Влада як інституційний елемент держави

Державна влада - публічна, політична, формалізована, легалізована діяльність спеціально уповноважених або державно-владних осіб, спрямо­вана на підпорядковування своїй волі поведінки людей та діяльності їх об'єднань, що розташовуються на території держави.

Проблема державної влади у сучасному науковому вимірі впевнено схиляється до її нормативного визначення. Але обсяг нормативного у спів­відношенні з силовим не знаходить певної сталої аксіоми. Різниця бачення вихідного начала у сприйнятті державної влади сприяла оформленню її крайніх базових позицій: по-перше, державна влада як сила (силова приро­да державної влади), по-друге, державна влада як норма (нормативна при­рода державної влади). Тобто державна влада є нормативною силою або силовою нормою.

Еволюція влади суспільства виявила такі рівні: 1) потестарна (силова); 2) публічна; 3) політична; 4) державна влада. Кожен з цих рівнів презенту­вав власну систему обмеження стихії влади. Державний рівень влади включає в себе всі попередні рівні. Публічна, політична, державна влада співвідносяться між собою як родові явища. Державна і політична влади публічні. Тобто властивості публічної влади є властивостями політичної та державної влади. Але політичну і державну владу не можна звести до пуб­лічної влади. Як не можна ототожнити політичну владу з державною. Державна влада є політичною і публічною, але не всяка публічна і полі­тична влада може вважатися державною. Публічна влада відокремлена від суспільства, оформлена у вигляді апарату. Політична влада як публічна реалізує інтереси певної групи населення шляхом нав’язування своєї волі іншим групам або всьому суспільству. Державна влада як публічна може реалізовувати інтереси і певної групи населення (у цьому випадку немає жодної різниці між владою політичною і владою державною), і всіх груп населення, тобто виконувати функцію арбітражу в суспільстві, яку не може виконувати політична влада як така, що не має відповідних повноважень.

Державна влада в межах державного простору єдина, що має двояке значення: по-перше, єдина на конкретній території, інших державних влад не може бути; по-друге, являє собою єдність органів, державно-владних осіб, структурно взаємопов’язаних між собою, які утворюють ієрархію в реалізації державно-владних повноважень. Державна влада не просто єдина, вона - всеосяжна, тобто заповнює весь обсяг простору держави, спільна для всіх, хто перебуває на її території, отже, підпорядковані їй. Спільність посилює акцент однакового впливу державної влади на об’єкти підпоряд­кування. Інклюзивність ^[105] - властивість проникати і включати в себе всі суспільно-владні явища управлінських процесів у межах державної тери­торії. Прийом включення і проникнення передбачає, що державна влада єдина, яка визначає інші влади, процеси управління загалом. Інші владні явища при цьому не заперечуються, але у своєму прояві обмежені повно­важеннями і компетенцією, які надає держава, тим самим формуючи їх статус.

Державна влада, яка реалізується над державним населенням у межах державної території, відрізняється від решти суспільних (недержавних) влад тим, що може бути усвідомлена переважно у формальному або юри­дичному значенні. Формальний аспект державної влади вичерпується сис­темою повноваження і компетенції. Повноваження - нормативно визна­чені обсяги діяльності в реалізації державної влади в тій чи іншій сфері суспільного управління. Компетенція - сфера суспільного управління, в межах якої реалізуються державно-владні повноваження. Тобто державна влада має нормативний характер. Особи в ролі державних службовців реа­лізують державну владу як уповноважені на діяльність, регламентовану нормами. У свою чергу, державно-владні особи самі виробляють регламе­нтні норми для об’єктів владного впливу як основний напрям діяльності державної влади, її сенс. Основу будь-якого правопорядку становлять нор­ми, що визначають поведінку людини, при цьому одні норми є результа­том волі людини, інші - примусом щодо неї, в одних нормах людина бере участь в їхньому творенні, в інших - такої участі не бере. У контексті ви­словленого вирішальне питання - чи є підпорядкування нормам, в яких людина не бере участі, добровільним? Державна влада, яка в усвідомленні населення виконує своє призначення, означає, що вона реалізується відпо­відно до призначення. Якщо ж державна влада діє всупереч або поза своїм призначенням, то йдеться про її свавілля.

У межах силової інтерпретації державна влада найвища, верховна, або така, що потребує абсолютного підкорення. В межах несилової або правової інтерпретації державна влада є результатом існування свобод індивіда, суспільства (вважай права), захист і забезпечення яких є прямим її призначенням.

5.9.