Суверенітет держави і питання самовизначення етносу
Суверенітет [96] держави - політико-юридична властивість державної влади, обумовлена єдністю політичного змісту, або можливості правителя незалежно, самостійно формувати і здійснювати свою волю в юридичній формі, яка фіксує властивості суверенітету у системі законодавства, структурі та компетенції органів державної влади.
Ознаки суверенітету держави: 1) іманентна властивість державної влади як набутої складової поняття держави; 2) міжнародно-правова категорія, основа взаємоповаги у міждержавних взаємовідносинах; 3) верховенство, самостійність, повнота, неподільність, незалежність, рівноправність, невідчужуваність державної влади у власних рішеннях, що не мають жодних юридичних обмежень.Теоретично суверенітет обґрунтував у XVI ст. Жан Боден, прихильник сильної королівської влади. Суверенітет держави визначив якісно нову систему міждержавних відносин, особливістю яких є взаємоповага між державами на умовах їх незалежності одна від одної та рівноправності. Утвердження і формування правил спілкування між державами дозволяло певний час відстоювати суверенітет держави як умову стабільного, стійкого розвитку. Рішення легітимної державної влади, форми та методи, які державна влада використовує у власній реалізації, апріорі не могли бути піддані сумніву з боку інших держав. Будь-яке порушення розглядалось як втручання у внутрішні справи держави. У формально-юридичному сенсі незалежність передбачала державну владу як абсолютну величину в межах визначеної території. Рівність (рівноправність) визначалась як принцип співвідношення цих абсолютних величин. Таким чином, суверенітет держави нового часу сприймався як нова модель мирного співіснування дер- жавно-організованих суспільств. На міжнародному рівні суверенітет сприяв формуванню правових начал у відносинах між державами, в тому числі вирішенню спірних міждержавних конфліктів.
Реалізація суверенітету держави як її іманентної властивості сприяла, по-перше, формуванню негативного ставлення до силових засобів вирішення міждержавних спорів; подруге, формуванню міжнародного права, фундаментальну основу якого становить принцип взаємоповаги між державами.Із часом держава як абсолютна величина на міжнародному рівні не могла сприйматись адекватно її організованим суспільством без деякого уточнення співвідношення таких понять, як держава, державна влада, влада держави з погляду суверенітету. Під впливом ідеї та практики реалізації правової держави, невід’ємними компонентами якої стали права людини, демократія, громадянське суспільство тощо, модернізувалася сама державна організація. Це не могло не відобразитися на змістовній характеристиці державного суверенітету. Так, Ганс Кельзен вважав, що суверенітет є властивістю не держави, а безособового правового порядку, принципом у питанні взаємовідносин правової та фактичної сили. Тобто держава - це правова організація народу, яка має ні від кого не залежну владу.
Рефлексії з приводу суверенітету держави сприяли виокремленню й обґрунтуванню нових аспектів (форм буття) цієї політико-правової властивості держави. З одного боку, проблема суб’єктів суверенітету (державний, народний, національний), з іншого - розщеплення або виокремлення внутрішнього і зовнішнього державного суверенітету як з позиції їх взаємозалежності (втрата зовнішнього суверенітету неминуче відбивається і на внутрішньому), так і можливості існування зовнішнього і внутрішнього суверенітету незалежно один від одного (держава може втратити зовнішній суверенітет, зберігаючи внутрішній).
Поширеною тенденцією стало наділення суверенітетом народу (народний суверенітет) і нації (національний суверенітет) у руслі розширення кола суб’єктів суверенітету. По-перше, коло суб’єктів не розширюється, тому що реально суверенітет завжди один, його має державна влада. Подруге, дихотомія “народ/нація” в умовах державної організації тотожні, є відбиттям зовнішнього і внутрішнього аспектів держави.
Так, “народ” вживається переважно як внутрішній аспект державної організації з акцентом на населення, що підпорядкована державній владі. Зовнішній бік державної організації оперує терміном “нація”. По-третє, народ в умовах державної організації теоретично влади не має і не може мати, тому що народом позначаємо населення (націю), яке уже підпорядковане державній владі. Дуалізм суверенітету (суверенітет держави, суверенітет народу) є наслідком численних спроб обмежити або встановити контроль за державною владою. Дуалізм суверенітету, як правило, виявляє себе в країнах з нестійкою правовою ситуацією. Народовладдя і народний суверенітет створюють уявлення дуалізму влади: державна влада, влада народу або суверенітет державної влади, суверенітет народу, що є відображенням спроб залучення оцінних, ідеалізованих конструктів.Ознакою часу є беззаперечний факт процесу творення нових держав, які виникають за рахунок розпаду великих держав, або рідше їх об’єднання. Феномен у процесі державотворення новітнього часу - так звані самопроголошені держави (квазідержави), який ще потребує детального обґрунтування. Процес державотворення за нинішніх умов складний і неоднозначний з погляду суверенітету держави.
