3.1. Досвід Європейського Союзу щодо взаємодії у сфері охорони державного кордону

Прагнення України вступити до Європейського Союзу потребує адаптації національного законодавства до законодавства Європейсь­кого Союзу та вимагає від державних органів рішучих кроків щодо досягнення нового якісного відповідного рівня розвитку.

Безпека кордонів Європейського Союзу, як і система співробітни­цтва в цій сфері різних органів, у першу чергу правоохоронних, є уні­кальною за своєю природою. На наш погляд, необхідно з’ясувати, що включає в себе європейська система прикордонної охорони, досліди­ти особливості діяльності Європейського Союзу в цьому напрямку.

Європейський Союз має два види кордонів: зовнішні кордони та внутрішні. Виходячи із цього, взаємодія в охороні кордонів Євро­пейського Союзу організується та здійснюється із урахуванням ная­вності двох видів кордонів. Європейське право в частині співпраці у сфері охорони кордонів охоплює норми і джерела двох правових си­стем, причому «норми Європейського Союзу мають більшу юридич­ну силу, ніж норми держав-членів» [245, с.

Незважаючи на те що свої державні кордони має кожен член спі­втовариства, за безпеку яких мала б відповідати кожна європейська країна, питання охорони кордонів віднесено до сфери дії комунітар- ного права Європейського Союзу. Для реалізації спільної зовнішньої та безпекової політики і співпраці в цих сферах правоохоронних ор­ганів були сформульовані цілі діяльності всіх інституцій Європейсь­кого Союзу, зокрема такі з них, як:

> ствердження своєї рівноцінності на міжнародній арені, особ­ливо втілюючи спільну зовнішню та безпекову політику;

> здійснення й розвиток Європейського Союзу у сфері свободи, безпеки та правосуддя, за яких вільний рух людей забезпечу­ється поєднанням відповідних заходів прикордонного контро­лю, притулку, імміграції та запобіганням і боротьбою зі злочи­нами;

> підтримування acquis Communautaire (франц. - надбання спів­товариства) і творення за його допомогою з метою розгляду питання про те, якою мірою форми співробітництва та політи­ки представлені Договором про Європейський Союз (ст. 2) для забезпечення ефективності механізмів і установ Європейського Союзу [246, с. 25-26].

Як бачимо, у Європейському Союзі зосереджується діяльність всіх держав-членів на безпековій політиці, але з обов’язковим до­триманням прав і свобод громадян, з виключенням дискримінації за громадянством (ст. 12 Договору про заснування Європейської Спі­льноти) [247, с. 38] при проведенні прикордонних процедур. Але при цьому не заперечується, а навпаки передбачається можливість удо­сконалення механізму, форм і методів спільної діяльності в досяг­ненні належного рівня спільної внутрішньої політики та безпеки.

Так, Кодекс Європейського Союзу про режим перетинання лю­дьми кордонів (Шенгенський кодекс про кордони) визначає, що його положення в рівній частині стосуються «внутрішніх» і «зовнішніх» кордонів Європейського Союзу, торкаються як його власних грома­дян, так і вихідців із «третіх країн» [248].

Внутрішнє законодавство країн-учасниць Європейського Союзу приймає загальні норми Європейського Союзу, закріплюючи це в Конституціях та інших нормативних актах. Так, наприклад, стаття 25 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини закріплює пріоритет норм міжнародного права над федеративним правом. При цьому норми міжнародного права є складовою частиною національ­ного законодавства [249, с. 51].

Конституція Федеративної Республіки Німеччини закріплює ос­новні засади взаємодії виконавчих органів влади. Стаття 35 («Право­ва і відомча допомога; допомога в надзвичайних ситуаціях») [249, с. 61] цієї Конституції визначає, що всі відомства Федерації і земель надають один одному правову й відомчу допомогу.

З метою дотримання та відновлення суспільної безпеки або порядку в особливо важливих випадках земля має право вимагати направлення сил і підрозділів Федеральної прикордонної охор они для надання допомоги своїй поліції, якщо поліція без цієї допомо­ги не впоралась би із завданням або справлялась би зі значними труднощами. Для надання допомоги у випадку стихійного лиха або надзвичайних аваріях землі можуть направляти в інші землі поліцейські сили, підрозділи і служби інших адміністрацій, а та­кож підрозділів Федеральної прикордонної охорони і збройних сил [249, с. 61].

