Національна політика Румунської держави щодо українського населення
Румунський окупаційний режим був жорсткішим за польський. У період румунської окупації (1918-1940 pp.) усі автономні права Буковини (за Австро-Угорщини буковинські українці мали представництво у Віденському парламенті, впливові позиції в місцевому самоуправлінні, систему українського шкільництва тощо) були скасовані (до 1927 p.), а її перетворено на звичайну провінцію Румунії.
Запроваджений в 1918-1928 і 1937-1940 роках надзвичайний стан (облоги) суттєво зменшив можливості місцевих українців протестувати проти наступу держави на їхні національні гірава.Щоб тримати в покорі населення окупованих територій, румунська влада часто вдавалася до терору, що викликало опір з боку українського населення, аж до збройних повстань (в січні I9l9p Хотинське, в листопаді - 113-го полку в Чернівцях). Зауважимо, що на жорстокість у ставленні до українського населення румунської влади (розстріли забраних із сіл заручників, які проводил" румуни, майже поголовне катування цілих сіл) звертали увагу відомі діячі світової культури (Ернест Хемінгусй, Анрі Барбюс та ін.).
3 мстою консолідації новоприєднаних земель міжвоєнна Румунська держава обрала шлях насильницької та агресивної румунізанн нерумунського населення. Національна асиміляція україннівтаїн ших національних меншин здійснювалася методами політмчік>1 ідеологічної, культурно-освітньої та економічної дискримінації- слідовно проводячи політику румунізації українців, правлячі ко Румунії намагалися довести, що належність українських зем*л північної частини Буковини і Бессарабії до Румунії забезпечен
Так. шоб підтвердити «румунський характер» краю та «стерти сліди перебування чужинців» па Буковині, урядовим Декретом (21 липня 1919 p.) перейменовано ряд населених пунктів та «повернуто» їм «старі молдавські назви».
Насильницька румунізація україиців у доволі грубій формі проводилася насамперед у сфері освіти: ліквідовувалися українські школи, людей переслідували за користування українською мовою.
Згідно із Законом «Про початкову народну державну шкшу та про науку в нормальних (учительських) школах» (28 линпя 1924 p.) українці вважалися «румунами, іцо забули свою рідну мову», а тому спеціальний Декрет Міністерства освіти зобов’язував їх піддавати своїхдітсй лише до державних або приватних шкіл, де викладання ведеться румунською мовою. Після цього Закону румунізація українських шкіл відбувалася прискореними темпами. Уже в 1926/27 na- вчадьиому році на Буковині не залишилося жодноїукраїнськоїпо- чатконої школи - вони були зрумунізовапі. Вчнтслів-українців шушувани складати державний іспит з румунської мови. 3 ніпо четоюїх відправляли в південні райони, населені етнічними румунами, а па їх місце присилали вчителів-румунів. Румунські вчителі отримували зарплатню на 50% вищу від платні місцевим учителям. УЧернівецькому університеті закрито всі кафедри з українською човою навчання. B 1926 p. було заборонено ввезення на Вуконину т-за кордону українських книжок, газет, пот і навіть ікон.Румунська влада псрсспідувала й культурно-освітню гіраніо українців на Буковині. 1з 590 товариств, що були перед війною, в 1924 р. залишилося тільки 14. Занепала діяльність найсіарішого й найважливішого культурно-освітнього товариезиа «Руська бссіда». вкривалися українські читальні, газетн та журнали. Румунізація торкнулася й церкопної служби.
У суворих умовах румунського режиму в стані облоги довс.'іо- ся вести боротьбу українським політичним партіям, діяльпісп. яких (за винятком однієї - Української національної партії) проно- диласі, у підпіллі. ГІротс едпна легально діюча українська полігмч- ІЙ ІІартія особливого впливу на українські масн не мала через cfiOio незпачпу чисельністі,.
h прискоренням процесу фашизації країни дискримінація україн- ccKcro населення особливо посилилася. Ila початку 30-х років 1P5ePlc правлячої Націонал-параністської партії висунули іасло умунія для румунів». Шалсіьз шовіністична пропаганда поедну- Валася з каральними заходами задля насадження всього румун- Vior0' УкРа*нські назви населених пунктів змінювали на румунські.
^6 p. з’явився урядовий циркуляр, яким заборонялося вживати ІСТоРччні назви населених пунктів в офіційних документах і в пресі.
Румунізувалися прізвища місцевих жителів. Була заборонена навіть назва «українці». Проте, усупереч активному румунському тиску та посиленій румунізації,, українці (на 1940 p.) і далі стано- вили абсолютну чи принаймні відносну етнічну більшість в усіх повітах Північурї Буковини, за винятком Гсрцаївського.