§ 1. Поняття і значення тлумачення норм права. Способи правового тлумачення

Важливою складовою правозастосовної діяльності в процесі ана­лізу правової норми на предмет її відповідності принципам легітим­ності є тлумачення права.

Правове тлумачення є однією з традиційних, але й нині актуаль­них проблем юридичної науки і практики.

Необхідність тлумачення правових норм на практиці обумовлена наступними причинами:

— невідповідність юридичних норм фактичним обставинам жит­тя або високий рівень абстракції юридичної норми. Наприк­лад, можливе виникнення таких відносин, які не існували або не були помітними на момент видання певної правової норми, але при появі необхідності у правовому регулюванні вони під­падають під дію такої норми. У таких випадках в актах тлума­чення норм права дія останніх поширюється на певні юридичні дії або значення цих норм конкретизується щодо застосування до певних дій в майбутньому;

— юридичні норми нерідко містять спеціальні правові понят­тя, категоріальні визначення, які мають багатозначний або спеціально-юридичний характер, що обумовлює закономірну потребу в додатковому їх поясненні (наприклад, «джерело підвищеної небезпеки», «юридична особа» і та ін.);

— в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ правової дійсності. Тому при застосуванні норми права не­обхідне з’ясування змісту таких понять (наприклад, «тяжкі наслідки», «особливо злісне хуліганство», «істотна шкода» тощо);

— необхідність тлумачення норм права іноді обумовлюється са­мим змістом правової норми. Так, в нормі права можуть вико­ристовуватися граматичні сполучення типу «і та ін.», «інші», «тощо».

Отже, необхідність правового тлумачення обумовлюється осо­бливостями зовнішнього оформлення, мовно-логічного викладу, специфікою юридичної форми правових норм; відсутністю чіткої системи норм права і їх тісним взаємозв’язком; неповнотою охоплен­ня юридичними нормами фактичних реалій життя; невизначеним ха­рактером норм права; невичерпністю переліку обставин застосування правової норми в багатьох випадках.

Розробка нових юридичних норм неможлива без тлумачення вже існуючих, оскільки у розвинутій системі законодавства більшість норм, що створюються, так чи інакше пов’язана із законодавчими положеннями, що були видані раніше. Великого значення набуває тлумачення і для створення зводів законів, зібрань і довідників із за­конодавства, для обліку і систематизації нормативно-правових актів. Процес тлумачення є необхідним при реалізації правових норм усіма суб’єктами правотворчої та правореалізаційної діяльності.

У процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її осно­вна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акта в тій чи іншій юридичній ситуації. В ході реалізації тлумачення ви­являються суспільно-історичні обставини, що покликали відповідну норму права до життя, умови, в яких відбувалося її прийняття. Для виявлення істинного змісту волі, що виражена у нормативному акті, необхідно проаналізувати сам текст нормативного акта, всі необхід­ні пояснення та роз’яснення, що додаються, інші близькі за змістом норми. Проте основним об’єктом тлумачення має бути текст норма­тивного акта, оскільки у ньому безпосередньо виражається воля за­конодавця, а отже, і тих, кого він представляє.

Тлумачення має особливе значення для правоохоронних органів, оскільки застосування права для них є одним з основних їх обов’язків, тією формою, у якій втілюється їх діяльність. Проте тлумачення є не­обхідним і для громадян, адже, як відомо, незнання закону (власне, як і нерозуміння його) не звільняє від відповідальності за його по­рушення, хай і незумисне.

Мета тлумачення — вірне і точне розуміння та застосування за­кону, виявлення його істинної сутності. Воно покликане протидіяти будь-яким спробам відхилитися від змісту правових норм, протиста­вити букву і дух закону^[37], спотворити зміст сформульованої законо­давцем волі. Основна засаднича ідея, яку на практиці має втілювати правове тлумачення, є охорона і зміцнення режиму законності. Воно, звичайно, не повинно підміняти собою правотворчість^[38] і формулюва­ти нові юридичні норми, хай навіть в процесі тлумачення і буде ви­явлено серйозні суперечності, вагомі розбіжності, суттєві прогалини в законодавстві. В результаті тлумачення не створюється норма пра­ва, а лише виявляється, встановлюється виражена в законі державна воля. І якщо в ході цього випливає недолік такої волі, все, чим має обмежитися правове тлумачення, — це вказати на такий недолік, а та­кож можливі шляхи його усунення, законодавцеві, позаяк саме він по­кликаний виражати державну волю, а отже, і волю усього суспільства.

