Взаємодія органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності

Органи державної влади володіють значним фінансовим та матеріально-технічним потенціалом, а легітимний адміністративний ресурс дозволяє впливати на поведінку фізичних і юридичних осіб у країні.

Розуміючи взаємодію як дієву концентрацію законодавчо передбачених спільних зусиль компетентних представників державної влади та зацікавлених інститутів громадянського суспільства з метою досягнення єдиного суспільно корисного результату, першочерговим є з’ясування та подальша характеристика співпраці суб’єктів владних повноважень з громадськими організаціями. За результатом дослідження можливим стане визначення найбільш доцільних та ефективних шляхів застосування адміністративно-правових засобів протидії дискримінації інвалідів зумовлених комплексним підходом до вирішення окресленої проблеми.

За даних умов владний вплив на відповідні суспільні відносини та їх учасників базуватиметься не лише з точки зору реалізації закономірних публічних засад управління, але й у певній мірі опиратиметься на врахування суспільних інтересів. Підтримуючи позиції окремих відомих зарубіжних вчених, у тому числі Дж. Кубіка , С. Сампсона, Дж. Хеммента та інших, А. О. Галай зауважує, що громадянське суспільство є сегментом розвитку сучасних держав, через який впроваджуються дієві адміністративно-правові механізми вирішення проблем суспільно важливого характеру.

Громадські організації є однією із основних ланок суспільства, за допомогою яких втілюються у життя колективні позиції окремих груп людей, зорганізованих у відповідні правові форми. Саме поняття «організація» розтлумачується як об’єднання людей, суспільних груп на базі спільності інтересів, мети, програми дій тощо [3, с. 853].

На думку О. М. Косіюка та Т. В. Назарчука, організація - це об’єднання на основі певних правил і процедур група осіб, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей. Для того, щоб організація досягла поставлених цілей вона повинна відповідати наступним вимогам, передбачаючи наявність: двох і більше осіб; не менше однієї суспільно - корисної цілі; осіб, які здатні досягти поставлених цілей; наявність формальної структури владних відносин. Таким чином, її загальними характеристиками є наявність ресурсів, які в процесі діяльності формують основні результати; наявність спільних цілей та спільна діяльність персоналу; взаємозв’язок із зовнішнім середовищем та залежність від нього; структуризація функціональних підрозділів та координація спільної діяльності; необхідність системного управління організацією [125, с. 5-8].

У вітчизняній та зарубіжній літературі укорінилося розуміння громадської організації з позиції добровільного формування фізичних осіб, створених у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення значущих суспільних питань та проблем [126, с. 38]. Крім того, більшість представників економічного спрямування, зокрема, Н. О. Гура, О. М. Мірошник, О. В. Радченко, вказують, що громадські організації створюються для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових цілей, а також їх здоров’я, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян і в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ [127, с.

Реалізація адміністративно-правового статусу громадських організацій через взаємодію з органами державної влади залишається актуальним теоретико-правовим питанням вже не перше десятиліття (А. О. Галай, Є. Є. Додіна, О. М. Крутій [128], О. О. Юлдашев та ін.). Особливого значення воно набуло в умовах проведення антитерористичної операції, а також зумовлено низкою соціально-економічних наслідків із цим пов’язаних. У кінцевому результаті всі автори схиляються до спільної думки, що у розвиненій системі відносин інститутів суспільства і держави вибудується система гарантій, за яких суспільство нарешті має шанс стати громадянським, а держава - правовою [129, с. 57].

У Законі України «Про громадські об’єднання» вказано, що під громадською організацією слід розуміти громадське об’єднання, засновниками та членами якого є фізичні особи, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 18 років. Воно може функціонувати у двох формах: а) зі статусом юридичної особи у вигляді непідприємницького товариства, основною метою якого не є одержання прибутку; б) без статусу юридичної особи. Утворення здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом, який підписується головуючим та секретарем зборів [130 ].

Протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів громадська організація підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» [131], а у певних випадках - додатково керуючись Порядком державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2016 № 359/5.

Державна реєстрація проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації або нотаріуса. Відповідні документи можуть подаватися у паперовій формі - особиста подача заявником або поштовим відправленням; у електронній формі - на порталі електронних сервісів (https://kap.mmjustgov.ua/).

Також обов’язковою умовою діяльності громадських організацій є їхнє включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій - автоматизованої системи збору, накопичення та обробки даних про неприбуткові підприємства, установи та організації відповідно до п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 440, зазначена процедура передбачає подачу організацією до територіального підрозділу Державної фіскальної служби України реєстраційну заяву за формою 1-РН, а також засвідчені підписом керівника або представника та скріплені печаткою копії установчих документів неприбуткової організації.

