§ 2. Способи й суб'єкти тлумачення права

Прийоми тлумачення норм права - це методи підходу до їх дослідження, способи, за допомогою яких думка тлумача за­глиблюється у зміст правової норми. З’ясовуючи дійсний сенс і суспільне призначення правових норм, зазвичай використову­ють різні прийоми.

Результат дослідження правової норми, що йде від простішо­го й елементарного до складнішого й глибшого, дає нам дійсне уявлення про зміст правової норми.

Таким чином, можна виділити такі прийоми тлумачення: тек­стове, тобто дослідження тексту норми; систематичне, тобто

дослідження правової норми з огляду на її зв’язок з іншими нор­мами; історичне, тобто дослідження суспільного значення тих обставин, які зумовили створення і дію правової норми.

Текстове тлумачення - це прийом, який зазвичай нази­вають граматичним, оскільки об’єктом дослідження у цьому ви­падку є текст, так би мовити, зовнішня сторона норми. Проте цей термін уявляється не зовсім вдалим, оскільки він може на­штовхнути на думку, що йдеться лише про використання правил граматики. Насправді текстове тлумачення виокремлюється як самостійний прийом не через це. Інакше з тих же підстав, че­рез які ми виступаємо проти самостійного існування логічного тлумачення (прихильником якого є А. Ф. Черданцев), слід було б відкинути й «граматичне» тлумачення. Тлумач при текстовому тлумаченні вивчає одночасно як лексичну і синтаксичну, так і смислову структуру тексту норми, застосовує правила і грама­тики, і логіки.

При такому тлумаченні слід з’ясувати, в яких словах і виразах формулюються гіпотеза, диспозиція і санкція правової норми. Для цього встановлюється значення окремих слів, з'ясовується їх граматична форма (відмінок, рід, число, вид, особа), визначаєть­ся зв’язок між ними.

Прикладом граматичного тлумачення може служити тлу­мачення термінів у звичайному слововживанні, зміст яких у багатьох випадках є розпливчастим і допускає багатозначне розуміння. Так, наприклад, відповідно до статті 185 КК України крадіжка визначається як таємне викрадення чужого майна. Проте на практиці виникло питання, як розуміти слова «таємне

викрадення»: чи мається на увазі тут викрадення майна тільки за відсутності власника майна, чи також за відсутності інших громадян. Неясне питання, чи є таємним викрадення у присут­ності потерпілого, якщо останній не здатний був зрозуміти те, що відбувається (малолітній; особа у стані сп’яніння тощо). Як видно, цей загальновживаний термін приводить до неясностей і сумнівів.

У нормативно-правових актах широко використовуються спе­ціальні терміни з різних галузей техніки, науки, мистецтва. Для правильного їх з’ясування слід звертатися до відповідних довід­ників, словників або по допомогу до фахівців. Сенс досліджува­ного слова тлумачиться так, як розумів його законодавець у мо­мент видання норми. Основна лексична база, використовувана у нормах права, є постійною. Проте можливість зміни значення слів існує, і це не можна не враховувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання - встановлення смислової і граматичної структури тексту, вивчення взаємозв’язку всіх речень, що уточнюють, розвивають і кон­кретизують зміст і в сукупності складають норму права.

Норму права можна зрозуміти до кінця, якщо розглядати її в тісному логічному зв’язку з іншими нормами, близькими за змістом. Саме тому встановлення певного зв’язку з іншими правовими нормами є необхідним і вельми важливим склад­ником тлумачення всіх без винятку норм. Таким чином, необ­хідність систематичного тлумачення викликається наявністю норм, які регулюють суміжні суспільні відносини, що є певною мірою подібними та взаємопов’язаними. За допомогою систе­матичного тлумачення ми можемо глибше й повніше осмислити правовий припис, перевірити, поглибити й уточнити тексту­альний зміст правової норми, усунути сумніви, які можуть ви­никнути під час граматичного тлумачення. Систематичне тлумачення - це з’ясування сенсу норми права з огляду на її зв’язок з іншими, самостійними правовими нормами, залежно від місця, яке посідає ця норма в цілому у системі нормативного

акта. При систематичному тлумаченні ми, по-перше, розкри­ваємо сенс правової норми залежно від місця, яке вона посідає в системі кодексу чи іншого нормативного акта. По-друге, ви­значаємо, в якому за значністю нормативному акті ця норма сформульована. І, нарешті, по-третє, порівнюємо досліджувану правову норму з іншими нормами цієї галузі права, а також із нормами інших суміжних галузей.

