений Конституцією України, Законом «Про Кабінет Міністрів України»^[85], цим та іншими законами. Відповідно до статті 20 Закону «Про Кабінет Міністрів України», яка визначає основні повнова­ження Уряду, у сфері державного управління та державної служби КМУ, зокрема, здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади; розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов’язаних з утриманням апарату управління; вживає в межах своїх повноважень заходів щодо заохочення та приймає відповідно до закону рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності: а) керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників; б) голів місцевих державних адміністрацій (крім звільнення їх з посади); в) інших посадових осіб, які призначаються на посаду КМУ; затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади; організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби.

4.3. Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує форму­вання та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою в державних органах, визначено Національне агентство України з питань державної служби (НАДС). Його діяльність спрямовується і координується КМУ.

Основними завданнями НАДС є: 1) забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державної служби та з питань управління пер­соналом у державних органах; 2) участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування; 3) здійснення функціо­нального управління державною службою.

Закріплення за НАДС функції формування державної політики у сфері державної служби підтримується не всіма фахівцями з огляду на те, що формування державної політики — прерогатива міністерств. На це чітко вказує частина друга статті 1 Закону «Про центральні органи виконавчої влади»: міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики^[87]. Тобто, виходячи із змісту наведеної норми НАДС має виконувати «окремі функції з реалізації державної політики». Тому науковці та експерти пропонують у пункті 2 коментованої статті виключити слова «забезпечує формування та». Нова редакція цього пункту повинна бути такою: «центральний орган вико­навчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби».

НАДС у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на вико­нання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов ВРУ, прийнятих відповідно до Конституції та законів, актів КМУ видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Детальніше про НАДС у коментарі до статті 13 Закону.

4.4. Щодо Комісії з питань вищого корпусу державної служби див. комен­тар до статей 14—16 Закону.

У пункті 3 коментованої статті згадані «відповідні конкурсні комісії». Водночас термін «відповідні» стосується утворення конкурсних комісій у від­повідних державних органах (подібні норми містяться у статтях 17, 22 та 23 Закону), а коментована стаття не передбачає утворення кількох таких комісій в одному державному органі.

Тобто, конкурсна комісія — передбачений Законом суб’єкт системи управ­ління державною службою. Отже, керівники державної служби в державних органах мають керуватися конституційно-правовими принципами в межах передбаченого Законом порядку утворення конкурсної комісії.

Така редакція Закону дещо применшує статус Комісії, адже «конкурсні комісії» мають значно менший обсяг завдань, для яких вони створюються, ніж Комісія.

У Законі конкурсним комісіям присвячена стаття 27. Також додаткові питання утворення і організації роботи конкурсних комісій визначені у Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвер­дженому постановою КМУ від 25 березня 2016 р. № 246^[88] (пункти 13 і 14).

Конкурсна комісія утворюється у складі не менше п’яти осіб. До складу конкурсної комісії можуть входити представники служби управління персона­лом, юридичної служби, окремих структурних підрозділів та інші працівники державного органу, в якому проводиться конкурс. У разі неможливості утво­рення або функціонування конкурсної комісії в державному органі, штатна чисельність якого становить менше 15 осіб, конкурс може проводити кон­курсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня. До складу конкурсної комісії можуть залучатися представники громадських об’єднань, що діють відповідно до Закону «Про громадські об’єднання», в установленому НАДС порядку.

Комісія або конкурсна комісія може прийняти рішення про залучення до роботи державних службовців з інших державних органів, представника виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності), науков­ців, а також експертів (не менше двох) у відповідній сфері для проведення оцінки за результатами розв’язання ситуаційних завдань та проведення спів­бесіди щодо відповідності професійної компетентності кандидата встановле­ним вимогам.

4.5. Відповідно до частини першої статті 2 Закону керівник державної служби — посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в дер­жавному органі, до посадових обов’язків якої належить здійснення повнова­жень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.

Більш детально див. у коментарі до статті 17 Закону.

Щодо служб управління персоналом див. коментар до статті 18 Закону.