Контролюючий орган може проводити перевірку відомостей, що містяться в поданих документах, щодо відповідності вимогам, встановленим Податковим кодексом України та законодавством, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації. За результатами розгляду реєстраційної заяви та документів, що додаються до неї, протягом 14 днів з моменту їх отримання приймається рішення про: включення, повторне включення, відмову у включенні неприбуткової організації; виключення неприбуткової організації з Реєстру; зміну ознаки неприбутковості [133].

З урахуванням вищевикладеного слід підсумувати, що громадська організація - це добровільне та неприбуткове об’єднання громадян, що створюється з метою реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів певної групи осіб у законодавчо передбаченому порядку, а також для забезпечення виконання статутних завдань цього об’єднання.

Ведучи мову про взаємодію об’єднань громадян з органами державної влади у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності закономірно, що першочергово має йтися про громадські організації інвалідів. Цьому питанню присвячений окремий розділ ІІІ Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», засвідчивши таким чином важливість їхньої діяльності у нашій країні. Акцентовано, що громадські організації створюються з метою забезпечення рівних прав і можливостей інвалідів та їх соціального захисту, виявлення, усунення перепон і бар’єрів, у повсякденному житті, у тому числі стосовно: а) доступу нарівні з іншими громадянами до об’єктів соціальної інфраструктури, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, тощо; б) залучення до суспільної діяльності, у спосіб належної адаптації до суспільного життя, формування мінімально необхідних соціальних зв’язків; в) здійснення громадського контролю за дотриманням прав інвалідів, представництва їхніх інтересів та усунення будь-яких проявів дискримінації за ознакою інвалідності [62].

Вищевикладене засвідчує, що одним із основних завдань функціонування громадських організацій інвалідів є запобігання та протидія дискримінації інвалідів. Органи державної влади мають сприяти їхній діяльності, не допускаючи зловживань та порушень зі свого боку. Більше того, представники всеукраїнських громадських організацій інвалідів, їх спілок залучаються до складу колегій і консультативно-дорадчих органів центральних органів виконавчої влади, представники місцевого рівня - до складу відповідних структурних утворень місцевих державних адміністрацій, інших органів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до свого статусу та території діяльності [62].

Маємо у повній мірі підтримати позицію колективу вітчизняних та зарубіжних фахівців, у тому числі В.О. Азіна, Л.Ю. Байда, Н. Госса,

А. Флетчера, щодо інклюзивності підходу при прийнятті управлінських рішень до осіб з інвалідністю. Інклюзивне прийняття рішень - це філософський та практичний підхід до спільного визнання проблем та вжиття заходів щодо їх вирішення. Він допомагає забезпечити активну участь у процесі прийняття рішень тих, на кого вони впливають, і тих, хто несе відповідальність за їх виконання. За умов його дотримання політика та послуги, що запроваджуються з метою захисту прав людей з інвалідністю, формується з урахуванням досвіду тих, на кого вони спрямовані, а його лаконічний зміст звучить наступним чином: «нічого для нас без нас» [134, с. 18]. Таким чином, взаємодію громадських організацій інвалідів з органами державної влади має носити постійний та системний характер, охоплюючи всі без виключення питання, які стосуються даної категорії осіб.

В Україні нараховується понад кількасот зазначених об’єднань громадян місцевого, регіонального та всеукраїнського рівня, які переважно концентруються у найбільших містах країни, на кшталт Києва, Львова, Харкова тощо [135]. Разом із тим, деякі із них діють у невеликих населених пунктах, наприклад, Харківська обласна організація «Всеукраїнської Асоціації працездатних осіб з інвалідністю» (Харківська обл., м. Люботин), Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю «Лідер» (Чернівецька обл., м. Сторожинець), Спілка організацій осіб з інвалідністю Прикарпаття (Івано-Франківська обл., смт. Богородчани) та ін.

Всі громадські організації інвалідів у тій чи іншій мірі захищають права та відстоюють інтереси своїх членів, але окрім того у силу своїх можливостей протидіють дискримінації за ознакою інвалідності на місцевому чи державному рівні. З урахуванням сфер своє діяльності їх можна розділити на наступні групи:

а) загального спрямування - забезпечують дотриманням прав і свобод інвалідів незалежно від сфер їхньої життєдіяльності (Всеукраїнська громадська організація осіб з інвалідністю «Правозахисна спілка осіб з інвалідністю» (м. Київ), Українська спілка осіб з інвалідністю - «УСІ» (м. Київ);

