Стаття 6. Категорії посад державної служби

1. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії за­лежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:

1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади:

Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств;

керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Мі­ністрів України, та їх заступників;

керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спе­ціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної су­дової адміністрації України та його заступників;

голів місцевих державних адміністрацій;

керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поши­рюється на всю територію України;

2) категорія «Б» - посади:

керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників;

керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників;

заступників голів місцевих державних адміністрацій;

керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних під­розділів апаратів судів, їх заступників;

заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдик­ція яких поширюється на всю територію України;

3) категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».

3. Кількість посад державної служби категорій «А» і «Б» в державному органі повинна становити не більше третини його штатної чисельності.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є визначення критеріїв поділу посад дер­жавної служби в державних органах на відповідні категорії, а також від­несення окремих посад (групи посад) у конкретних державних органах до певної категорії.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є:

1) визначення критеріїв поділу посад державної служби в державних органах на категорії для забезпечення правового регулювання питань добору і призначення на відповідні посади, проходження служби, дисциплінарної відповідальності тощо;

2) здійснення поділу усіх посад державної служби на категорії «А», «Б» і «В»;

3) встановлення в кожному державному органі співвідношення посад дер­жавної служби категорії «А» і «Б» відносно інших посад державної служби і посад працівників, що виконують функції з обслуговування (передбачені штатним розписом відповідного державного органу). Ця норма має на меті обмеження штучного збільшення керівних посад у державних органах.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Згідно з пунктом 3 додатку-рекомендації №R (2000) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Ради Європи про статус публічних служ­бовців у Європі, «коли це доцільно, категорії та рівні публічних службов­ців мають визначатися на основі їх функціональних обов’язків, що несуть з собою певний рівень відповідальності».

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Ключовим для коментованої статті є визначення терміна «категорія посад державної служби». Цей термін можна розуміти як певну групу (сукуп­ність) посад, що мають спільні або дуже близькі ознаки/характеристики і потреби для цілей правового регулювання:

порядок добору і призначення на посаду;

характер та обсяг повноважень за відповідною посадою;

необхідні для виконання відповідних повноважень кваліфікація і профе­сійна компетентність.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та підзакон- ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1.

У Законі України «Про державну службу» 1993 року поділ посад держав­ної служби здійснювався на сім категорій, виходячи насамперед з ієрархії державних органів.

Очевидно, що підхід коментованого Закону більш раціональний, оскільки на першому місці є визначення характеру повноважень за посадою, а не рівень органу в системі публічної адміністрації. Спрощено новий підхід до категорій посад державної служби полягає в їх поділі на три категорії (групи): керівники державних органів зі статусом державного службовця; керівники структурних підрозділів;

усі інші (спеціалісти/фахівці).

5.2. Пунктом 1 частини другої коментованої статті визначається перелік посад державної служби, які належать до категорії «А», тобто до так зва­ного вищого корпусу державної служби.

До цієї категорії посад належать посади:

Державного секретаря КМУ та його заступників, державних секретарів міністерств. Згідно із статтею 47 Закону «Про Кабінет Міністрів України», Державний секретар КМУ є посадовою особою, яка здійснює керівництво Секретаріатом КМУ. Державний секретар КМУ, його перший заступник і заступники призначаються на посаду та звільняються з посади КМУ.

Державний секретар міністерства відповідно до статей 10 і 11 Закону «Про центральні органи виконавчої влади» є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства, керівником державної служби у мініс­терстві і очолює апарат міністерства. Його призначення на посаду та звіль­нення з посади здійснюється КМУ;

керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами КМУ, та їх заступників. Йдеться про керівників центральних органів виконавчої влади, які утворюються як служби, агентства або інспекції (частина друга статті 17 Закону «Про центральні органи виконавчої влади»), а також інших центральних органів виконавчої влади, які провадять свою діяльність за спе­ціальними законами;

керівників апаратів КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови ДСА та його заступників.

голів місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;

керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України. Йдеться про всі інші дер­жавні органи, не перелічені в пункті 1 цієї частини, юрисдикція, тобто пов­новаження яких у прийнятті та обов’язковості виконання відповідних рішень поширюється на всю територію України. Це стосується, зокрема, державних колегіальних органів, ЦВК, Рахункової палати України. Особи, які є керівни­ками державної служби в таких органах, визначаються з урахуванням поло­жень частини третьої статті 3, частини першої статті 17 і статті 91 Закону.