Так, стаття 271 КК України передбачає відповідальність за по­рушення вимог законодавства про охорону праці. Проте у цій статті не зазначається, у чому ці вимоги полягають. Таких ви­мог багато. Вони містяться у законах та інших нормативних актах, і їх не можна не враховувати при тлумаченні статті 271. Встановлення системних зв’язків тлумаченої норми з іншими, близькими їй за змістом, в одних випадках дозволяє всебічно розглянути першу норму без зміни її змісту, а в інших - уточнити припис досліджуваної норми і тим самим усунути можливість виникнення прогалин і непорозумінь при її застосуванні.

Встановлення системних зв’язків між нормами допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, яких вони стосу­ються, сенс того чи іншого терміна тощо. Це надто важливо, коли порівнюється видана раніше норма з новою, яка певною мірою коригує її зміст. Систематичне тлумачення дозволяє ви­явити суперечності та колізії у законодавстві, норми, що хоча формально не скасовані, насправді замінені іншими і фактично не діють. За необхідності застосування аналогії закону цей при­йом тлумачення допомагає знайти найбільш близьку за змістом норму, що підлягає застосуванню.

Вивчення історичної обстановки, що склалася при виданні досліджуваної правової норми, тих завдань, які ставив перед собою законодавець при виданні цієї норми, встановлення її сус­пільного призначення на основі вивчення суспільних процесів, що зумовили її виникнення і дію, можна назвати історичним способом тлумачення. При його застосуванні важливим є використання документів і матеріалів, опублікованих у засобах

масової інформації й у літературі, що відображає політику дер­жави з цього питання. Крім того, історичний спосіб тлумачення передбачає вивчення преамбули та вступу до тлумачених актів, їх офіційних і неофіційних тлумачень, текстів старих, скасова­них актів з того ж питання, матеріалів обговорення й ухвалення тлумаченої норми.

Історичний спосіб тлумачення допомагає правильно й у кож­ному історичному періоді диференційовано підійти до тлума­чення того чи іншого терміна або слова. Наприклад, у ст. 412 ЦК РРФСР 1922 року використовується термін «предмет розкоші». Зміст цього терміна зазнавав серйозних змін через зростання добробуту людей, і тому наразі він тлумачиться дещо інакше, ніж у 20-х роках XX ст., коли був прийнятий ЦК РРФСР 1922 року.

Природно, що це тлумачення має проводитися лише в рамках основного змісту досліджуваного акта і не повинне бути приво­дом для відходу від його точного значення.

Зазначені прийоми завжди доповнюють і обумовлюють один одного. При тлумаченні конкретного нормативного акта до них завжди доводиться вдаватися одночасно і паралельно. Вони дають позитивні результати лише у сукупності, у своєму взаєм­ному проникненні. Не можна успішно тлумачити нормативний акт тільки за допомогою одного якого-небудь способу.

Способи та прийоми тлумачення полегшують зусилля тлу­мача, спрямовані на проникнення до суті правової норми. Про­те вони не можуть замінити собою розум особи, що тлумачить нормативні акти, її життєвий і правовий досвід, її правові зна­ння. Способи тлумачення норм права - це методи підходу до іх дослідження, прийоми, за допомогою яких думка тлумача за­глиблюється до змісту правової норми.

Роз’яснення законів та інших нормативних актів може вира­жатися як у формі офіційного акта уповноваженого на те органу, так і у формі, що не має формально обов’язкового характеру, рекомендацій і порад. Певному органу або особі для проведен­ня роз’яснення необхідно зазвичай з’ясувати для себе зміст роз’яснюваного нормативного акта, проте це є лише необхідною передумовою для витлумачення.

