Поняття та види норм права

У системі права норма права виступає первинною ланкою (осно­воположним елементом) і всі явища правової сфери існують у нероз­ривному взаємозв’язку з нею. У правових нормах конкретизуються головні принципи і стандарти організації суспільного життя, фунда­ментальні соціальні цінності та ідеали, життєво важливі прагнення суспільства і перспективи його розвитку.

л Норма права - формально визначене та офіційно закріплене, загальнообов’язкове правило поведінки, неприпустимість відхи­лення від якого гарантується заходами державного примусу.

j

Як різновид соціальних норм правові норми виступають переду­сім важливим засобом соціального регулювання. Маючи всі загальні риси соціальних норм, правові норми водночас суттєво відрізняються від інших їхніх видів.

Основні властивості норми права:

• відображає міру свободи, рівності, справедливості, визнану суспі­льством (державою);

• має загальний характер, тобто є універсальним правилом, що ви­значає найбільш суттєві ознаки певного виду суспільних відносин і застосовується до всіх конкретних ситуацій, що мають ці ознаки;

• є загальнообов’язковим правилом поведінки - норма права має не- персоніфікований характер і поширюється на всіх учасників суспі­льних відносин, що нею регулюються;

• має формально визначений характер - норма права ззовні закріплю­ється в письмовій (текстовій) документальній формі і визначає конк­ретні права й обов’язки учасників суспільних відносин певного виду, а також правові наслідки порушення встановлених нормою права вимог;

• є джерелом необхідної та достатньої інформації щодо способів і меж реалізації особами своїх прав та обов’язків;

• має цілісну, логічно завершену структуру;

• забезпечується можливістю застосування або безпосереднім застосу­ванням засобів примусу з боку уповноважених державних органів.

Виконуючи комунікативну функцію права, норми права забезпе­чують утворення особливих соціальних зв’язків - правових відно­син - на основі підтримуваної суспільством і державою позиції щодо належної поведінки суб’єктів.

Реалізуючи пізнавальну та інформаційну функції права, правові норми інформують учасників правовідносин про варіанти можливої, необхідної, забороненої поведінки в певних ситуаціях, а також про засоби, способи досягнення необхідних результатів, наслідки пору­шення правових приписів, легальні форми і способи набуття тих чи інших благ тощо.

Норми права моделюють необхідні суспільству відносини, за­безпечують чітке уявлення про них, а також їхні контрольованість й упорядкованість, що створює умови безпечного співіснування всіх членів суспільства.

Сучасна держава, формулюючи і закріплюючи правові норми, здійснює об’єктивно необхідний вплив на суспільні відносини, спря­мовує реалізацію прав та обов’язків їхніх учасників, передбачає спе­ціальні засоби охорони й захисту прав людини та стимулювання до належної поведінки.

Таким чином, правова норма відображає певний еталон (стан­дарт) поведінки людей, соціально необхідне правило, яке за допомо­гою держави закріплюється в загальнодоступній формі і визнається обов’язковим для безпеки функціонування і розвитку суспільства.

Складність і різноманітність суспільних відносин, що потребу­ють правового врегулювання, зумовлюють значне видове розмаїття норм права, що дозволяє класифікувати їх за різними ознаками.

Види норм права:

1. За галузями права:

• норми конституційного права;

• норми кримінального права;

• норми кримінально-процесуального права;

• норми цивільного права;

• норми цивільно-процесуального права;

• норми трудового права;

• норми інформаційного права;

• інші.

2. За соціальним масштабом регульованих інтересів:

• приватноправові - спрямовані на врегулювання особистих інте­ресів членів суспільства;

• публічноправові - є засобом забезпечення загальносуспільних інтересів.

3. За функціональним спрямуванням:

• регулятивні - визначають варіанти можливої та належної з пози­цій права поведінки (правомірної поведінки);

• охоронні - встановлюють заборони (варіанти шкідливої, небез­печної поведінки), вид та міру відповідальності за неї.

4. За способом визначення правил поведінки:

• імперативні - встановлюють чітку модель поведінки, виключа­ючи можливість будь-якого вибору для суб'єктів;

• диспозитивні - надають певні варіанти поведінки із можливістю суб'єктів відносин самостійно, але на правових засадах, визнача­ти зміст своїх прав та обов'язків і врегульовувати відносини між собою.

5. За призначенням у системі правового регулювання:

• норми матеріального права - визначають зміст первинних прав та обов'язків суб'єктів і безпосередньо спрямовані на врегулю­вання відносин між ними;

• норми процесуального права - спрямовані на забезпечення про­цедур і форм реалізації або захисту норм матеріального права й адресовані насамперед суб'єктам, наділеним державно-владними повноваженнями.

6. За способом правового регулювання:

• уповноважувальні - закріплюють права суб'єктів суспільних від­носин, тобто можливості діяти певним чином;

• зобов 'язальні - визначають обов'язки суб'єктів вчиняти активні дії;

• заборонні - встановлюють обов'язки суб'єктів утриматись від вчинення певних дій.

7. За часом дії:

• постійні - їхня чинність не визначається конкретним терміном, а продовжується до зміни або скасування;

• тимчасові - норми з попередньо чітко визначеним строком чин­ності (наприклад, норми бюджету, що діють протягом одного календарного року).

8. За територією поширення дії:

• норми міжнародного права - загальні правила, встановлені уго­дою між суб’єктами міжнародного права (державами, міжнарод­ними організаціями тощо), які є обов’язковими для цих суб’єктів;

• норми національного права - правові норми, сфера дії яких об­межується територіальними межами певної держави (можуть бу­ти загальнодержавними і локальними).

9. За колом суб'єктів:

• загальні - поширюються на всіх членів суспільства (права й обов’язки, встановлені такими нормами, становлять загальний правовий статус особи);

• спеціальні - визначають права й обов’язки окремих категорій осіб (спеціальний правовий статус).

Наведена класифікація не є вичерпною. Норми права можуть бу­ти класифіковані й за іншими ознаками, зокрема серед них в окрему групу виділяють спеціалізовані норми права. Ці норми безпосеред­ньо не містять правил поведінки і відіграють опосередковану, але важливу й невід’ємну роль у регулюванні суспільних відносин. До спеціалізованих норм права належать:

- норми-принципи - найбільш загальні і стабільні правові вимо­ги, що є виразом сутнісних рис права, основних правових цінностей та ідеалів (наприклад, принципи рівності і верховенства права, закрі­плені Конституцією України);

- норми-засади - закріплюють фундаментальні основи, на яких повинна ґрунтуватися політична і правова система суспільства (на­приклад, ст. 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою);

- норми-дефініції - норми, що містять у собі визначення (корот­ке тлумачення) тих чи інших правових термінів, понять, категорій;

- оперативні норми - спрямовані на введення в дію і припинен­ня дії інших норм права (зазвичай містяться в перехідних і прикінце­вих положеннях нормативно-правових актів);

- визначально-установчі норми - визначають мету і завдання окремої галузі, інституту права, а також закріплюють предмет, метод та засоби їхнього правового регулювання;

- колізійні^[19] норми - встановлюють правила вибору норми права, що має застосовуватися, коли певна фактична ситуація підпадає під дію двох або більше норм, між якими є суперечності (розбіжності).

7.3