Переведення державних службовців

Слід, насамперед, зазначити, що Закон-1993 не передбачав такого інституту, як переведення державного службовця і воно здійснювалося на підставі норм КЗпП. Чинний Закон уперше визнав переведення інститутом державної служби, який становлять, переважно, норми адміністративного права.

Важливо звернути увагу на те, що переведення державних службовців характеризується рядом особливостей, які відрізняють його від аналогічного інституту трудового права. Мова йде про:

а) переведення тільки за згодою державного службовця;

б) відсутність тимчасового переведення за ініціативою суб’єкта призначення без згоди державного службовця;

в) відсутність переведення певних категорій державних службовців (вагітної жінки, особи з інвалідністю, особи, яка є єдиним опікуном дитини до 14 років, тощо) на їх прохання у разі виникнення особливих обставин.

Чинний Закон передбачає два види переведення державного службовця без обов’язкового проведення конкурсу (з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей) на рівнозначну посаду або нижчу посаду, за умови, що вона є вакантною:

1) в тому самому державному органі, у т.ч. в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб’єкта призначення;

2) в іншому державному органі, у т.ч. в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб’єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб’єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Водночас, державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. При цьому не має значення, чи переведення є тимчасовим, чи постійним. Більше того, чинний Закон передбачає переведення державного службовця тільки за його згодою. При цьому, чинним Законом не визначається форма згоди державного службовця, що дає підстави вважати, що таку згоду може бути надано як в письмовій, так і в усній формі. Видається, що саме письмова згода державного службовця на переведення є більш практичною і доцільною як для нього, так і для суб’єкта призначення.

Чинний Закон передбачає обмеження щодо переведення окремих категорій осіб - державних службовців. За своїм змістом це положення має імперативний характер і не передбачає жодних (навіть необхідних) винятків. Так, не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця: а) вагітної жінки; б) особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років; в) державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю; г) у якого виникли особливо важливі особисті або сімейні обставини. Аналіз змісту цього положення дає підстави вважати, що воно передбачає тільки ініціативу суб’єкта призначення щодо переведення державного службовця. Водночас слід зазначити, що ініціатором переведення може бути державний службовець, який не тільки надає згоду на переведення, але й ініціює таке переведення у зв’язку з певними важливим особистими (наприклад: стан здоров’я, навчання) чи сімейними обставинами (наприклад, переведення чоловіка/жінки в іншу місцевість). Чинний Закон не передбачає вирішення таких питань.

У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено. Ця стаття містить імперативний припис щодо його оплати праці: незалежно на яку посаду переведено державного службовця - рівнозначну або нижчу - йому виплачується заробітна плата відповідно до посади, на яку його переведено. Слід звернути увагу на те, що виключення із цього правила не передбачається.

9.7.