б) соціального спрямування - сприяють соціальній адаптації та інтеграції інвалідів у суспільстві, культурному та творчому розвитку, тощо (Всеукраїнська громадська організація «Народна академія творчості осіб з інвалідністю» (м. Київ), Всеукраїнська громадська організація «Рух за рівні можливості» (м. Черкаси);

в) медичного спрямування - створення належних умов відновлення фізичного та психологічного здоров’я інвалідів, реабілітаційні заходи, профілактика інвалідності, тощо ( Всеукраїнська громадська організація Український фонд «Реабілітація осіб з інвалідністю» (м. Київ), Тернопільська міська громадська організація «Центр медико-соціальної реабілітації» (м. Тернопіль);

г) спортивного спрямування - організація та проведення спортивних заходів інвалідів, залучення дітей-інвалідів до активного та здорового способу життя, тощо (Українська Федерація спорту осіб з інвалідністю з ураженням опорно-рухового апарату (м. Дніпро), Громадська організація «Українська Асоціація фізичної терапії» (м. Київ), Спортивна федерація незрячих України (м. Київ), Національний Комітет спорту осіб з інвалідністю України (м. Київ);

д) професійного спрямування - забезпечення прав і законних інтересів окремої групи осіб, з урахуванням певних професійних навичок, місця роботи, тощо (Всеукраїнське Об’єднання осіб з інвалідністю Чорнобиля і війни «Відродження України» (м. Київ), Всеукраїнська громадська організація «Спілка шахтарів-осіб з інвалідністю України» (Дніпропетровська обл., м. Павлоград);

е) спеціального спрямування - забезпечення прав і законних інтересів окремої групи осіб, з урахуванням окремих вад здоров’я (Всеукраїнська громадська організація онкоосіб з інвалідністю «Спілка онкоосіб з інвалідністю» (м. Київ), Українське товариство сліпих (УТОС) (м. Київ), Всеукраїнське об’єднання хворих на м’язову дистрофію «ERB» (м. Львів).

Не зважаючи на значну чисельність громадських організацій інвалідів у нашій країні, першочергову роль у забезпеченні прав, свобод і законних інтересів осіб інвалідністю відіграє Всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» (м. Київ) (далі - НАІУ). Згідно статуту основною метою її діяльності є об’єднання громадських організацій, членами яких є інваліди, узгодження дій та консолідація їх зусиль, спрямованих на поліпшення становища інвалідів в Україні, сприяння захисту конституційних прав вказаної категорії осіб, підвищення їх ролі і соціального статусу у суспільстві та захист спільних інтересів своїх членів [136].

Серед основних індикаторів надзвичайної важливості аналізованої інституції громадянського суспільства є наступне: до складу НАІУ входить понад 120 громадських організацій-членів всеукраїнського та регіонального рівнів; головою НАІУ є Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю; визнана соціальним партнером держави щодо формування політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю; єдина з-поміж громадських організацій в Україні отримала Спеціальний консультативний статус при Економічній та Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР); входив в групу експертів (12 осіб) Ради Європи з розробки міжнародної політики щодо людей з інвалідністю.

Високий статус НАІУ надав можливість застосування широкого спектру правових інструментів взаємодії з органами державної влади щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності. За такої співпраці представниками об’єднання є Генеральний секретар, Виконавчий директор та його заступник, Начальник відділу нормативно-правового та юридичного забезпечення діяльності, Начальник відділу інформаційного забезпечення, Начальник відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності. Слід підкреслити, що громадські організацій-члени об’єднання можуть також самостійно контактувати з представниками влади з метою реалізації власних статутних завдань.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», основними формами взаємодії державної влади з громадськими організаціями інвалідів є залучення останніх до консультацій у формі публічного громадського обговорення, а також включення до складу колегій і консультативно-дорадчих органів центральних органів виконавчої влади. Законодавством передбачено також індивідуальна співпраця, однак на практиці в переважній кількості випадків застосовується варіант включення до відповідних колегіальних органів, які працюють за принципом вироблення консенсусу з обговорюваних проблемних питань [137]. На нашу думку, такий стан речей зумовлений обмеженням стороннього впливу на прийняття управлінських рішень, однак врахування громадської думки також вважається важливим для подальшого врахування владою.

На доречне переконання О. М. Крутія, громадський діалог передбачає процес реальної дискурсивної взаємодії, коли відбувається не лише пасивне заслуховування сторін, але й реалізуються активні намагання зрозуміти поставленні проблеми для їхнього подальшого вирішення [ 128, с. 101]. Саме тому, у Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, наголошено, що такі консультації проводяться з метою залучення громадськості до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до публічної інформації, а також забезпечення прозорості діяльності зазначених органів. Це має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки управлінських рішень з урахуванням громадської думки [137].

