Державна служба

Державна служба ^[146] - регламентована законодавством професійна, оплатна діяльність уповноважених осіб у державних органах влади, уста­новах і підприємствах щодо реалізації функцій, досягнення цілей і виконан­ня завдань держави.

Державна служба як ознака стабільного розвитку суспільства виявила себе в умовах формування інститутів контролю за державною владою, її апаратом. Регламентація діяльності апарату влади створила умови відпові­дальності тих чи інших державно-владних осіб. Суспільні вимоги до під-

вищення ефективності апарату державної влади сформували напрями: 1) формування регламентних норм, які встановлюють права й обов’язки уповноважених осіб або зміст їх діяльності; 2) відокремлення приватних інтересів від публічних за рахунок гарантованої оплати праці.

До структурних елементів державної служби належать: 1) законодавство та принципи як нормативна складова регламентної діяльності апарату держа­вної влади відповідно до вимог; 2) система компетенції та повноваження (по­сади) як інституційна складова ефективної реалізації функціонального приз­начення держави; 3) державні службовці (професійно навчені, підготовлені особи) як субстанційна складова.

Принципи державної служби слугують умові належного повноцінного механізму держави: 1) принцип стабільності державної служби передбачає незмінність терміну служби осіб; 2) принцип професіоналізму і компетен­тності службовців забезпечує професійний розвиток; 3) принцип політич­ної нейтральності державних службовців має розглядатись як гарантія ста­більності; 4) принцип соціальної захищеності державного службовця пе­редбачає встановлення механізму надання конституційно гарантованого захисту державного службовця, створення рівних умов вступу й перебу­вання на державній службі всіх соціальних категорій населення.

Компетенція ^[147] - сукупність юридично визначених повноважень (права й обов'язки), які формують предмет повноважень, права й обов'язки уповноваженої особи чи органу, відповідальність, відповідність визначеним цілям, завданням і функціям. Повноваження - офіційне фор­мально визначене право наділеного владою нав'язувати свою волю (прий­мати рішення, віддавати накази, розподіляти ресурси тощо) для досяг­нення бажаних результатів. Компетенція - юридично фіксована умова легальності й легітимності державної влади. На основі компетенції орган держави чи державний службовець має владні повноваження - можливість видавати нормативно-правові акти.

Визначальний для державної служби все ж таки суб’єктний (або людсь­кий) фактор. Стабільність апарату державної влади залежить не лише від но­рмативного забезпечення напрямів його діяльності, розподілу праці завдяки системі компетенцій і повноважень, але й від того, наскільки враховані моти­ви людей, що йдуть на державну службу. Стабільність прямо залежить від того, наскільки у суспільстві досягнуто рівня відмежування приватних інте­ресів від публічних. Приватна особа, яка йде на державну службу, щоб ско­ристатися можливостями посади і вирішити власні матеріальні (приватні) інтереси, розглядається двояко: по-перше, державна служба оплатна, тобто створює певну матеріальну (приватну) основу життєдіяльності особи; по­друге, державний апарат влади причетний до розподілу матеріальних ресур­сів суспільства, а принципи, які діють у системі розподілу, можуть сприяти надмірній привабливості державної служби виключно з погляду вирішення приватного інтересу за рахунок публічного, наслідком чого є: зловживання посадою, корупція тощо. Існують підстави вважати, що стабільність та ефек­тивність державного апарату влади прямо залежить від того, наскільки розме­жовані у системі державної служби публічні та приватні інтереси. Нехтування субстанційною складовою або неврахування дійсних мотивів особи як претен­дента на посаду фактично нівелює нормативну й інституційну складові.

Державна служба передбачає такі її форми: 1) політична; 2) адміні­стративна; 3) мілітаризована ^[148]. Політичну державну службу визначає:

1) обов’язкова виборність посад; 2) сукупність найвищих посад у системі апарату державної влади, які посідають особи-політики, котрі виграли чергові вибори легалізації державної влади. Політичний аспект державної служби акцентує увагу на тому факті, що особи-політики, котрі виграли вибори, по-перше, є політичними діячами, які мають за мету реалізацію власних інтересів або інтересів певних груп через систему державних ор­ганів влади; по-друге, не є державними службовцями у чистому вигляді. Адміністративна державна служба ідентична власне державній службі. У системі видів (форм) державної служби, адміністративний аспект відпові­дає суті апарату державної влади та осіб, причетних до реалізації держав­но-владних повноважень. Визначальним в адміністративній державній службі є призначення особи на посаду для виконання завдань і досягнення цілей у межах компетенції та повноваження. Мілітаризована державна служба є службою зі зброєю в руках, особливістю якої є те, що особи не мають державно-владних повноважень, не причетні прямо до їх реалізації, а скоріше захищають їх, що супроводжується застосуванням примусу до особи чи осіб (їх об’єднань), котрі мають на меті порушення стабільності роботи державного апарату, безпеки суспільства в цілому або окремих осіб чи їх груп. Фактично, це особи зі спеціальним статусом.

8.7.