Види органів державної влади

Класифікація органів державної влади - прийом розподілу органів державної влади на групи за певними критеріями в системі апарату держа­вної влади як необхідна пізнавальна умова розвитку.

Поширені критерії, за якими класифікуються органи державної влади:

1. За місцем у системі державного апарату або способом утворення: 1) первинні органи державної влади, які утворюються на основі мандату народу або шляхом виборів; 2) вторинні органи державної влади, які утво­рюються (призначаються) первинними органами та їм підзвітні; 3) успад­ковані органи державної влади, які утворюються шляхом переходу їх від спадкодавця до спадкоємця (прийом, поширений у країнах з монархічною формою правління). З урахуванням основних напрямів діяльності держав­ної влади, суспільних сфер державно-владного впливу співвідношення між первинними і вторинними органами державної влади дає можливість оці­нити обсяги участі суспільства в легалізації державної влади.

2. За змістом діяльності державного апарату: 1) органи законодавчої влади, які уповноважені приймати закони; 2) органи виконавчої влади, які уповноважені на виконання законів, розробку стратегії безпечного розвит­ку (державна політика); 3) органи судової влади, які уповноважені на здій­снення правосуддя або розсудження.

Органи законодавчої влади як загальнодержавні представницькі орга­ни реалізують законодавчу функцію в межах дії принципу розподілу влад. Структура загальнодержавного, представницького, законодавчого органу влади може бути різною, але головне його призначення - законотворча ді­яльність.

Органи виконавчої влади як загальнодержавні реалізують завдання з виконання законів та судових рішень, застосовуючи у певних випадках примус. Але виконавче завдання не є абсолютним. Теоретичні уявлення про виконавчі органи влади як результат дії принципу розподілу влад у ві­тчизняній юридичній науці - сфера малодосліджена. Виконання законів і рішень суду так чи інакше потребує організаційних заходів, розпорядчої діяльності, видання індивідуальних нормативно-правових актів тощо. Від­сутність традиції нормативно-правового забезпечення діяльності виконав­чих органів влади обумовлювалася фактичним поєднанням у системі рад (радянського періоду) законодавчої та виконавчої влади. Отже, у багатьох випадках залишаються невизначеними статуси низки виконавчих органів влади. Органи виконавчої влади становлять собою багаторівневу систему, в якій необхідно виокремити: 1) вищі органи виконавчої влади (уряд, або кабінет міністрів); 2) центральні органи виконавчої влади (міністерство, державний комітет, спеціальний орган виконавчої влади, орган централь­ної виконавчої влади зі спеціальним статусом, урядовий орган); 3) місцеві органи виконавчої влади. Кабінет ^[140] міністрів, або уряд - вищий виконав­чий орган державної влади у системі розподілу влади, діяльність якого спрямована на реалізацію функцій держави. Міністерство ^[141] - головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує, впроваджує державну політику в певній сфері суспільних від­носин. Державний комітет ^[142] - орган у системі центральних органів ви­конавчої влади, який вносить пропозиції щодо формування державної по­літики у визначеній сфері суспільних відносин, здійснює міжгалузеву коор­динацію.

Орган центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом - орган у системі центральних органів виконавчої влади, який має додаткові, спеці­ально обумовлені повноваження і компетенції із застосування примусу. Урядовий орган - орган у системі центральних органів виконавчої влади, який створюється для вирішення питань адміністративного характеру.

Органи судової влади здійснюють функцію правосуддя, вирішують суперечки між суб’єктами суспільства. Особливе місце в сучасній судовій системі займає конституційне правосуддя, яке з огляду на час викликає дискусію з приводу місця, що посідає конституційний суд у системі поділу влади. Зазначається, що конституційні суди - це юрисдикційні і політико- владні органи, оскільки вони тісно пов’язані з поділом та здійсненням по­літичної влади, але конституційний суд - не такий політичний орган, як інші конституційні органи, що беруть безпосередню участь у політичному процесі, в прийнятті політичних рішень чи політичному контролі.

3. За часом функціонування у системі державного апарату влади:

1) постійні органи державної влади, які функціонують безстроково;

2) тимчасові органи державної влади, які у своїй функціональній діяльнос­ті обмежені визначеним часовим терміном. Постійні органи державної влади виявили себе історично, що може розглядатись як прояв їх необхід­ності або функціонального призначення. Тимчасові органи є скоріше про­явом необхідного виконання завдань, які виникли на конкретному етапі розвитку.

4. За складом або порядком ухвалення рішення в системі державного апарату: 1) одноосібні органи державної влади, що складаються з однієї державно-владної особи, уповноваженої одноосібно приймати рішення; 2) колегіальні органи державної влади, що складаються з декількох держа­вно-владних осіб, уповноважених колегіально приймати рішення. Співвід­ношення між колегіальним і одноосібним прийняттям рішення продикто­вано вимогами мобільності.

5. За територією, на яку поширюються повноваження в системі дер­жавного апарату: 1) загальні (центральні) або федеративні органи держав-

ної влади, дія яких поширюється на всю територію держави; 2) регіональні органи державної влади, територією діяльності яких є частина державної території (або адміністративно-територіальна одиниця). У федеративних державах регіональні органи можуть бути органами як суб’єкта федерації, так і федеральними, що діють на території певного суб’єкта федерації або на території декількох суб’єктів федерації; 3) місцеві органи державної влади, територією діяльності яких є найменша (вихідна) адміністративно- територіальна одиниця країни в системі державного устрою.

Кількість рівнів органів державної влади в тій чи іншій країні різна. Наприклад, у Російській Федерації - три рівні органів державної влади: фе­деральні, регіональні (або органи суб’єктів федерації), місцеві. В Україні - дворівнева система органів влади: центральні, місцеві. В Сан-Маріно, Ан­доррі - однорівнева система органів влади, а в Радянському Союзі діяла п’ятирівнева: союзний рівень (Верховна Рада СРСР) - республіканський рівень (Верховна Рада УРСР) - обласний рівень (Дніпропетровська облас­на рада) - міський рівень, або рівень селища міського типу (Дніпропетров­ська міська рада, Солонянська районна рада) - сільська рада селища Сур- сько-Литовське.

Слід розрізняти поняття “орган держави” й “орган місцевого самовря­дування”. У зв’язку з певною невизначеністю досить часто орган держави й орган місцевого самоврядування сприймаються як тотожні. Різниця за­лежить від рівня децентралізації та розподілу повноважень між місцевими органами влади й органами місцевого самоврядування.

6. За характером (обсягом) повноважень у системі апарату державної влади: 1) органи державної влади загальної компетенції, які уповноважені на реалізацію державно-владних повноважень у всіх сферах суспільних від­носин у межах державної території; 2) органи державної влади спеціальної компетенції, які уповноважені на реалізацію державно-владних повнова­жень у певних сферах суспільних відносин у межах державної території.

8.6.