Органи виконавчої влади щороку складають орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю з урахуванням пропозицій громадських рад, утворених при центральних органах виконавчої влади. У той же час, громадські об’єднання можуть ініціювати проведення консультацій з проблем, не включених до орієнтовного плану, шляхом подання відповідних пропозицій громадській раді або безпосередньо органу виконавчої влади. Закономірно, що більшість питань, які виносяться представниками осіб з інвалідністю стосуються реалізації та захисту їхніх прав і законних інтересів, недопущення та протидії дискримінації у різних сферах життя суспільства [137].

Консультації з громадськістю проводяться у строк не менш як 15 календарних днів у наступних формах: а) публічного громадського обговорення - конференції, форуми, громадські слухання, круглі столи, збори, інтернет-конференції, тощо; б) електронних консультацій з громадськістю - проводяться у підрубриці «Електронні консультації з громадськістю» рубрики «Консультації з громадськістю» офіційного веб- сайту органу виконавчої влади; в) вивчення громадської думки - проведення соціологічних досліджень та спостережень, функціонування телефонних «гарячих ліній», моніторинг ЗМІ; опрацювання звернень громадян. Відповідно до звіту НАІУ за 2016 р. проведено 17 конференцій, конгресів, нарад, круглих столів; 41 семінар та тренінг; 5 прес-конференцій; 1,520 аудитів діяльності органів виконавчої влади та проектів рішень та управлінських актів [136].

Крім того, за звітній період розглянуто та надано пропозиції і зауваження до 124 нормативних документів щодо запобігання та протидії дискримінації за ознакою інвалідності. У тому числі, згідно Реєстру відпрацьованих документів НАІУ за 2016 р., взаємодія здійснювалася з наступними державними інстанціями: Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти - 1, Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю - 5; Міністерство соціальної політики України - 98; Міністерство освіти і науки України - 2; Міністерство охорони здоров’я України - 2; Державна служба України з надзвичайних ситуацій - 2; Державний комітет телебачення і радіомовлення України - 1; Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності - 9; Державний заклад «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи Міністерства охорони здоров’я України» - 4 [136].

Завершальним етапом проведення публічного громадського обговорення у будь-якій формі є підготовка та опублікування звіту відповідного органу виконавчої влади, у якому містяться відповідні відомості щодо: найменування державного органу, який проводив обговорення; зміст питання або назва проекту акта, що виносилися на обговорення; інформація про осіб, що взяли участь в обговоренні; інформація про надані пропозиції та рішення, прийняті за результатами обговорення [137].

Таким чином, консультації з громадськістю щодо питань протидії дискримінації інвалідів охоплюють широке коло суб’єктів взаємодії, серед яких органи виконавчої влади, окремі громадяни, представники громадських об’єднань, зокрема, громадські організації інвалідів, а також інші зацікавлені державні та приватні інституції. Основна мета громадських обговорень передбачає проведення низки заходів з метою вироблення спільної позиції щодо недопущення порушення принципу недискримінації за ознакою інвалідності, створення дієвих організаційних підвалин застосування органами влади відповідних адміністративно-правових засобів, недопущення потрапляння дискримінаційних норм до нормативно-правових актів тощо.

Позитивно слід охарактеризувати також діяльність громадських організацій у складі колегій і консультативно-дорадчих органів центральних органів виконавчої влади. Відповідно до Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та

Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996, громадська рада - тимчасовий

консультативно-дорадчий орган, утворений для сприяння участі

громадськості у формуванні та реалізації державної політики [137].

Вказані органи наділені низкою повноважень, здійснення яких сприяє боротьбі з дискримінацією інвалідів, серед яких: готують пропозиції до орієнтовного плану проведення консультацій з громадськістю; подають органу влади обов’язкові для розгляду пропозиції щодо підготовки проектів нормативно-правових актів з питань реалізації та захисту прав інвалідів, а також удосконалення роботи відповідного державного органу; проводять громадську експертизу та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів; збирають, узагальнюють та подають інформацію органам влади про пропозиції інститутів громадянського суспільства щодо вирішення питань забезпечення принципу недискримінації інвалідів та ін.

