§ 2. Види тлумачення норм права

Існує декілька класифікацій видів правового тлумачення. Вирі­шальним аспектом у їх визначенні є суб’єкт — особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти права: органи законодавчої і виконавчої влади, судові органи і органи про­куратури, юридичні і фізичні особи.

Офіційне тлумачення — це вид тлумачення норм права, який по­лягає у роз’ясненні змісту і мети правових норм, що сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у межах його компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються.

Офіційне тлумачення включає:

1. Нормативне (загальне) тлумачення, що є офіційним роз’яс­ненням змісту і мети правової норми, яке поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість юридичних ситуацій, передбачених нормою, що тлумачиться. Нормативне (загальне) тлумачення може бути:

а) автентичним — дається тим органом, що встановив норму, тобто автором норми. Воно є найбільш компетентним і ав­торитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст;

б) легальним (делегованим) — дається органом, який норму не встановлював, але уповноважений законом або норма­тивним приписом іншого органу тлумачити її;

в) відомчим — здійснюється керівництвом центральної уста­нови того чи іншого відомства у разі дачі ним офіційної від­повіді на запити підвідомчих організацій і установ з при­воду трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Його сила обмежується сфе­рою діяльності відомства, яким це тлумачення здійсню­ється.

2. Казуальне (індивідуальне) тлумачення, що є офіційним роз’яс­ненням змісту і мети правової норми, яке стосується конкрет­ного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу», що визначається обставинами юридичної ситуації, а отже, є обов’язковим лише для випадку і осіб, щодо яких це тлумачення здійснюється.

а) судовим — здійснюється судовими органами в процесі роз­гляду конкретних справ і знаходить свій прояв у вироках або рішеннях у цих справах;

б) адміністративним — здійснюється центральними та місце­вими органами виконавчої влади, містить вказівки відпо­відними органам щодо методів, засобів і шляхів вирішення певної справи.

У межах казуального тлумачення слід розрізняти:

— тлумачення правозастосовувача, відображене у правозас- тосовному акті, що підпадає під його юридичну силу та є обов’язковим для учасників тих конкретних суспільних від­носин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення;

— тлумачення осіб, які є офіційними учасниками правозастосов- ного процесу. Вони фіксуються в матеріалах такого процесу, мають визначене юридичне значення, оскільки правопоруш­ник зобов’язаний його сприйняти і в разі незгоди навести мотиви відхилення тлумачення вищому за ієрархією органу, який здійснює перевірку законності та правомірності право- застосовного акта з конкретної юридичної справи. Перебу­ваючи в межах компетенції цього органу, воно вважається обов’язковим для всіх учасників справи.

Неофіційне тлумачення — це вид тлумачення норм права, який полягає у роз’ясненні змісту і мети правових норм, що виходить від осіб чи установ, які не мають на те офіційних повноважень, а відтак, позбавлене юридичної сили і не тягне за собою жодних юридичних наслідків.

Неофіційне тлумачення включає:

1. Професійно-правове — ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Професійно-правове тлумачення може бути:

а) доктринальним — наукове роз’яснення правових актів, змісту і мети правової норми, що міститься у аналітичних матеріалах, наукових монографіях та науково-практичних коментарях.

— систематизованим — являє собою вищий ступінь науко­вої розробки питань права;

— несистематизованим — виражається у наукових гіпо­тезах, теоріях та концепціях, які потребують перевірки, додаткової аргументації, зрештою, зведення до системи, відсутність якої, насамперед, і свідчить про відсутність системного характеру аналітичних оцінок в процесі тлу­мачення правових норм;

б) компетентно-юридичним — дається юристами-практика­ми, для яких роз’яснення змісту правової норми є профе­сійним обов’язком.

2. Компетентно-неправове — ґрунтується на знаннях у суміж­них з юриспруденцією галузях науки і передбачає спеціальну неправову компетенцію суб’єктів тлумачення.

3. Буденне — дається всіма суб’єктами права на основі життєво­го досвіду та фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості, що сформувалася під дією повсякденно­го спілкування з правом. Буденне тлумачення є соціально- правовим явищем, яке виражає почуття, емоції та уявлення особи з приводу права, ставлення її до права в цілому і кон­кретного нормативно-правового акта зокрема. Таке тлума­чення відіграє не останню роль в практиці дотримання прав і свобод людини і громадянина, а також в процесі виконання суб’єктом права своїх обов’язків перед іншою особою, держа­вою або громадянським суспільством, і тим не менш є лише проявом правової культури людини як індивіда і як особис­тості, до того ж тяжіє до моралі, принципи якої не часто врахо­вуються під час прийняття правозастосовних актів.

Схема 14. Види тлумачення норм права

Класифікація видів правового тлумачення за суб’єктами та юри­дичними наслідками є основною, але не єдиною. За обсягом змісту тлумачення норм права розрізняють:

— адекватне (буквальне) тлумачення — роз’яснення норми пра­ва, при якому її зміст і письмовий виклад збігаються;

— обмежувальне (звужене) тлумачення — роз’яснення норми права, при якому її зміст вужчий за буквальне значення;

— поширювальне (розширене) тлумачення — роз’яснення нор­ми права, при якому її зміст ширший за буквальне значення.