Якщо стихійне лихо або катастрофа загрожують територіям декі­лькох земель, Федеральний уряд може у міру необхідності для ефек­тивного їх подолання давати урядам земель вказівки щодо представ­лення поліцейських сил у розпорядження інших земель, а також за­стосовувати формування Федеральної прикордонної охорони і збройних сил для підсилення поліції [249, с. 61].

Таким чином, наведені положення Конституції Федеративної Ре­спубліки Німеччини чітко закріплюють порядок і підстави співпраці. Взаємна діяльність допускається при наведенні громадської безпеки, порядку, ліквідації стихійного лиха та аварії. Взаємодія в таких на­прямках опосередковано стосується прикордонної безпеки, лише якщо спільна діяльність буде обумовлена конкретною ситуацією.

Прикордонна охорона через те, що є частиною правоохоронного органу - поліції, застосовується для посилення поліцейських сил і підрозділів самостійно або разом зі службами адміністрацій, а також підрозділів збройних сил.

Питання охорони кордонів та взаємодія у цій сфері державних органів урегульовується на рівні Європейського Союзу, якщо це сто­сується загальної безпеки і основних принципових положень. Ура­ховуючи особливості охорони кордонів на різних ділянках, частина повноважень для врегулювання питань локального значення переда­ється країнам-учасницям Європейського Союзу. У зв’язку з цим іс­нує низка двосторонніх угод і домовленостей щодо спільного врегу­лювання прикордонних питань. Наприклад, між урядами Федерати­вної Республіки Німеччини та Республіки Польща з метою подаль­шого поглиблення співпраці уповноважених поліцейських органів охорони кордону та митних органів в боротьбі та попередженні зло­чинності, захисту від загроз громадської безпеки та порядку на умо­вах спільного шенгенського простору прийнято Угоду «Про спів­працю поліцейських органів та органів охорони кордону в прикор­донних районах» від 12 лютого 2002 року та Угоду «Про доповнення Європейської угоди від 20 квітня 1959 про правову допомогу в про­веденні кримінальних справ» від 17 липня 2003 року [250].

Охорона внутрішніх кордонів Європейського Союзу охоплює ді­яльність прикордонних поліцій суміжних держав, діяльність яких будується на вимогах інституцій (органів) Європейського Союзу та взаємних домовленостях. Так, наприклад Угода між Федеративною Республікою Німеччини та Чеською Республікою «Про співпрацю поліцейських і прикордонних органів у прикордонних облас­тях» [250] визначає перелік органів, які в межах своєї компетенції згідно з цією Угодою виконують свої службові обов’язки в прикор­донних областях, а саме:

- у Федеративній Республіці Німеччини:

> поліцейські органи прикордонних регіонів;

> органи охорони кордону;

- у Чеській Республіці:

> поліція прикордонних регіонів;

> адміністрація прикордонних регіонів;

> районні органи дізнання прикордонних регіонів.

Можуть використовувати також службові відносини з карним ро­зшуком земель, залучати митні органи.

Згідно з цією Угодою співпраця поліцейських органів та органів охорони кордону в прикордонних областях розподіляється на зага­льну й особливу.

Загальна співпраця відомств включає:

> обмін інформацією;

> посилення координації поліцейського застосування;

> поліпшення комунікаційних зв’язків;

> взаємне надання поліцейсько-технічних засобів у разі необхід­ності;

> заходи у сфері освіти [250, ст. 3].

Причому співпраця щодо боротьби зі злочинністю стосується об­міну тільки такої інформації, яка належить до злочинності регіона­льного значення в прикордонних областях. Обмеження щодо обміну інформацією не діє, якщо справа не терпить зволікань.

Особливими формами співпраці є:

> надання один одному допомоги в прикордонних областях у межах їх компетенції для захисту від загроз громадської безпе­ки та порядку, а також для запобігання злочинам. Якщо вказані органи не можуть задовольнити звернення, вони направляють звернення до органів, які компетентні в цьому питанні;

> запобігання злочинам у випадку узгодження та врегулювання між національними центральними відомствами країн-учасниць угоди;

> надання інформаційної допомоги у разі звернення окремих по­садових осіб [250, ст. 4].

Для співпраці на території країн-учасниць створюються місця спільного несення служби, для обміну інформацією про події, що сталися в прикордонному районі, її аналізу та передачі, що дозволяє краще узгоджувати спільні дії [250, ст. 5].

