5.1.4. Форми та методи здійснення функцій держави

В юридичній літературі під формами здійснення функцій держави розуміється насамперед діяльність основних ланок механізму держави, специфічні види державної діяльності на відміну від діяльності недержавних організацій [184];

Прихильники такої точки зору у якості основних форм здійснення функцій держави називають: а) законодавчу діяльність, що полягає у виданні органами державної влади законів; б) адміністративно-управлінську чи виконавчо-розпорядчу діяльність, що являє собою основану на законах оперативну, повсякденну та конкретну реалізацію органами держави їх функцій; в) судову діяльність, пов’язану з розглядом та вирішенням судами у встановленому законом порядку цивільних та кримінальних справ; г) наглядову діяльність, що поєднує в собі усі різновиди державного контролю та нагляду, включаючи прокурорський нагляд за точним і неухильним виконанням законів усіма державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами та громадянами.

Значення такої класифікації полягає в тому, що вона сприяє вивченню та удосконаленню розподілу праці між окремими ланками державного механізму. Такий підхід дозволяє глибше і конкретніше визначити завдання різноманітних груп державних органів та кожного з них окремо у сфері управління державними процесами, відповідно до цього знаходити оптимальні варіанти їх формування, конкретні прийоми та методи роботи тощо.

Поряд із розглянутою вище, у літературі отримала розповсюдження класифікація, що має не меншу теоретико-практичну значимість. Критерієм даної класифікації є однорідна за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави із здійснення нею функцій [185]. В її основу покладено відповідь на питання, як механізм держави здійснює її функції, яким чином держава використовує для виконання своїх завдань і функцій.

Згідно з цією класифікацією у роботі усіх ланок механізму держави розрізняють діяльність правову та організаційну.

Під правовими формами здійснення функцій держави розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером та юридичними наслідками) діяльність органів держави, спрямована на керівництво суспільством шляхом видання правових актів.

Основними правовими формами державної діяльності є:

а) правотворча;

б) правореалізаційна (правозастосовча);

Під правотворчою діяльністю розуміють форму здійснення функцій держави засобами діяльності державних органів зі створення і розвитку права шляхом видання або санкціонування нових правових норм, а також зміни чи відміни діючих норм права [186].

Правозастосовча діяльність полягає у винесенні компетентними органами індивідуально-конкретних приписів, спрямованих на персонально визначених осіб. За своїм змістом застосування права відрізняється від правотворчої діяльності. При правотворчості створюються норми права, які автоматично розповсюджуються на усіх і кожного, хто виявиться учасником суспільних відносин, передбачених даними нормами, тоді як засобами застосування загальні приписи правових норм спеціально розповсюджуються компетентними органами на персонально визначених суб’єктів.

Правозастосовча діяльність складається із взаємопов’язаних між собою стадій: встановлення фактичних обставин; вибір та аналіз правової норми; прийняття рішення та його документальне оформлення. Значення цих стадій у правозастосовчому процесі досить відмінне: перші дві з них мають допоміжне значення і носять підготовчий характер. Остання ж стадія являє собою останній і, разом з тим, вирішальний етап – прийняття рішення, винесення акту застосування права.

В межах правозастосовчої діяльності виділяють оперативно-виконавчу та правоохоронну діяльність [187].

Оперативно-виконавча діяльність – це владна, творча, оперативна, виконавчо-розпорядча робота державних органів, направлена на здійснення функцій держави шляхом видання та застосування норм права, що виступають основою виникнення, зміни та припинення правовідносин. Засобами цієї форми діяльності реалізують відносини між органами держави, суспільними організаціями та громадянами; їх взаємні права та обов’язки в економічній, політичній, культурній та інших сферах суспільного життя; складається правопорядок.

Правоохоронна діяльність – це одна з форм здійснення правоохоронної функції держави. Найчастіше, у силу близькості назв даних понять, їх ототожнюють, вдаючись до розуміння правоохоронної функції не як напрямку діяльності, а як самої діяльності. Цього не можна робити, оскільки правоохоронна діяльність є не напрямком, а видом державної діяльності, яка здійснюється спеціальними державними органами з метою забезпечення охорони прав та свобод громадян, конституційного ладу, усіх форм власності.

Невід’ємною частиною системи форм здійснення функцій держави вважаються організаційні форми (способи) практичної діяльності її органів. Під ними розуміють способи та процеси в організаційній роботі державних органів, спрямовані на вирішення завдань, що стоять перед ними, та досягнення поставлених цілей, але не тягнуть за собою безпосередні правові наслідки. Відмінність їх від правових визначають не тільки у засобах організації суспільних відносин, які використовуються ними, але і у зовнішньому оформленні.

Класифікація організаційних форм діяльності перш за все проводиться залежно від засобів здійснення цієї діяльності. Головними організаційними формами здійснення функцій держави виступають:

1) форми безпосередньої організаційної діяльності, за допомогою таких форм прямо чи опосередковано вирішуються питання, пов’язані з формуванням державного апарату та мобілізацію громадян на вирішення задач побудови правової держави;

2) форми, які визначаються актами, тобто організаційна діяльність засобами різного характеру письмових указівок та приписів;

3) специфічні форми організаційної діяльності.

При реалізації своїх численних функцій держава послуговується також різноманітними методами. Метод здійснення будь-якої функції також об’єктивний за своєю природою, як і інші властивості функції, оскільки він є одним із проявів сутності держави. Тому прийоми, способи та засоби, що використовуються для здійснення функцій держави, не можуть встановлюватися довільним чином. Вони повинні визначатися на основі пізнаних об’єктивних властивостей функції.

Характеризуючи методи діяльності держави, більшість юристів ставлять акцент на взаємозв’язках цих методів та цілеспрямованої діяльності людей. При цьому зазвичай виділяється основний метод – переконання та допоміжний – примус [188]. Визнаючи у цілому обґрунтування такої диференціації, разом з тим слід підкреслити, що переконання та примус є лише частиною тієї системи, яка складає поняття «методу здійснення державної функції». Кожна функція держави має свій метод, який, з одного боку, має риси, властиві й методам інших функцій, з іншого ж боку – специфічні, лише йому притаманні риси, що залежать від завдань та умов відповідного етапу розвитку держави.

Залежно від мети та завдань, що стоять перед державою, складові елементи метода здійснення її функцій можна поділити на такі групи:

1) організаційно-технічні прийоми та засоби;

2) засоби державного впливу;

3) засоби суспільного впливу.

Організаційно-технічні прийоми та засоби – це саме ті засоби та образи позитивної діяльності, якими користуються державні органи та організації для створення умов, які б максимально забезпечували реалізацію державних функцій.

Засобами державного впливу є:

- переконання, що реалізується через правове виховання населення, проведення профілактичних заходів різного характеру;

- заохочення, яке передбачає надання різних пільг та нагород особам та колективам, що відрізняються активною державною діяльністю;

- примус, практичним втіленням котрого є застосування до суб’єктів, які скоїли правопорушення, законних заходів покарання, перевиховання та власне стимулювання людей до виконання правових норм.

Заходи суспільного впливу за останнє десятиліття майже втратили своє значення, однак не слід забувати, що вони можуть бути дієвим чинником зменшення кількості правопорушень, особливо на ранніх стадіях їх вчинення. Позитивний приклад та увага з боку суспільства можуть сильніше вплинути на соціальну орієнтацію правопорушника, ніж найсуворіші примусові заходи.

Завдання і функції держави здійснюються через спеціально створені інституції, які в сукупності складають механізм держави. Саме через нього держава як така існує, проявляє себе зовні.