<<
>>

5.2.1. Поняття «механізму держави»

У зарубіжній та вітчизняній правничій літературі неодноразово приверталась увага до проблеми полісемантичності термінів та підходів, що використовуються фахівцями з юриспруденції для характеристики публічно-правового механізму, за допомогою якого реалізуються завдання та функції держави.

Поняття «механізм держави» вперше стало застосовуватись у вітчизняній теорії та практиці ХХ ст. у 20-30-х роках, після висунення гасла про механізм диктатури пролетаріату, який складався з комуністичної партії та недержавних організацій, що допомагали партії реалізовувати власний політичний курс. У другій половині 50-х років ХХ ст., після смерті І. Сталіна були переглянуті догмати радянської ідеології й у 60-80-і роки таке розуміння механізму держави замінила концепція політичної організації чи політичної системи суспільства [189]. Окрім того, як відзначає М.К. Іскакова до початку 50-х років ХХ ст. в СРСР механізм держави розглядався у вузькому та широкому розуміннях. Вузький зміст ототожнювався із апаратом державної влади, а широкий – із політичною системою суспільства [190]. У радянській науковій думці 50-80-х років, а також серед сучасних правників Російської Федерації загальноприйнято поняття «механізм держави» та «апарат держави» вживати як ідентичні. У такому випадку визнають їх ідентичними за обсягом та змістом, вважаючи, що термін «механізм» лише підсилює цілісність апарату (машини), його спрямованість на результативну діяльність. Вивчаючи апарат держави, вони звертають увагу передусім на структуру державних органів, призначення, порядок утворення, компетенцію певного державного органу, а вивчаючи механізм держави, – на безпосередню діяльність державного апарату: способи, принципи функціонування державних органів, їх взаємозв’язок і взаємодію між собою у процесі реалізації тих чи інших функцій держави. Тобто під апаратом держави розуміють усі органи держави у статиці, а під механізмом держави – ті самі органи, але у динаміці.
Таке розуміння механізму держави, пояснює Е. Григоніс, ґрунтується на етимології самого слова «механізм», яке означає систему, в якій рух одного спонукає рух іншого [191]. Державний механізм у таких випадках нерідко називають державним апаратом у широкому значенні слова, а систему державних органів – апаратом у вузькому значені слова[192].

У випадку коли механізм та апарат держави асоціюються із системою органів державної влади серед науковців немає одностайності з приводу елементного складу механізму (апарату) держави. Одні автори крім державних органів, виділяють в окремий елемент механізму (апарату) озброєні загони людей (армію, флот, поліцію і спеціальні війська); спеціальний пропагандистський апарат (державні засоби масової інформації – радіо, пресу, телебачення) [193]. Інші (А. Малько) до структури механізму (апарату) держави включають державних службовців, які займаються управлінською діяльністю, а четверті (Г. Назаренко) – навпаки, останніх не виокремлюють у системі державних органів [194].

Деякі правники наголошують на тому, що поняття «механізм держави» є системоутворюючим для сприйняття його як цілісного явища. Воно дає змогу зв’язати елементи держави в структурно-функціональний «вузол» і надати їм динамічності. Під механізмом держави вони розуміють структурно оформлену систему засобів державного впливу на суспільні процеси, до якої належать такі елементи: державні органи; публічні служби і корпорації (Укрпошта, Нафтогаз); процедури прийняття державних рішень (процедури виборів, референдуму, прийняття нормативно-правових актів, призначення або звільнення з посади); ресурсне забезпечення (використання природних ресурсів, державної власності, законодавства про працю тощо, матеріально-технічне забезпечення та інше) [195].

Існує також подібний, але не рівнозначний зазначеному, підхід, за яким розрізняють поняття «механізм держави» та «механізм функціонування держави»[196], або, як писав відомий учений Л. Юзьков, існують два підходи до визначення поняття «механізм» – структурно-організаційний та структурно-функціональний.