Для країн членів Європейського Союзу характерне посилення дія­льності правоохоронних органів за різним спрямуванням. Так, напри­клад, за необхідності діяльність прикордонної поліції може бути поси­лено поліцією у разі захисту від загроз для громадського порядку та безпеки, а також для боротьби зі злочинністю [250, ст. 7]. Також при­кордонна поліція надає допомогу поліції у разі масових заворушень, проведення масових заходів, наприклад чемпіонатів Європи з футболу.

Що стосується взаємодії в пунктах пропуску, які розташовані на державному кордоні і в аеропортах, то вона зводиться до проведення спільної контрольної діяльності, як правило, прикордонних і митних органів. На внутрішньому кордоні спільно здійснюють візуальне спостереження за транспортними засобами, що перетинають кордон [251, ст. 2], а на зовнішньому кордоні йдеться про посилений конт­роль осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що пере­тинають кордон Європейського Союзу.

Двосторонніми домовленостями встановлюються умови, за яких посилюється взаємодія, це в першу чергу стосується безпеки Євро­пейського Союзу. Так, спільною угодою між Федеративною Респуб­лікою Німеччини і Французькою Республікою визначено, що сторо­ни посилюють співробітництво між своїми митними і поліцейськими органами, у першу чергу, для посилення боротьби зі злочинністю, протиправним в’їздом і проживанням осіб, з махінаціями у фінансо­вих і митних сферах та контрабандою. Для цього сторони вживають заходів для посилення обміну інформацією тих відомостей, які яв­ляють інтерес для боротьби зі злочинністю [251, ст. 9].

У 1993 році з прийняттям Договору про Європейський Союз було започатковано три «стовпи» (або ще використовують терміни «опо­ри», «основи», «колонки») його діяльності [252, с. 110]:

Перший «стовп» одна зі складових міжурядових відносин - спі­льна зовнішня та безпекова політика, що включає: забезпечення за­хисту спільних цінностей, основоположних інтересів, незалежності та недоторканності Європейського Союзу; зміцнення безпеки; захист миру та зміцнення міжнародної безпеки; сприяння міжнародній співпраці; розвиток демократії та утвердження принципу верховенс­тва права; забезпечення прав людини та громадських сво­бод [253, с. 112].

Другий «стовп» стосується оборонної сфери і передбачає визна­чення загальних рис спільної оборонної політики [252, с. 111].

Третій «стовп» утворює співпраця у сфері правосуддя та внутрі­шніх справ, яка здійснюється з метою забезпечення громадянам усіх держав-членів високого рівня безпеки у рамках забезпечення свобо­ди і справедливості шляхом розробки спільних дій у сфері охорони правопорядку і правосуддя, боротьби з організованою та неорганізо­ваною злочинністю, зокрема з проявами тероризму, контрабанди, не­законної торгівлі наркотиками і зброєю [253, с. 111].

Виходячи із загального змісту трьох «основ», можна побачити, що взаємодія у сфері охорони кордону охоплює першу і третю осно­ву безпекової політики Європейського Союзу. Прикордонна безпека включена до загальної безпеки Європейського співтовариства, а то­му концентрує діяльність усіх правоохоронних та інших органів, ді­яльність яких пов’язана з кордоном.

Прикордонна безпекова політика Європейського Союзу зосере­джена на боротьбу з нелегальною міграцією, тому і взаємодія у сфері охорони кордонів будується на попередженні і усуненні цього яви­ща, що включає в себе 7 заходів:

1. Попередження нелегальної міграції в третіх країнах.

Цей захід передбачає усунення причин, які сприяють нелегальній міграції (збройні конфлікти (Афганістан, Ірак); старі методи еконо­мічної політики (Африка, Куба, СНД); корупція). Взаємодія в цьому напрямку здійснюється через інвестиції, створення робочих місць через другу «опору», боротьбу з тиранічними режимами, підтриман­ня демократії в третіх країнах. У межах першої «опори» покращу­ється економічна ситуація в третіх країнах: укладаються економічні договори, здійснюється підтримка або інвестування економіки чи за­стосовується «прощення боргів». Вживаються заходи з розвитку ми­тних і прикордонних правил. Значну роль у цьому відіграють коор­динаційні процеси в державах, які бажають вступити до Європейсь­кого Союзу. Останні роки в Україні організовуються різного харак­теру навчання, тренінги за сприянням представників Європейського Союзу, проводяться «круглі столи», обговорюються спільні пробле­ми та шляхи їх подолання.

