Правовий статус посади державної служби

Посада державної служби, як правова категорія, характеризується правовим статусом, структуру якого становлять елементи, що є взаємо­пов’язаними, взаємозалежними та взаємообумовлюючими один одного.

1. Засновницькі елементи. Вони пов’язані з легалізацією посади, визначенням її місця і призначенням в системі державних посад шляхом віднесення до певної категорії, переліку завдань, які покладаються на цю посаду. При цьому, питання щодо її легалізації і віднесення до відповідної категорії державних посад вирішується на рівні закону, а щодо визначення основних завдань, які покладаються на цю посаду - на місцевому рівні - керівником відповідного державного органу:

а) порядок заснування посади державної служби. Заснування посади державної служби являє собою нормативно визначений порядок встановлення посади уповноваженим органом (посадовою особою) у структурі самого державного органу. З метою забезпечення єдиних підходів до механізму обліку посад державної служби запроваджено ведення переліку державних органів, установ та організацій, посади керівних працівників і спеціалістів яких віднесено до посад державних службовців (далі - Переліку)^[138]. Держателем Переліку є НАДС, що забезпечує його формування та ведення, а також виконує інші функції; Адміністратором Переліку є Центр адаптації державної служби до стандартів ЄС, який здійснює заходи щодо технічного і програмно - технологічного забезпечення функціонування Переліку, надання доступу до інформації, що в ньому міститься, виконує інші функції, передбачені Порядком;

б) категорія посади.

в) завдання посади державної служби. Завдання посади державної служби є похідними від завдань, які покладаються на: а) конкретний державний орган; б) державну службу (охорона конституційного ладу України, створення умов для розвитку громадянського суспільства, виробництва, забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист прав, свобод і законних інтересів громадян; формування суспільно-політичних і державно-правових умов для практичного здійснення функцій державних органів; забезпечення ефективної роботи державних органів у відповідності до їхньої компетенції; удосконалення умов державної служби і професійної діяльності державних службовців; створення і забезпечення належного функціонування системи підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців тощо). Саме завдання, які покладаються на посаду державної служби, зумовлюють, насамперед, необхідність та доцільність заснування цієї посади в державному органі і, таким чином, визначають її установчий статус. Отже, завдання посади державної служби можуть стосуватися: а) забезпечення дотримання законодавства в державному органі; б) забезпечення реалізації правової політики та правового виховання; в) правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян та інших юридичних осіб тощо.

2. Статусні елементи. Вони визначають коло обов’язків, прав та повноважень, які закріплюються за цією посадою і покладаються на державного службовця, який її заміщує. Статусні елементи є центральними у структурі правового статусу державної посади, оскільки, переважно, визначають статус державного службовця:

а) права - це обумовлені державною посадою можливості і свободи державного службовця, які можуть використовуватися ним або ні (за власним розсудом) як при виконанні покладених на нього завдань і повноважень, так і при реалізації обов’язків (ст.

б) обов’язки - це встановлена посадою конкретно-визначена поведінка

державного службовця щодо забезпечення виконання покладених на нього завдань, функцій і повноважень. У статусі державного службовця слід виокремити два види обов’язків: а) загальні, передбачені Конституцією України; б) службові, тобто сукупність обов’язків державного службовця, визначених: Законом «Про державну службу» (основні); правилами

внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу або його апарату; його посадовою інструкцією (посадові) (ст. 8 Закону);

в) повноваження, які закріплюються за державною посадою, а державний службовець наділяється ними за умови заміщення цієї посади. Зміна одного державного службовця іншим на конкретній посаді, як правило, не є підставою для зміни повноважень. Чинний Закон уперше передбачив перелік базових повноважень державного службовця: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Посадові повноваження державного службовця визначаються його посадовою інструкцією.

3. Професійно-компетенційні елементи. Елементи, які належать до цієї групи, характеризують перелік та рівень тих вимог, що висуваються до претендентів на заміщення конкретної посади, тобто: вимоги, знання, вміння, володіння.