Будь-яка особа або орган мають можливість роз’яснювати закон або інший нормативний акт, але правові наслідки тако­го роз’яснення різні. Залежно від наслідків, до яких приводить

роз’яснення нормативних актів, можна виділити два основні види тлумачення. Офіційне тлумачення носить обов’язковий для виконання характер. Воно дається спеціально уповноваже­ними на те компетентними органами і формально зв’язує вико­навців тлумаченої норми. Неофіційне тлумачення не носить формально обов’язкового характеру, сила роз’яснення його по­лягає лише у переконливості та правильності.

Офіційне тлумачення, що дається Конституційним Судом України або іншими уповноваженими на те державними орга­нами, а також органами громадських організацій, за спеціаль­ним дорученням держави, можна розділити на два види: норма­тивне і казуальне тлумачення. Нормативним тлумаченням є офіційне роз’яснення правової норми компетентним органом, обов’язкове для всіх осіб і органів, які прямо потрапляють під юрисдикцію органу, що проводить тлумачення, і поширюється на все коло випадків, передбачених тлумаченою правовою нор­мою, забезпечуючи тим самим одноманітне і правильне про­ведення в життя приписів тлумаченої норми.

Офіційне нормативне тлумачення можна розділити на два види: автентичне тлумачення, тобто офіційне роз’яснення, що походить від органу, який встановив дану правову норму, і ле­гальне тлумачення, здійснюване не самими нормотворчими органами, а іншими органами через повноваження, одержані від держави. Легальне тлумачення має проводитися в рамках компетенції органу, що проводить роз’яснення. Його обов’язкова сила розповсюджується на тих суб’єктів, які потрапили під юрис­дикцію органу, що дає тлумачення. Офіційне (легальне) тлума­чення ґрунтується на науковому підході до вивчення чинного права. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, до повноважень якого входить офіційне тлумачення Конституції і законів України. Водночас ав­тентичне тлумачення - це розкриття волі правотворця, сформу­льованої у правовій нормі, її конкретизація. У випадках, коли по­вноваження державного органу давати автентичні роз’яснення прямо передбачені законом (наприклад, Державна податкова адміністрація України), нормативні акти, які на практиці ви­кликають неясності або суперечливо застосовуються, офіційно роз’яснюються шляхом нормативного тлумачення самим ор­ганом, що видав цей акт. Акт нормативного тлумачення має ту

саму правову силу і може мати таку саму зовнішню форму, що й роз'яснюваний акт.

Казуальним тлумаченням називається таке роз’яснення сенсу правової норми, яке дається судовим або іншим компе­тентним органом з приводу й у зв’язку з розглядом конкретної справи і є формально обов’язковим лише при розгляді даної справи. Формально загальнообов’язкової сили таке тлумачення не має. Суди не можуть ґрунтуватися і посилатися на нього при розгляді конкретних справ.

Неофіційне тлумачення має місце, коли роз’яснення сенсу законів та інших нормативних актів даються не тільки певними уповноваженими нате органами, а й громадськими організація­ми, видатними державними та громадськими діячами, вченими, а також будь-якими іншими громадянами в їх повсякденному житті.

Для судової діяльності особливо важливі роз’яснення Верхо­вного суду щодо застосування законодавства при розгляді судо­вих справ. Такі керівні роз’яснення, будучи різновидом неофіцій­ного тлумачення, даються з питань судової практики на підставі розглянутих судами справ, є результатом їх узагальнення. У них розтлумачуються ті питання, які викликають сумнів і неясність у судових органів, породжують розрізненість у відправленні пра­восуддя, помилки та неправильні рішення.

Серед видів неофіційного тлумачення можна виділити так зване буденне тлумачення, здійснюване громадянами у побуті, повсякденному житті, а також фахове тлумачення, наприклад, роз’яснення законів адвокатом тощо. Одним з видів неофіційного тлумачення є так зване доктринальне тлумачення, здійсню­ване вченими у сфері права. Його сила полягає не у формальній обов’язковості, а в переконливості, в авторитеті тих осіб і органі­зацій, які здійснюють це тлумачення. Будучи тісно пов’язаним з практикою, доктринальне тлумачення покликане покращувати якість застосування закону, зміцнювати законність.