2. Співпраця дипломатичних представництв щодо видачі віз і ви­рішення міграційних питань. Така взаємодія здійснюється в посольс­твах щодо видач Шенгенських віз. 1996 року була підписана Угода про співпрацю посольств в межах третьої «опори», в якій закріплено, що такій співпраці сприяє:

> інформаційна візова система, яка включає в себе біометричні дані, відбитки пальців, зразки підробок, зразки різних віз;

> єдине законодавство щодо віз (Кодекс Європейського Союзу про режим перетинання людьми кордонів (Шенгенський ко­декс про кордони) від 15 березня 2006 року) [248].

3. Заходи, які проводяться на кордоні у пунктах пропуску.

Під час перетинання зовнішніх кордонів (а при необхідності і внутрішніх) всі громадяни підлягають перевірці прикордонною по­ліцією країн Європейського Союзу. В разі необхідності прикордонні представники мають додаткову можливість упевнитись у достовір­ності документів і належності їх пред’явникові, за допомогою теле­фонного зв’язку з посольством. Такі заходи дозволяють зменшити потік нелегальної міграції.

4. Представництво Європейського Союзу в аеропортах 3 держав.

В 3 країнах потенційних постачальників нелегальних мігрантів діють радники. Вони надають поради та навчають персонал аеропор­тів з метою недопущення потрапляння нелегальних мігрантів у літа­ки, виявлення підробок документів ще під час реєстрації в аеропор­ту. Надають інформацію відносно правил, які діють у державах Єв­ропейського Союзу.

З самими радниками проводять спеціальні курси відносно діючих інструкцій інших держав щодо порядку в’їзду (виїзду) з держави за документами, можливими їх підробками, візовим режимом. Прикор­донники Європейського Союзу повинні бути на зв’язку з радниками, обговорювати проблеми зі службами третіх держав.

4.Заходи, які частково проводяться за кордоном.

Передбачають взаємодію між прикордонною охороною і авіапе- ревізником. Перевізник зобов’язаний передати дані на пасажирів прикордонній службі конкретно по кожному рейсу, а також прово­дити контрольні заходи і доставляти пасажирів у разі відмови їм у в’їзді в країну Європейського Союзу до країни їх від’їзду. Перевіз­ник який доставив нелегального пасажира до Європейського Союзу, оплачує йому зворотну дорогу.

6. Заходи, які проводяться безпосередньо на кордоні, з метою за­побігання незаконному в’їзду, переслідувань нелегальних мігрантів і боротьби з транскордонною злочинністю. Включають у себе два елемента взаємодії:

> під час контролю при перетинами державного кордону - взає­модія здійснюється у разі необхідності при проведенні іденти­фікації особи, виявлення підробок паспортних документів, з’ясування дійсних даних про осіб, що перетинають кордон, увстановлення підстав для в’їзду на територію Європейського Союзу та інших даних;

> під час охорони зеленого кордону (ділянки між пунктами про­пуску) - проводяться спільні патрулювання, обмін інформаці­

єю через консультативні пункти з сусідніми державами.

В Європейському Союзі запроваджено вільне пересування євро­пейських громадян, що означає скасування прикордонного контролю між державами-членами [254]. Очевидним наслідком цього кроку стало розширення співпраці правоохоронних органів по всій Європі, у тому числі і в питаннях прикордонної безпеки та зміцнення безпе- кової політики на зовнішніх кордонах. У зв’язку з цим прикордонна безпека зазнала еволюції, починаючи зі зміцнення національної сис­теми, що лежить в основі суверенітету кожної держави і оперативно­го співробітництва на зовнішніх кордонах. Національні межі охо­ронних систем у даний час доповнюються єдиним комплексом ефек­тивних інструментів для управління потенційними ризиками на зов­нішніх кордонах. З метою інтеграції національних систем у сфері за­безпечення безпеки кордонів держав-членів відносно всіх можливих видів загроз, як на внутрішніх, так і на зовнішніх кордонах Європей­ського Союзу та для узгодження спільної діяльності на кордоні було створено Агентство з оперативного управління співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу- FRONTEX [255] (далі - Агентство або FRONTEX), яке надає допо­могу в управлінні кордонами та координує спільні дії в пунктах про­пуску, це також стосується і країн, які не є членами Європейського Союзу, у разі виникнення надзвичайних подій. Діяльність FRONTEX є одним із ключових елементів стратегії Європейського Союзу в охороні зовнішніх кордонів, який координує та розширює межі безпеки шляхом забезпечення координації діяльності держав-членів щодо оперативного співробітництва [254]. FRONTEX - це спільний орган, що має статус юридичної особи, а також оперативну та бю­джетну самостійність. Його завдання полягає в поліпшенні комплек­сного управління зовнішніми кордонами держав-членів Європейсь­кого Союзу щодо сприяння і більш ефективного застосування існу­ючих заходів, пов’язаних з управлінням зовнішніх кордонів, тобто сухопутних, морських кордонів держав-членів, аеропортів і морсь­ких портів.

