Стаття 57. Щорічні основні відпустки державних службовців

1. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої від­пустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є визначення правил надання щорічної відпустки державних службовців.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є встановлення тривалості щорічної оплачуваної відпустки державних службовців та розміру виплати грошової допомоги.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

3.1. Конституційною основою положень коментованої статті є:

- частина перша статті 45 Конституції, що встановлює право кожного на відпочинок;

- частина друга статті 45 Конституції, яка передбачає, що право кож­ного на відпочинок забезпечується, зокрема, наданням оплачуваної щорічної відпустки.

3.2. Положення коментованої статті базуються на нормах міжнародних договорів, ратифікованих Україною, які відповідно є частиною її національ­ного законодавства і обов’язкові для виконання на території України, в тому числі на:

- пункті «d» статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, в якому держава визнає право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема, оплачувану періодичну відпустку;

- Конвенції МОП 1970 року №132 про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році, ратифікована Україною із заявою Законом № 2481-III (2481­14) від 29 травня 2001 р., в якій встановлено, що:

- кожна особа, до якої застосовується зазначена Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості (пункт 1 статті 3);

- відпустка ні в якому разі не може становити менше трьох робочих тижнів за один рік (пункт 3 статті 3);

- особа, тривалість роботи якої протягом будь-якого року менша від тієї, яка потрібна для отримання права на повну відпустку, передбачену в попе­редній статті, має право за такий рік на оплачувану відпустку, пропорціо- нальну тривалості її роботи протягом цього року (пункт 1 статті 4);

- для отримання права на будь-яку щорічну оплачувану відпустку потрі­бен мінімальний період роботи (пункт 1 статті 5);

- тривалість будь-якого такого періоду роботи визначається компетент­ним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні, але не повинна перевищувати шість місяців (пункт 2 статті 5);

- офіційні і традиційні святкові та неробочі дні, незалежно від того, випадають вони на період щорічної відпустки чи ні, не зараховуються як частина мінімальної щорічної оплачуваної відпустки, що передбачено пара­графом 3 статті 3 зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 6);

- згідно з умовами, визначеними компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні, періоди непрацездатності, яка викли­кана хворобою чи нещасним випадком, можуть не зараховуватися як частина мінімальної щорічної оплачуваної відпустки, що передбачено параграфом 3 статті 3 Конвенції (пункт 2 статті 6);

- кожна особа, яка користується відпусткою, передбаченою в Конвенції, зокрема отримує за повний період цієї відпустки принаймні свою нормальну чи середню заробітну плату, нараховану відповідно до методу, що визнача­ється компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні (пункт 1 статті 7);

- суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються заінтересованій особі до відпустки, якщо інше не передба­чено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця (пункт 2 статті 7);

- розбивка щорічної оплачуваної відпустки на частини може бути дозво­лена компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні (пункт 1 статті 8);

- якщо інше не передбачено в угоді, яка стосується роботодавця і заін­тересованої особи, що працює за наймом, і за умови, що тривалість роботи такої особи дає їй право на це, одна із таких частин відпустки складається принаймні з двох безперервних робочих тижнів (пункт 2 статті 8);

- безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки, яка згадується в параграфі 2 статті 8 Конвенції, надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який нада­валася відпустка (пункт 1 статті 9);

- будь-яка частина щорічної відпустки понад зазначену мінімальну три­валість може бути перенесена за згодою заінтересованої особи, яка працює за наймом, на період, що перевищує той, який зазначений у параграфі 1 цієї статті, але який не виходить за встановлені межі (пункт 2 статті 10);

- період, коли надається відпустка, якщо вона не встановлюється пра­вилами, колективними угодами, арбітражним рішенням чи іншими способами відповідно до національної практики, визначається роботодавцем після кон­сультації із заінтересованою особою, що працює за наймом, або з її пред­ставниками (пункт 1 статті 10);

- для визначення періоду, коли надається відпустка, слід враховувати вимоги роботи і можливості для відпочинку, які мають особи, що працюють за наймом (пункт 2 статті 10);

- особі, що працює за наймом і відпрацювала мінімальний період, відпо­відний тому, який може вимагатися згідно з параграфом 1 статті 5 Конвенції, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, яка пропорційна тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку (стаття 10);

- угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану від­пустку, визначену параграфом 3 статті 3 Конвенції, або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються (статті 12).

4.

4.1. Термін «щорічна основна оплачувана відпустка» розуміють як гаран­товане законом число вільних від роботи календарних днів, що нада­ється щороку усім працівникам, які перебувають у трудових/службових правовідносинах.

4.2. Термін «рік» означає календарний рік або будь-який період такої самої тривалості, визначений компетентним органом влади чи іншим відпо­відним органом кожної країни (пункт 2 статті 4 Конвенції МОП 1970 року №132 про оплачувані відпустки).

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Надання оплачуваної щорічної відпустки є однією з конституційних гарантій права на відпочинок. Юридичне забезпечення цього права здійсню­ється нормами міжнародних актів і актів національного законодавства, до яких належать КЗпПУ, Закони «Про відпустки» і «Про державну службу», інші закони, підзаконні нормативно-правові акти, колективні угоди та колек­тивні договори, локальні нормативно-правові акти.

5.2. За загальними правилами відповідно до частини першої статті 4 Закону «Про відпустки» серед видів відпусток установлюється і щорічна основна відпустка.

5.3. Відповідно до частини першої статті 57 Закону державним службов­цям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 кален­дарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Зазначена тривалість є більшою на 6 календарних днів від передба­ченої частиною першою статті 6 тривалості мінімальної щорічної основної відпустки, яка за загальним правилом звичайно надається більшості інших працівників за відпрацьований робочий рік.

Щорічна основна оплачувана відпустка державних службовців також на 9 календарних днів більше мінімальної тривалості відпустки, визначеної пунктом 3 статті 3 Конвенції МОП 1970 року №132 про оплачувані відпустки.

5.3.1. Державним службовцям, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надається щорічна основна оплачувана відпустка більшої тривалості.

Відповідно до Закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-XII, працівникам, які працюють (перебувають у відрядженні) на тери­торіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу:

- у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення — 44 календарних дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів;

- у зоні гарантованого добровільного відселення — 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю — 30 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних дні.

Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.

5.3.2. Відповідно до частини третьої статті 2 Закону «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визна­ченої тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених зазначеним Законом.

Щорічна основна оплачувана відпустка надається з виплатою додатково грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (коментована стаття).

5.3.3. Оплата, мета якої забезпечити працівникові матеріальну можли­вість повноцінного та ефективного відпочинку, є однією з важливих гарантій реалізації права державного службовця на відпустку.

Як відомо, оплата відпусток належить до гарантійних виплат, оскільки гарантійними виплатами є суми, що зберігають працівнику заробітну плату (повністю або частково) за час, коли він з поважних причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов’язків і за ним зберіга­ється місце роботи.

Отже, на керівника органу державної служби покладено обов’язок забез­печити оплату часу відпустки з розрахунку середнього заробітку.

5.3.4. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено поста­новою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100.

Якщо державний службовець звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, йому виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це означає, що відпустка зменшує обсяг обов’язку державного службовця виконувати роботу (звільняє від виконання трудових обов’язків на відповідний період), тому якщо таке право не використане, йому виплачується грошова компенсація в порядку, визначеному законодавством^[274].