Утвердження системи вищих органів державної влади

Формування й розвиток державних інститутів Гетьманщини були результатом складних соціальних, політичних, економічних зрушень, які відбулися в українському суспільстві в середині XVIl ст., результатом державотворчих пошуків і взаємодії різних соціальних верств тогочасного українського суспільства.

Загальна військова рада була одним із найвищих органів державної влади України другої половини XVII ст. Вона походила із Запорозької Січі. У процесі формування Української держави Загальна військова рада із суто військової установи трансформувалася в орган державної влади. Проте з докорінною зміною державно-правового статусу рада не набула офіційної назви. Джерела називають Ti гене- раїьною, козегцькою. чорною, чернецькою. Як орган прямого народовладдя Загальна військова рада формувалася через скликання гетьманом. генеральною старшиною або простими козаками всього війська.

У першій половині XVII ст. у формуванні Ради з’явилися елементи представництва від полків і сотень. Уважають, що така Рада налічувала не більше 4 тис. учасників, хоча норму такого представництва юридично закріплено не було. Дослідники цієї проблеми (В. Горобець, А. Козаченко) вважають, що невизначеність норм представництва на генеральних радах була суттєвою хибою у функціонуванні політичної системи Гетьманщини.

Водиочас, запровадження представницького принципу формування Загальної військової ради через допущення на неї лише старшини та виборних «чотііпиих» козаків зумовлювалось як об’єкгивною необхідністю вдосконалення Ради, іцо перетворилася па виший орган державної влади, так і намаганням гетьмана і старшини усунути простих козаків від участі у вирішенні найважливіших державних справ (A Козаченко). Об’сктивно також подібні заходи сприяли трансформації Генеральної ради з інституту прямого волевиявлення у представницьку установу.

Загальна військова рада не мала встановленого місця й періодичності проведення. Кожного разу місце, час і мету її проведения визначав гетьманський універсал, який одночасно санкціонував скликання Ради. Гетьман і старшина виконували основні організаційні фуккці'і: оголошували початок роботи Ради, закривали її або перено- сили пзасідання на інший час, виносили на їїрозгляд пигання, здійснювали нагляд за дотриманням процедури, фіксували рішення Ради.

До компетенції Загальної військової ради козацьке право відносило передовсім вибори гетьмана і генеральноїстаршини та усунення їх від влади, хоча фактично Загальна військова рада тільки обирала гетьмана і генеральну старшину та жодного разу не скористалася правом позбавити їх займаних посад чи вчинити над ними суд. Важливими функціями Загальної військової ради були також ратифікація міждержавних угод, санкціонування законів, ухвалення рішень із питань війни і миру та судочинство.

Козаки мали право обговорювати справи, винесені на розгляд Ради, висувати власні пропозиції. Будь-яке питання Рада ухвалювала простою більшістю голосів. Голосування маю відкритий і персональний характер, відбувалося за допомоги вигуків, а в разі схвального рішення - і підкиданням шапок.

У роботі Загальної військовоїради поруч із козаками мали npa- ⁸⁰ брати участь делегації від міщан (зазвичай тих міст, що сусідували з місцем проведення Ради) і духовенства. Селяни до участі в Загальній військовій раді не допускалися. Генеральний уряд інколи запрошував на Загальну військову раду спостерігачів від інших Держав. He мали права брати участі вїї роботі жінки, психічно хворі зз неповнолітні особи. Гетьман також міг позбавити права на участь у Раді осіб, що вчинили державний злочин, або тих, чия участь була небажаною з політичних міркувань.

Гострою проблемою суспільно-політичного життя України, особ- ливо другої половини XVII ст., стало питання участі в геие- Ральних радах запск озьких козаків. Претензії коша на збереження свого політичного лідерства, утвердженого в першій половині сто- ліття, вилилось у вимогу обов’язкової участі повноважних представників січового товариства в роботі генеральних рад у Гетьманщині, як необхідної умови їхньої легітимності. Політичні претензії січовиків викликали різкий спротив керівництва Гетьманщини (/, Bu- говський, Я Сомко). Апогеєм впливу січового товариства на перебіг генеральних рад у Гетьманщині стали події Чорної (козацької) ради 1663 p., на якій результати виборів значною мірою залежали від позиції приведених 1. Брюховецьким під Ніжин запорозьких козаків. ГІісля цього запорожці певний час зберігали свій впливна рішення генеральних рад, що відбувалися на Правобережжі (щоправда, не так ефективно, як це було 1663 p.). Після зречення геть манства їхнім ставлеником M. Ханенком, а згодом і П. Дорошенком, участь запорожців у генеральних радах не мала організованого характеру. Лише на виборах 1710 p. та у виробленні умов Беїщерської конституції запорожці, зважаючи на їхню участь в акції гетьмана 1. Мазепи, відіграли важливу роль.

Упродовж другої половини XVll ст. Загальна військова рада поступово втрачала своє політичне значення.

