Система судів ЄС, які контролюють адміністративні органи Європейського Союзу

Судова система ЄС відіграє ключову роль у контролі за діяльністю адміністра­тивних органів Союзу, забезпечуючи дотримання принципів верховенства права, пропорційності та правової визначеності.

Основу цієї системи складають Суд Європейського Союзу (СЄС), Загальний суд (ЗС) та національні суди держав-членів, які взаємодіють у межах спільного правового простору.

3.1.1 Суд Європейського Союзу (СЄС) як найвищий судовий орган

СЄС є найвищим судовим органом ЄС і забезпечує однакове тлумачення та застосування права Союзу. Він здійснює судовий контроль за актами інсти­туцій ЄС, зокрема рішеннями Європейської комісії, Ради ЄС та Європейського парламенту.

Крім того він відіграє ключову роль у створенні загальних європейських прин­ципів у ЄС. Хоча вторинне законодавство ЄС орієнтоване переважно на різні сектори, рішення СЄС сприяють розвитку адміністративних принципів загаль­ного характеру, навіть якщо вони є результатом окремих справ. Спираючись на норми, встановлені національними адміністративними судами, Європейський суд визначає та коригує загальні адміністративні принципи, які є обов’язковими для всіх держав-членів.

Основні функції СЄС у сфері контролю над адміністративними органами включають:

• розгляд справ про невиконання зобов’язань державами-членами (ст. 258-260 ДФЄС), які можуть виникати через неналежне застосування адміністративного законодавства ЄС;

• оскарження дій чи бездіяльності інституцій ЄС через позови щодо анулю­вання актів (ст. 263 ДФЄС);

• розгляд попередніх запитів від національних судів (ст. 267 ДФЄС^[682]), що дозволяє перевіряти законність правозастосування на рівні держав-членів.

3.1.2 Загальний суд (ЗС) та його роль у контролі за адміністративними органами

ЗС є судом першої інстанції для розгляду позовів фізичних та юридичних осіб, а також деяких справ, поданих державами-членами проти адміністративних органів ЄС. Його компетенція охоплює:

• справи щодо актів адміністративних органів ЄС, зокрема рішень Євро­пейської комісії у сфері конкуренції, державно-фінансової допомоги, регулювання ринків та санкцій;

• справи, подані фізичними та юридичними особами проти адміністра­тивних рішень ЄС, якщо вони безпосередньо зачіпають їхні інтереси (як приклад, позови проти Європейського агентства з лікарських засобів або інших децентралізованих установ);

• відповідальність ЄС за завдані збитки (ст.

3.1.3 Взаємодія між судами ЄС та національними судами. Національні суди зобов’язані забезпечувати виконання договорів ЄС та застосування вторин­ного права, ухваленого Європейською комісією. У разі виникнення неясно­стей у тексті будь-якої правової норми національні суди мають звертатися до Європейського суду для отримання тлумачення (ст. 177 Угоди ЄС). Це значною мірою сприяє важливій ролі, яку відіграє Європейський суд у розвитку загаль­них принципів, що формують тлумачну рамку, якої дотримуються національні суди. Можна сказати, що сьогодні існує спільне acquis правових адміністратив­них принципів, розроблене Європейським судом^[684].

Отже, судова система ЄС забезпечує ефективний контроль за діяльністю адмі­ністративних органів Союзу, гарантуючи дотримання правових принципів та захист інтересів фізичних і юридичних осіб у правовому просторі ЄС.

3.2