§ 3. Співвідношення держави з іншими елементами політичної системи суспільства

При розгляді питання про місце і роль держави як особливої ланки в політичній системі суспільства важливе значення має розкриття характеру взаємозв’язків, що виникають між ним і громадськими організаціями.

У взаємостосунках держави та громадських організацій відо­бражається спільність їх кінцевої мети і завдань, єдність засад побудови і функціонування, їх справжній демократизм, виник­нення всіх державних і недержавних об’єднань з волі народних мас, постійна опора на їх творчу ініціативу й підтримку.

Зміцнення і розвиток спільності та єдності всіх державних і суспільних організацій - свідчення подальшого розвитку де­мократії, що забезпечує активну участь усіх членів суспільства в управлінні як державними, так і громадськими справами, якщо успішно долатимуться суперечності між державою і гро­мадськими організаціями. Взаємостосунки між ними будуються по-різному, залежно від місця і ролі тих чи інших громадських формувань, від характеру їх діяльності, відмети, що стоїть перед ними, і завдань. Це співпраця, взаємодопомога, координація, управління з боку держави діяльністю певних громадських ор­ганізацій, визначення загального напряму їх діяльності, нагляд тощо; при цьому зберігається внутрішня самостійність громад­ських організацій, їх відносна незалежність у розв’язанні питань на основі засад самоврядування і самодіяльності.

У Росії, наприклад, громадські організації беруть участь у виробленні та реалізації політики держави. Вони неодмінні учасники всіх політичних кампаній, зокрема таких, як всена­родне обговорення проектів законів та інших питань, вибори депутатів, народних засідателів. Громадські організації делегу­ють своїх представників до складу цілої низки державних орга­нів. Багато питань життя суспільства, його політичної системи розв’язуються органами держави з урахуванням їх думки або спільно з громадськими організаціями.

Останнім часом перестали бути рідкістю спільні зустрічі ліде­рів фракцій Верховної Ради з Президентом України та Прем’єр- міністром України. Стало «доброю» традицією вести консультації

з ключових питань української політики з лідерами найбільш представницьких партій України.

Партії беруть участь у контролі за діяльністю державних ор­ганів влади в особі своїх фракцій і депутатів, що мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

Слід зазначити, що громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленого державою, яка як головна владна й організуюча сила покликана забезпечити нормальну діяльність усіх недержавних організацій у межах їх статутних завдань, сприяти їх розвитку і вдосконаленню. Насамперед це виражається в наданні конституційного права громадянам на об’єднання в громадські організації, використання ними широких політичних свобод: слова, друку, зборів, мітингів, ву­личної ходи та демонстрацій. Права і законні інтереси громад­ських організацій перебувають під охороною державних органів (суду, прокуратури тощо). Вони сприяють реалізації деяких їх рішень.

Громадські організації - це не «філії» держави, а самостійні ланки політичної системи, що мають самостійні функції, своє соціальне призначення й активно працюють на благо людини.

Взаємостосунки держави з профспілками, молодіжними ор­ганізаціями, творчими спілками будуються за відсутності дер­жавного керування, тоді як діяльністю таких громадських орга­нізацій, як споживча кооперація, низка добровільних товариств, держава керує. Проте це не означає щонайменшого «включення» громадських організацій до системи державного апарату.

Правове закріплення різних сторін діяльності громадських організацій і їх взаємовідношення з державою сприяють їх зміц­ненню та розвитку, стабілізації їх зв’язку з державними органа­ми, розкриттю всіх закладених у них потенціалів.

Більшість із них опосередковується відповідними норма­ми права, набуваючи залежно від цього різного характеру (державно-правового, цивільно-правового, адміністративно- правового тощо).

Втручання органів державної влади та їх посадовців у ді­яльність громадських об’єднань, як і втручання громадських

об’єднань у діяльність органів державної влади та їх посадовців, не допускається, за винятком випадків, передбачених законо­давством України.

Держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів громадських об’єднань, підтримує їх діяльність, законодавчо ре­гулює надання їм податкових та інших пільг і переваг. Державна підтримка може виражатися у вигляді цільового фінансування окремих суспільно корисних програм громадських об’єднань за їх заявками (державні гранти); укладання будь-яких видів договорів, зокрема на виконання робіт і надання послуг; соціаль­ного замовлення на виконання різних державних програм необ­меженому колу громадських об’єднань на конкурсній основі.

Правові взаємостосунки держави з церквою будуються на за­садах свободи совісті та віросповідання.

Україна позиціонує себе як світська держава, але разом з тим вона визнала особливу роль православ’я в її історії, в становленні й розвитку її духовності та культури. Закон стверджує, що хрис­тиянство й інші релігії, зокрема іслам, буддизм, іудаїзм, склада­ють невід’ємну частину історичної спадщини народу України.

Жодна релігія не може встановлюватися як державна або обов’язкова. Релігійні об’єднання відокремлені від держави та рівні перед законом.

Відповідно до конституційного принципу відділення релігій­них об’єднань від держави держава:

- е втручається у визначення громадянином свого ставлен­ня до релігії та релігійної приналежності, у виховання дітей батьками або особами, що їх замінюють, відповідно до сво­їх переконань і з урахуванням права дитини на свободу совісті та свободу віросповідання;

- не покладає на релігійні об’єднання виконання функцій органів державної влади, інших державних органів, дер­жавних установ і органів місцевого самоврядування;

- не втручається в діяльність релігійних об’єднань, якщо вона не суперечить законодавству України;

- забезпечує світський характер освіти в державних і муні­ципальних освітніх установах.

Отже, держава і громадські об’єднання - це самостійні час­тини політичної системи. Вони мають внутрішню самостійність

і незалежність щодо розв’язання питань, які стосуються іх вну­трішніх і зовнішніх справ.

Функціонування політичної системи суспільства здійснюєть­ся на підставі правових норм. Усі організаційні структури полі­тичної системи діють у рамках і на основі законів, які утворюють правові підвалини державного й суспільного життя.