Серед головних державних контрагентів взаємодії з громадськими організаціями у формі спільної діяльності у складі колегій і консультативно - дорадчих органів слід назвати наступні, з розподілом на ланки:

а) центральна ланка взаємодії - громадські ради при: Міністерстві соціальної політики України, Міністерстві освіти і науки України, Міністерстві охорони здоров’я України, Міністерстві інфраструктури України; консультативна рада при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; громадські ради та колегії інших центральних органах виконавчої влади, діяльність яких врегульовується постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 № 1569 [138];

б) місцева ланка взаємодії - робочі групи з питань надання державної допомоги організаціям та підприємствам громадських організацій осіб з інвалідністю обласних, Київської міської державних адміністрацій; комітети забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури місцевих державних адміністрацій [139];

в) керівна ланка взаємодії - Рада у справах осіб з інвалідністю при Кабінеті Міністрів України. Цей консультативно-дорадчий орган створений з наступною метою: забезпечення координації дій органів влади з питань захисту прав інвалідів з урахуванням позицій громадських організацій; визначення механізмів і способів вирішення проблемних питань подолання дискримінації; підготовка пропозицій щодо удосконалення нормативно - правової бази та підвищення ефективності діяльності відповідних органів публічної влади [140]. Зазначені повноваження реалізуються через спільну діяльність громадських організацій інвалідів з членами ради, серед яких Віце-прем’єр-міністр України, Міністр соціальної політики України, заступники міністрів більшості міністерств, Директор Фонду соціального захисту інвалідів, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю та ін.

Взаємодія органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності не обмежується дискусіями та іншими подібними формами співпраці. Чинним законодавством вироблено позицію, що суспільство уповноважує відповідних посадових осіб на виконання публічних функцій, отже, має здійснюватися належний контроль за їхньою діяльністю. Вважаємо зазначену позицію виправданою та надзвичайно важливою, оскільки, по-перше, будь- які кращі нормативні акти залишаться лише декларацією без встановлення контролю за їхнім виконанням та встановленням адекватної відповідальності до конкретних посадових і службових осіб; по-друге, досить часто самі органи державної влади продукують дискримінаційні дії щодо інвалідів.

Щодо зазначеного у Кодексі кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень, ухваленому Конференцією міжнародних неурядових організацій Ради Європи на засіданні 01.10.2009, наголошено, що неурядові організації становлять найважливішу складову процесу участі у відкритому, демократичному суспільстві завдяки залученню великої кількості осіб. Той факт, що багато хто з цих осіб також є виборцями, підкреслює додатковий зв’язок з представницькою демократією. Зазначені об’єднання громадян можуть принести у процес прийняття рішень знання і незалежну експертизу, що змушує органи публічного управління всіх рівнів, використовувати при розробці та здійсненні політики відповідний досвід і компетентність неурядових організацій [141, с. 5].

Порядком сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 976, визначено, що громадська експертиза є складовою механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства, громадськими радами оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання ними рішень, підготовку пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем для їх врахування суб’єктами владних повноважень у своїй роботі. Експертні пропозиції, підготовлені за результатами відповідної експертизи подаються органу виконавчої влади у письмовій та електронній формі, які враховуються органом виконавчої влади під час підготовки програм соціально-економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів відповідного рівня, вирішення питань поточної діяльності [142].

Дослідження взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності дозволяє зробити наступні висновки.

1. Взаємодію державних і приватних суб’єктів у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності слід розглядати як дієву концентрацію законодавчо передбачених спільних зусиль компетентних представників державної влади та зацікавлених інститутів громадянського суспільства з метою досягнення єдиного суспільно корисного результату у вигляді публічного консенсусу, що передбачає забезпечення належних умов

реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів інвалідів, а також створення ефективного адміністративно-правового механізму недопущення порушення антидискримінаційних принципів визначених нормами

міжнародного права.

2. Основними суб’єктами владних повноважень у сфері взаємодії у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності є центральні та місцеві органи державної влади, відповідальні за здійснення окремих напрямів державної політики пов’язаної із реалізацією та захистом прав, свобод і законних інтересів інвалідів; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноваженого з прав осіб з інвалідністю, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю.

Інститутами громадянського суспільства, які ініціюють та здійснюють співпрацю з суб’єктами владних повноважень у сфері взаємодії у сфері протидії дискримінації за ознакою інвалідності є: окремі фізичні особи, ініціативні групи громадян; громадянські об’єднання, насамперед громадські організації інвалідів; інші суб’єкти, зацікавленні у створенні належних умов життєдіяльності осіб з інвалідністю.

3. Серед форм взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності особливе значення мають наступні: а) консультації з громадськістю; б) публічні громадські обговорення; в) діяльність громадських рад та колегій при центральних і місцевих органах виконавчої влади; г) створення та діяльність тимчасових робочих груп; д) організація та проведення громадських експертиз діяльності органів виконавчої влади; е) спільний моніторинг виконання антидискримінаційного законодавства у різних сфер реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів інвалідів; є) дослідження громадської думки з окресленої проблематики.