Діяльність FRONTEX доповнює Загальноєвропейську модель комплексної безпеки кордонів, до складу якої входять не тільки за­ходи прикордонного контролю, а також інші важливі елементи. Пе­рший рівень моделі формується електронною обмінною інформаці­єю та співпрацею між державами-членами щодо імміграції та репат­ріації. Другий рівень представлений прикордонним і митним конт­ролем, включаючи спостереження, прикордонний контроль та аналіз ризиків. Третій рівень охоплює співпрацю з прикордонними, митни­ми та поліцейськими органами в сусідніх країнах. Четвертий рівень представлений співпрацею з третіми країнами, включаючи спільні заходи [254].

Координація прикордонного співробітництва вздовж зовнішніх кордонів держав-членів Європейського Союзу, а також уздовж зов­нішніх Шенгенських кордонів є складним механізмом, який включає п’ять секторів: три сектори, займаються оперативним співробітницт­вом на повітряних, сухопутних і морських кордонах, один сектор ві­дповідальний за надання допомоги державам-членам в організації операцій щодо повернення біженців та другий сектор, який займа­ється загальним управлінням ресурсами [256].

Проведення Агентством спільних заходів (операцій) в межах кор­донів Європейського Союзу обумовлені певними підставами:

> по-перше, на підставі фактів, виявлених під час аналізу ризику, FRONTEX пропонує проведення спільної операції;

> по-друге, за пропозицією держав-членів організується прове­дення спільних експериментальних проектів;

> по-третє, у разі звернення по допомогу державою-членом, при виникненні конкретної ситуації.

Причому у двох останніх випадках FRONTEX після обговорення ситуації з владою зацікавленої держави оцінює необхідність своєї участі, визначає ступінь ризику і складає оперативний план, який ос­таточно затверджується всіма державами-учасниками взаємодії.

Однак участь FRONTEX у спільних заходах (операціях) є обме­женою і зводиться до надання допомоги. Наприклад, допомога дер­жавам-членам в організації спільних операцій щодо повернення бі­женців [257].

Ще одним важливим питанням в діяльності FRONTEX є надання допомоги державам-членам у підготовці національних прикордон­ників, у тому числі створенні спільних стандартів професійної підго­товки. FRONTEX сприяє підвищенню професійного рівня прикор­донників держав-членів, чим покращує функціонування комплексної системи прикордонної безпеки [257]. Під керівництвом FRONTEX здійснюється розробка навчальних програм, пілотних проектів і спе­ціальна підготовка прикордонників [258].

У своїй діяльності FRONTEX тісно взаємодіє з іншими спільно­тами та партнерами по Європейському Союзу, що беруть участь у розвитку безпеки зовнішніх кордонів, такими як Європол, Митне співтовариство та Співтовариство в галузі фітосанітарного та вете­ринарного контролю для сприяння загальній безпеці [257]. Також FRONTEX активно розвиває співпрацю з іншими правоохоронними органами, діяльність яких пов’язана з кордоном і внутрішньою без­пекою на рівні Європейського Союзу.

Поряд з координацією співпраці держав-членів Європейського Союзу FRONTEX співпрацює з третіми країнами відповідно до за­гальних керівних принципів Європейського Союзу. Зосередження на третіх країнах, які розділяють спільні цілі з Європейським Сою­зом з точки зору забезпечення безпеки кордонів, така співпраця орієнтована на постійне партнерство. Це поступовий процес, у якому таке партнерство розвивається в ході робочих зустрічей, об­говоренні спільних проблем, укладенні міжнародних угод та реалі­зації їх у практичних заходах між FRONTEX і третьою країною партнером [257].

Спільні заходи з третіми країнами передбачають різні види опе­ративного співробітництва, зокрема обмін інформацією та досвідом. Крім цього за погодженням з третьою країною до неї направляються прикордонні співробітники, які проводять навчання, консультації, тренінги з питань прикордонного контролю і прикордонної служби. Окрім цього, FRONTEX може запропонувати третій країні взяти участь у спільних заходах.

Однак основною метою Агентства є пошук системного рішення в галузі управління кордонами, а саме створення механізмів, які б ро­зширювали співробітництво з державами-членами і тим самим зме­ншували необхідність застосування спеціальних заходів.