5.3. Пунктом 2 частини другої коментованої статті визначений перелік посад державної служби, які належать до категорії «Б»:

керівники структурних підрозділів Секретаріату КМУ та їх заступ­ники. Структура Секретаріату КМУ відповідно до частини дев’ятої статті 47 Закону «Про Кабінет Міністрів України» затверджується Урядом за подан­ням Державного секретаря КМУ. За усталеною практикою КМУ затверджує структуру Секретаріату на рівні самостійних структурних підрозділів (депар­таментів, управлінь, відділів та інших підрозділів);

керівники структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів,їх заступники, керів­ники територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступники. Відповідно до статті 8 Закону «Про центральні органи виконавчої влади», затвердження структури апарату міністерства і його територіальних органів належить до компетенції міністра. В інших центральних органах виконавчої влади структура апарату затверджується його керівником за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого органу (статті 19 і 20 згаданого Закону).

заступники голів місцевих державних адміністрацій. Повноваження, порядок призначення і звільнення першого заступника та заступників голови обласної та районної державної адміністрації визначаються статтею 10 Закону «Про місцеві державні адміністрації»;

керівники апаратів апеляційних та місцевих судів, керівники струк­турних підрозділів апаратів судів, їхні заступники. Особливості призна­чення на посаду та звільнення з посади керівників апаратів зазначених судів визначаються статтею 155 Закону «Про судоустрій і статус суддів»;

заступники керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Оскільки в пункті 2 частини другої коментованої статті до категорії «Б» віднесено посади керівників та заступників керівників структурних підроз­ділів відповідних державних органів, з урахуванням положень статті 51 коментованого Закону, яка виокремлює самостійні структурні підрозділи та підрозділи у складі самостійних структурних підрозділів, слід розуміти, що до категорії «Б» належать всі посади керівників і заступників структурних підрозділів.

5.4. Згідно з пунктом 3 частини другої коментованої статті, до посад державної служби категорії «В» належать усі посади, що не належать до категорій «А» і «Б». З урахуванням положень статті 51 Закону, до цієї кате­горії посад належать посади головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спеціалістів та інші посади (адміністратори, інспектори, виконавці тощо).

5.5. Обмеження кількості керівних посад в державних органах.

Згідно з частиною третьою коментованої статті, кількість посад дер­жавної служби категорій «А» і «Б» в державному органі повинна становити не більш як третину його штатної чисельності. Тобто, в штатному розписі державного органу посад головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спе­ціалістів та інших прирівняних до них посад повинно бути більше ніж дві третини від його штатної чисельності.

6. Зарубіжний досвід

Коментована стаття увібрала в себе практику законодавчого регулю­вання відносин у зазначеній сфері в інших державах, насамперед ЄС^[64].

У багатьох країнах запроваджені від двох до чотирьох категорій посад в державній (цивільній) службі. Наприклад, у Литві посади публічних служ­бовців розподіляються на три категорії:

категорія «А» включає посади, де необхідна вища університетська або еквівалентна освіта;

категорія «В» включає посади, де необхідна освіта не нижче, ніж вища неуніверситетська або еквівалентна;

категорія «С» включає посади, де необхідна освіта не нижче, ніж середня та відповідна професійна кваліфікація.

У Німеччині посади цивільної державної служби поділені на чотири кате­горії: нижчої, середньої, підвищеної та вищої. Критеріями належності служ­бовця до тієї чи іншої категорії є навички, знання і досягнення.

З цього можна зробити висновок, що в практиці інших держав поняття категорії посад часто співвідносять з необхідним рівнем освіти.

Водночас поділ посад на дві категорії є механізмом уніфікованого пра­вового регулювання публічно-службових відносин щодо окремих категорій посад, починаючи з порядку відбору та призначення на ці посади і закінчу­ючи вимогами щодо порядку проходження публічної служби. Так, з аналізу відповідного закону Естонії випливає, що службовці поділяються на керів­ників адміністративних установ та звичайних чиновників, які працюють в таких установах.

За законом Болгарії, залежно від характеру службових обов’язків і рівня професійної підготовки, службовці можуть бути керівниками та спеціаліс­тами. Керівник здійснює управління адміністративним підрозділом і несе відповідальність за його роботу. Спеціаліст своєю службою допомагає вико­нанню функцій державної влади.

У законі Польщі окремі правові норми присвячені врегулюванню статусу особового складу вищих посад у цивільній службі, з чого також можна зро­бити висновок, що посади (в нашому розумінні категорії) в цивільній службі поділяються на «вищі» та «всі інші».

З аналізу положень Закону Чехії «Про службу» також можна зробити висновок про розрізнення посад вищих посадовців та усіх інших державних службовців. Вищими посадовцями є старші службовці, уповноважені спря­мовувати роботу безпосередньо підпорядкованих їм службовців на окремих рівнях управління адміністративної установи, ставити перед ними службові завдання, організовувати, спрямовувати та контролювати виконання служ­бових завдань і давати їм обов’язкові до виконання накази.

Варто взяти до уваги, що чим менша кількість категорій посад, тим простіше правове регулювання відносин державної служби, а також мобіль­ність (рух, переміщення) державних службовців.