У занепаді Загальної військової ради як органу прямого народовладдя були об’єктивні причини. Вона залишалася громіздкою, доволі нелередбачуваною, законодавчо неврегульованою установою, а отже, вимагала докорінного реформування. A цьому заважало несприятливе військово-політичне та соціально-економічнс становище, в якому перебувала Українська держава. За старимико- зацькими звичаями, Рада як вищий орган козацького народовладдя обмежувала владу гетьмана і старшини. Тому вони не були зацікавлені у ії розвитку і за можливості відмовлялися від її скликанні Крім того, однією з вагомих причин занепаду Загальної військової ради стало її використання наприкінці 50-х - на початку 60-х років XVlI ст. претендентами на гетьманство та старшинськими угрупованнями як інструменту в політичній боротьбі за владу. Це в оч® простих козаків дискредитувало саму ідею скликання Ради.

У послабленні політичної ролі Загальної військової ради була зацікавлена Росія. Самодержавство не могло миритися з існуванні» республіканського органу, який поряд з інститутом гетьмана yoco6' лював українську державність. Царський уряд вміло користувався недосконалістю Ради та суперечностями між козаками і старшино» Ha вимогу Москви, а іноді з ініціативи старшини, до українсько російських угод вносили правові норми, що обмежували повноваження Ради на користь царського уряду або ради старшин. Починаючи з 1669 p. скликання Загальної військової ради санкціонувалося царем. Переяславська рада (1659 p.), Ніжинська рада (1663p-)> Конотопська рада (1672 p.) і Коломацька рада (1687p.) відбувалися за умов військово-політичного тиску з боку Росії.

Дослідники (M Слабченко, А. Козачежо) вважають Загальну військову раду оригінальним державно-правовим інститутом, що не мав аналогів в інших країнах світу.

Рада старшини. Значення старшинської ради в політичному житті Гетьманщини зростало мірою того, як занепадала роль генеральних рад. Практика скликання старшинських рад була запозичена від Запорозької Січі, де вони широко практикувались як інструмент вирішення нагальних поточних справ чи механізм підготування реалізації прийнятих загальною радою постанов. У роки становлення Української держави значення старшинських рад, до складу яких входили передовсім полковники та генеральна старшина, незмірно зростала. Старшинська рада у перші роки революції стала головним органом загальнодержавної влади. Її рішення були обов’язковими для гетьмана. Але зі зростанням авторитету' Б. Хмельницького її значення падало. B останні роки життя Б. Хмельницький рідше скликав старшину на раду і не всі справи, як раніше, ставив на її розгляд. За наступників Б. Хмельницького значення інституту старшинської ради знову зросло.

Старшинські ради скликались у випадках нагальної потреби. Однак уже в гетьманство Б. Хмельницького простежувалася певна закономірність у їх скликанні - навесні, після Великодня, взимку, перед Різдвом, що було, на думку дослідників (В. Горобець), продиктовано потребами організації воєнних кампаній (які, звичайно, проводилися в літній сезон), підбиттям їхніх підсумків і визначенням зовнішньополітичних орієнтирів на майбутнє. Згодом, в останні десятиліття XVII ст., утвердилася традиція скликання обов’язкових старшинських рад (з’їздів) саме двічі на рік — на Великдень і на Різдво (або Водохрещі).

Ha розгляд старшинських рад виносилися найрізноманітніші проблеми суспільно-політичного життя, військово-стратегічного планування тощо. Зокрема, до виключних прерогатив старшинської Ради належала (за окремими винятками) зовнішньополітична сфе- pa. Участь старшини у визначенні зовнішньополітичного курсу та його реалізації застерігали також норми угод із російськими царями (наприклад, Коломацькі статті) чи положення Бендерської конституції (1710 p.).

Ос.облиье місце інститут старшинської ради посідав у процедурі виборів гетьмана Хоча юридично елективне право належало до виключних прерогатив генеральної ради, нерідко фактично результати виборів визначалися вже на раді старшинській. Зокрема, на старшинських радах уперше отримали гетьманську булаву I. Вигов- ський. Я. CoviKo, П. Дорошенко та Д. Многогрішний, а вже згодом їхні повноваження підтвердили генеральні ради. Навіть у тому випадку, коли питання виборів гетьмана виносилося на генеральну раду, перед й початком збиралася старшинська рада. Саме так було під час обрачня на гетьманство I Самойловича 1672 p., I. Мазепи - 1687 p., і Скоропадського - 1708 p. та Д. Апостола - 1727 p.

Отже, органами влади у Козацько-гетьманській державі були: Ге- нерапьна військова рада, рада старшини і, звичайно, гетьман. Генеральна рада була установою прямого народоправства, яка в XVII ст пре зставляла інтереси українського населення, козацгва. Деякі українські гетьмани визнавали пріоритет Генеральної ради, інші його заперечували: Б. Хмельницький, I. Самойлович, I. Млзега. У діяльності останніх український гетьманатза формою правління був найбільш наближеним до монархії, з виборним до кінця житгя монархом-гетьманом. Старшинська рада дедалі більше станови.® державну організацію, що розвивалась у бік своєрідних форм станового парламентаризму.