Отже, тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова ді­яльність суб’єктів права відносно оцінки і роз’яснення правових норм з метою їх реалізації із додержанням всіх канонів закону, яка знахо­дить свій прояв у формі спеціального акта реалізації матеріальних правових норм, що видається уповноваженими органами влади^[39] з ме­тою забезпечення законності та правопорядку.

Тлумачення норм права являє собою складне, комплексне і бага­топланове явище. Воно сприймається в юриспруденції як певний піз­навальний процес. Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: з’ясування і роз’яснення змісту правової норми. З’ясування, або усвідомлення — це внутрішній інтелектуальний процес суб’єкта тлумачення зі встановлення змісту правової норми, що не виходить за рамки його свідомості, тобто з’ясування змісту норми «для самого себе». Це необхідний підготовчий етап, передумова для правильного розв’язання певної юридичної ситуації, для правильного роз’яснення норм права, що є наступним етапом процесу тлумачення права.

Роз’яснення — це з’ясування змісту правової норми «для інших», тобто тлумачення, виражене зовні — вербально або документально (письмово). Це діяльність спеціально уповноважених органів, що має своєю метою забезпечити відповідне застосування норми, що тлума­читься, у всіх випадках, на які вона розрахована, запобігти можливим помилкам при такому застосуванні.

Усвідомлення норми має на меті встановити її зміст у повному обсязі, тоді як роз’яснення має, як правило, більш конкретне призна­чення — розкрити зміст того чи іншого терміна, пояснити, на кого роз­повсюджує свою дію норма, що тлумачиться, яке її співвідношення з іншими, близькими за змістом нормами. Усвідомленню підлягають в теорії всі нормативні акти, роз’ясненню — лише ті, з приводу яких на практиці виникають сумніви чи неузгодженості. За усвідомленням не обов’язково має відбуватися роз’яснення, адже у більшості випадків до­статньо лише усвідомити зміст закону, щоб винести рішення у справі.

Тлумачення норм права здійснюється за допомогою низки спо­собів. Способи тлумачення норм права — це сукупність юридичних прийомів аналізу правових норм та розкриття їх змісту з метою прак­тичної реалізації суб’єктами права.

Виділяють такі способи тлумачення правових норм:

— філологічне (граматичне, лінгвістичне), яке полягає у з’ясуванні змісту правової норми через граматичний аналіз її словесного формулювання на підставі лексичних, морфоло­гічних та синтаксичних норм мовознавства;

— системне, що полягає у з’ясуванні змісту правової норми через встановлення її системних зв’язків з іншими правовими нор­мами, їх зіставлення, визначення місця, що його посідає пра­вова норма в нормативному акті, норми якого тлумачаться, у відповідному інституті та галузі права, в системі права і право­вій системі в цілому;

— історико-політичне, що полягає у з’ясуванні сутності пра­вової норми на підставі дослідження процесу її прийняття за конкретних історичних умов з урахуванням соціально- економічних і політичних факторів, які обумовили появу акта, що містить цю правову норму;

— телеологічне (цільове), яке полягає в аналізі сутності право­вої норми через з’ясування мети і завдання, що покликали її до життя;

— логічне, що полягає у з’ясуванні змісту правової норми через безпосереднє використання законів і правил формальної логі­ки, що забезпечує аналіз не стільки словесного формулювання правової норми, скільки понять, сформульованих мовними і граматичними засобами;

— спеціально-юридичне, що полягає у структурно-функціональ­ному аналізі правової норми, що ґрунтується на досягненнях сучасних юридичних наук і полягає у вивченні норм-дефініцій, дослідженні їх конструкцій, розумінні і співвіднесенні позицій юридичної науки, техніки і практики щодо змісту цих норм.