Будь-який етнос, що компактно розташовується на певній території, може претендувати на зовнішнє самовизначення. Ця можливість є нормою сучасних міжнародних відносин, яка отримала юридичне оформлення на підставі історії розвитку людства, визнання правомірності окремих етносів претендувати на власну державу. Право етносу на самовизначення означає формувати свою державу чи увійти до складу існуючих держав або вийти зі складу держави. Інтерпретація цієї базової норми міжнародних відносин дозволяє встановити, що не існує жодних юридичних аргументів проти зовнішнього політичного самовизначення будь-якого етносу. Закріплене право етносу на самовизначення є відображенням переважно силової вимоги.
Проблема зовнішнього самовизначення породила колізію між правом на самовизначення того чи іншого етносу і суверенітетом існуючої держави, на території якої мешкає цей етнос.
Реалізація етнічною меншиною права на зовнішнє політичне самовизначення означає сецесію - відокремлення частини території від існуючої держави. Сецесія юридично неможлива без згоди держави згідно з її суверенітетом. У результаті право етнічної меншини на зовнішнє політичне самовизначення - право на відокремлення від існуючої держави за згоди цієї держави. Саме тому практика сучасного політичного самовизначення переважно вирішується силовими методами. З іншого боку, держава не може не сприймати волевиявлення етнічної меншини в частині вимоги її політичного самовизначення без певних наслідків власної безпеки (тероризм на етнічному ґрунті, війни за національне самовизначення тощо). Сучасне самовизначення залежить від: (1) сили “духу” етносу у своєму волевиявленні; (2) правових підстав волевиявлення, у тому числі норм міжнародного права; (3) підтримки даного волевиявлення світовою спільнотою. Міжнародне право і підтримка світової спільноти набувають сенсу в процесі волевиявлення лише тоді, коли має місце порушення прав людини, особливе значення мають порушення щодо представників меншин, які (порушення) у своїй кількості домінують стосовно інших етнічних груп. Жодних юридичних заперечень проти рішення держави у відмові у самовизначенні за ознаками порушення суверенітету не існує, окрім власне порушення прав людини як представника ет- номеншини. У свою чергу, неприйняття державою проблеми самовизначення може мати для неї такі наслідки: по-перше, визнання факту порушення колективних прав людини, що має перспективи юридичного факту, тобто створює несприятливі умови взаємовідносин на міжнародній арені; по-друге, тенденція до збільшення імперативних норм у правовому регулюванні, що опосередковано є ознакою переходу до правових репресій; по- третє, надання переваги силовим (репресивним) формам і методам в управлінні, що створює небезпечні умови розвитку суспільства.Можливі негативні наслідки сецесії передбачили активне застосування практики внутрішньополітичного самовизначення, згідно з якою право етнічної меншини на політичне самовизначення реалізується без сецесії в межах тієї чи іншої території держави, в якій мешкає ця меншина, у формі набуття етнічною меншиною регіонального самоуправління.
Регіональне самовизначення означає формування етнічними меншинами на території їх компактного проживання органів державної влади, маючи певну самостійність у відносинах з центральними органами влади. Така самостійність досягається на основі конституційного розмежування компетенції між центральними державними органами і державними органами самоврядного утворення. Внутрішньополітичному самовизначенню необов’язково має передувати конфлікт. Для розв’язання проблеми самовизначення факту волевиявлення з дотриманням правових норм потрібно врахувати, що: по- перше, внутрішнє політичне самовизначення не може переслідувати цілі, які порушують права людини; по-друге, не мають порушуватися права інших етнічних груп, якщо такі мешкають на даній території.5.6.
Еще по теме Суверенітет держави і питання самовизначення етносу:
- Державна влада і державний суверенітет. Інформаційний суверенітет як складова суверенітету держави
- Тема 1. КРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС ТА ЕТНОНІМІЯ
- §5 Питання про виключну внутрішню компетенцію держави
- Міжнародне право:9. Принцип рівноправністі та самовизначення народів і націй
- Тенденції якісної зміни змісту діяльності держави. Характеристика концепцій держави (деспотична, поліцейська, соціологічна, легістська, правова, ліберальна держава, держава-арбітр та інші)
- Розділ З Суверенітет і суверенні права: особливості співвідношення
- Розділ 5 Політико-правовий зміст державного суверенітету в міжнародному праві
- Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)*
- Розділ 1 Суверенітет і форми правління
- Розділ 6 Реалізація державного суверенітету в умовах членства в Європейському Союзі
- ІЗ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ
- Розділ 2 Теоретике-методологічні основи визначення державного суверенітету
- Форма держави, її складові та обумовленість. Механізм держави та апарат держави, об’єктивна необхідність їх розвитку
- if( !cssCompatible ) { document.write(" Розділ 9 МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ 9.1. Поняття і структура механізму держави Механізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження. Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізмстворюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'
- 14.2. Посягання на державний суверенітет України
- if( !cssCompatible ) { document.write(" Розділ З СПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ І ПРАВА 3.1. Поняття суспільства і форми його організації Для того щоб розпочати вивчення державно-правової дійсності, необхідно розглянути питання, пов'язані з тим середовищем, де функціонують держава і право, а саме: суспільство, форми його організації і соціальне регулювання як засіб впорядкування суспільного життя. Теорія держави і права враховує все прогресивне і конструктивне, що
- Зміни світового порядку та реальний суверенітет держав
- 2. Теорія і практика співвідношення в Конституції України принципів народного суверенітету і розподілу державної влади