Населення як субстанційний елемент держави

Населення - безперервно відновлювана в процесі відтворення сукуп­ність людей у цілому або в окремих регіонах, країнах, населених пунктах. Населення держави - сукупність індивідів, пов 'язаних природними причи­нами в історично сформовані соціальні об'єднання, які вирізняються за на­ціональними, гендерними, віковими, професійними ознаками, політичними переконаннями, віруваннями та іншими якостями, виконують різні функції й утворюють єдину соціально-економічну, політичну, державну спільність людей.

Акцент на владі як системотвірному елементі держави не означає, що саме влада є матеріальною основою. Уявити людей поза державою ми зможемо, а от уявити державу без людей неможливо. Держава невіддільна від людей, особливо їх громадських об’єднань. Громадські об’єднання у вигляді конкретного народу (населення) - етносу або суперетносу (група етносів, які протиставляють себе іншим етносам чи суперетносам) - суб- станційні у розумінні держави, її організації.

Етнос ^[94] - стала людська спільнота, що історично виникає на певній території і характеризується усвідомленням своєї єдності та самобут­ності, спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій та особливо­стями психологічного складу, або природний субстрат (субстанція) суспіль­ної організації, який впливає на її особливості, а в умовах публічної органі­зації - на державу. В умовах полісної організації Давніх Афін модифікація роду з кровного союзу в досить широку історично -територіальну спільноту сприяла оформленню поняття “громадянин”, пов’язаного з державою вза­ємними правами та обов’язками, а сукупність громадян - народ.

Народ ^[95] - населення, що мешкає на певній території, підпорядковане тій чи іншій публічній владі, з якою пов'язується уявлення належного (справедливого) суспільного порядку. Отже, народ з погляду території - населення, оскільки люди у своїй сукупності становлять суспільство і населяють певну територію; народ з погляду держави - населення, яке, у першу чергу, підпорядковане єдиній владі (єдиному правопорядку), а в другу - мешкає на певній території, на яку поширюється влада держави.

Можна припустити, що держава, з погляду людського фактора, вини­кає у процесі етногенезу (історичний розвиток етносу), ознакою якого є набуття етносом публічно-політичної (у тому числі правової) форми буття. Публічні організації у світовій історії людства виникають неодночасно. Політично самовизначений етнос (суперетнос) або нація і є, власне, суб­станцією держави як державотвірний народ. Держава може бути моноетніч- ною і поліетнічною. Водночас поліетнічні держави не формуються множин­ністю етносів. Останні утворюються, по-перше, одним етносом - титульна нація, до складу якої входять інші етноси як етнічні (національні) менши­ни; по-друге, суперетносом або групою етносів. Отже, до складу державо- твірного народу може входити не лише титульна нація, а й інші етноси, що мешкають на цій території та не мають власної держави.

Юридична наука характеризується дуалізмом підходів до визначення поняття “народ”, що фактично створює ситуацію існування двох народів. З одного боку, в межах держави існує народ, який визначається (в конститу­ційному праві) за критерієм громадянства (підданства) даної держави, а з іншого - в межах цього народу виникає (існує) певна спільнота - нація, яка також визнається (в міжнародному праві) народом, але вже за іншими кри­теріями ідентичності, та в такому вигляді має право на самовизначення аж до створення власної держави.

5.5.