7. Заходи, які застосовуються в разі виявлення нелегальних мігра­нтів на території Європейського Союзу. У такому випадку організо­вується відправлення цих осіб з території Європейського Союзу. Піс­ля підготовки всіх необхідних документів людина в супроводі двох осіб повертається в свою державу. Основний напрямок роботи Євро­пейського Союзу- створення умови для добровільного повернення, оскільки в разі примусового видворення є низка труднощів, пов’язаних з відсутністю документів, що посвідчують особу і визна­чають її громадянство, із процесом повернення особи до своєї країни.

Розглянувши 7 заходів, спрямованих на боротьбу з нелегальною міграцією і підтримання безпеки в межах зовнішніх кордонів Європей­ського Союзу, необхідно зазначити, що частина заходів з прикордон­ної безпеки починаються за межами Європейського Союзув країнах потенційних постачальниках нелегальних мігрантів, чим виключається одна із основних причин цього явища. У подальшому це зменшує кі­лькість нелегалів, які потрапляють до кордонів Європейського Союзу, що значно спрощує роботу прикордонників. Наявність такої кількості заходів створює серйозний бар’єр для нелегальних мігрантів, чим під­вищує якість охорони кордонів і зменшує потік «небажаних» для кра- їн-членів Європейського Союзу осіб. Відповідно і робота прикордон­них та інших відповідальних у цьому напрямку органів держав-членів Європейського Союзу вимагає тісної співпраці, для забезпечення діє­вого механізму, створеного з метою підтримання високого рівня внут­рішньої та зовнішньої безпекової політики.

Виходячи із того, що охорона кордонів Європейського Союзу здійснюється за зовнішнім і внутрішнім критерієм, взаємодія в цій сфері має такі особливості:

> по-перше, на охорону зовнішніх кордонів спрямовані основні зусилля і засоби взаємодіючих органів, а пересування грома­дян Європейського Союзу, іноземних громадян і транспортних засобів у межах внутрішніх кордонів не підлягає суворому ко­нтролю;

> по-друге, основні правові положення та підстави взаємодії ви­значаються законодавством Європейського Союзу і відтворю­ються в національному законодавстві країн учасників;

> по-третє, для узгодження діяльності у сфері охорони кордонів функціонує Агентство, яке надає допомогу в управлінні кор­донами та координує спільні дії в пунктах пропуску в країнах Європейського Союзу і в третіх державах, які не його учасни­ками, у разі виникнення надзвичайних подій;

> по-четверте, взаємодія в прикордонній сфері будується відпо­відно до семи існуючих заходів попередження нелегальної мі­грації;

> по-п’яте, суміжні держави Європейського Союзу двосторонні­ми угодами врегульовують між собою взаємодію з прикордон­них, митних та інших пов’язаних питань;

> по-шосте, за умови виникнення загроз двосторонніми спільни­ми рішеннями держав-членів Європейського Союзу вживають­ся заходи щодо посилення спільної діяльності відповідних ор­ганів та можливе введення контролю на внутрішніх кордонах;

> по-сьоме, охорону кордонів здійснює прикордонна поліція, яка структурно входить у правоохоронний орган - поліцію, це до­зволяє спрощувати вирішення питання, пов’язаних з переслі­дуванням нелегальних мігрантів по всій території Європейсь­кого Союзу.

У межах однієї держави питання взаємодії вирішуються в право­вих межах діяльності конкретних взаємодіючих суб’єктів, шляхом закріплення основних засад взаємодії в конституціях союзних дер­жав та прийняття двосторонніх або багатосторонніх угод (договорів) між взаємодіючими органами.

В основу взаємодії у сфері охорони кордонів Європейського Со­юзу покладено те, що цю діяльність здійснює прикордонна поліція, яка структурно входить до поліції держав, що полегшує вирішення питань, пов’язаних із боротьбою зі злочинністю, переслідуванням злочинців, проведенням спільних (у межах поліцейського органу) профілактичних і безпекових заходів не лише у сфері охорони дер­жавних кордонів, а й у внутрішній та зовнішній безпековій політиці кожної держави-учасниці Європейського Союзу. Ураховуючи цей аспект, вважаємо за доцільне наблизити правовий статус органу охо­рони державного кордону України до правоохоронного органу євро­пейського зразка поліцейського типу для покращення взаємодії в си­стемі правоохоронних органів, а також з метою забезпечення прове­дення безпекової прикордонної політики згідно з європейськими стандартами.

3.2.