1) вимоги - це обов’язкові правові установи загального та спеціального характеру щодо: освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня, загального стажу та стажу державної служби та інших якостей [наприклад: а) вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, магістра; б) загальний стаж роботи; в) досвід роботи на посадах державної служби або на керівних посадах; г) вільне володіння державною мовою; д) володіння іноземною мовою тощо];

2) знання, вміння, володіння - це основні вимоги (критерії) щодо рівня

теоретичної підготовки, досвіду практичної діяльності (навичок, вмінь та володіння), необхідних державному службовцеві для виконання відповідних посадових обов’язків, зокрема, державний службовець має: а) знати: чинне

законодавство щодо діяльності державного органу та функціонування державної служби; порядок ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій; форми і методи роботи з громадянами та засобами масової інформації; правила ділового етикету тощо; б) вміти: аналізувати та узагальнювати інформацію з напрямку його діяльності; визначати пріоритетні напрямки роботи; в) володіти: аналітичним мисленням; розумінням сучасних проблем менеджменту; технологією адміністративної роботи; здатністю продуціювати нові ідеї, нові рішення, соціальні технології; здатністю до самооцінки).

4. Організаційні елементи. Ця група елементів має організаційно- процедурний характер, оскільки її спрямовано на забезпечення належного функціонування державного органу або його апарату, зокрема, шляхом заміщення усіх посад державної служби;

1) порядок і умови заміщення посади. Чинний Закон передбачає дві процедури вступу на державну службу: 1) основна - шляхом призначення на посаду державної служби за результатами конкурсу; 2) як виняток - шляхом призначення на посаду державної служби без проведення конкурсу у випадках, передбачених чинним Законом;

2) взаємозаміна. Оскільки посада державної служби визначає статус державного службовця, а не навпаки, і посада є незалежною від державного службовця, а державний службовець не є власником посади, то тимчасова відсутність державного службовця (відпустка, хвороба) не спричиняє скорочення посади або призупинення її статусу.

5. Юридична відповідальність за невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання посадових обов’язків. Посаду недостатньо заміщувати, її необхідно виконувати, що, безперечно, вказує не тільки на здійснення державним службовцем певних дій, прийняття певних управлінських рішень відповідно до своїх повноважень, але й на те, що самим важливим у діяльності державного службовця є досягнуті ним результати своєї діяльності, тобто діяльність не заради самої діяльності, а заради реального, практичного, цілеспрямованого, організуючого впливу на суспільні процеси, на волю, на поведінку та діяльність людей. Таким чином, на перше місце виходять не повноваження заради повноважень, не обов’язки заради обов’язків, а діяльність заради певного позитивного результату, затребуваного громадянином, юридичною особою, державою. Отже, важливим елементом правового статусу посади державної служби є відповідальність. Причому не юридична відповідальність державного службовця взагалі, а юридична відповідальність за виконання посадових обов’язків. Реформування публічно-правового інституту державної служби передбачає законодавче закріплення такого важливого принципу, як політична неупередженість (політична нейтральність) як державної служби, так і державного службовця. Таким чином, на державного службовця не може покладатися політична відповідальність, навіть якщо він є членом політичної партії (це стосується державних службовців, які займають посади категорії «Б» і «В»), оскільки принцип політичної неупередженості передбачає не їхню заборону щодо членства в партії, а - заборону державному службовцеві використовувати своє службове становище для вирішення політичних питань. Юридична відповідальність як елемент правового статусу державної посади може настати, зокрема, за: несвоєчасне, неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов’язків; перевищення своїх посадових повноважень; недосягнення певного результату з вини державного службовця тощо.

6. Соціально-економічні елементи. Ця група елементів структури правового статусу посади державної служби має забезпечувальний характер і спрямована на створення належних соціально-економічних умов реалізації державним службовцем своїх службових обов’язків. Водночас, незважаючи на начебто другорядний характер цієї групи елементів, вони мають важливе значення для забезпечення дієвої, стабільної, авторитетної державної служби.

4.3.