Відповідно до першого підходу – «механізм» характеризується як сукупність певних складових елементів, що створюють організаційну основу певних явищ, процесів. Відповідно іншому – при визначенні механізму того чи іншого державно-правового інституту (процесу, явища) увага акцентується не тільки на організаційній основі його побудови, але й на його динаміці, реальному функціонуванні [197]. Отже, у першому випадку, («механізм держави») розуміють як певну статичну структуру (елементи) держави, в іншому – динамічне явище, взаємозв'язок, взаємодію державних органів. Інакше кажучи, під «механізмом функціонування держави» розуміють всю сукупність внутрішніх факторів, інститутів, засобів, яка забезпечує дію складових елементів держави в їхньому взаємозв'язку. Характеризуючи зазначений механізм, дають відповідь на три питання: що приводить до дії державу, що пов’язує один державний орган з іншим, що сприяє або, навпаки, гальмує реальне виконання функцій певних органів держави.

У такому випадку до структури механізму функціонування держави належать: суб'єкти внутрішньодержавного впливу (взаємодії); об’єкти останнього; засоби впливу однієї системи на іншу, одного органу на інший, а також ряд блоків: прийняття рішень; доведення рішень до відома адресатів; контроль за виконанням рішень.

До механізму функціонування держави відносять все те, що пов’язане з внутрішньодержавним управлінням та самоуправлінням. Першочергове значення у механізмі функціонування держави надається праву.

При такому підході до механізму держави більш повно відображаються державні явища та важелі стійкого функціонування держави, але на думку більшості українських вчених, згідно структурно-функціонального підходу, поняття «механізм держави» передбачає винятково систему державних організацій. Останні, залежно від свого основного призначення, поділяють на:

– державний апарат, що є системою державних органів (законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові), які наділені державно-владними повноваженнями для реалізації завдань і функцій держави;

– державні підприємства та установи, які під керівництвом державних органів практично здійснюють завдання і функції держави у сфері виробничої (економічної) діяльності, безпосередньо пов'язаної зі створенням матеріальних благ (підприємства), або діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (установи, соціальна та духовна сфери.

Такий підхід до визначення понять «механізм держави» та «апарат держави» був обґрунтований у теорії, запропонованій В.В.

Копєйчиковим ще в 1960-х рр. З його точки зору, існує два, хоча й пов'язаних між собою, але різних і самостійних поняття: поняття механізму держави, як сукупності всіх державних організацій, і поняття державного апарату, що об’єднує самі лише державні органи [198].

Зберігаючи первісне, розроблене В. Копєйчиковим, розуміння механізму держави, його учні С. Гусарєв, Р. Калюжний та О. Тихомиров вважають, що в умовах плюралізму сучасних теорій держави (соціальної, правової, демократичної, національної та ін.) саме останній підхід уможливлює комплексне дослідження структури держави і відповідно її функцій та видів державної діяльності, не обмежуючись лише сферами політики га управління.

Особливе значення такий підхід має для дослідження структури, функцій держави та державної діяльності в умовах плюралістичного підходу до дослідження сучасної держави в Україні, яка за Конституцією України визначається суверенною, незалежною демократичною, соціальною і правовою. Це означає, що жодна сучасна теорія держави не може охопити усіх властивостей української державності і для її дослідження потрібно використовувати методологічний потенціал різноманітних теорій держави. Цей підхід, на їх думку, значно перспективніший, тому що дозволяє:

1) досліджувати основи побудови держави як похідні від суспільства, стану його розвиненості, здатності чи нездатності забезпечувати свої потреби за рахунок інституцій громадянського суспільства;

2) чітко розрізняти структурні елементи (підсистеми) держави за критерієм їх зв'язку зі здійсненням владних повноважень у зовнішньому щодо них середовищі;

3) досліджувати державу та її структурні компоненти як суб'єктів державної діяльності і, таким чином, реалізувати діяльний підхід;

4) підійти до дослідження держави не тільки в політологічній та юридичній площинах, а комплексно, як цього потребує державознавство [199].

У сучасній вітчизняній літературі, починаючи з 2000-го року, окрім зазначеного розуміння механізму держави, зустрічається думка про те, що структуру механізму держави складає система органів державної влади (апарат держави) та інші основні інститути держави, а саме: елементи економічної інфраструктури (грошова система, фінансова система, податкова система, митна система, банківська система тощо); політична система (система органів державної влади, виборча система, система оборони і національної безпеки, система законодавства, правова система тощо); організаційно-культурна (духовна) основа держави (система освіти та виховання, система науки і культури тощо); соціальна система (система охорони здоров’я, система соціального захисту тощо), а також охоронна система, яка забезпечує безпеку функціонування усіх вищезгаданих соціальних систем, спрямована на захист від злочинних зазіхань та на відновлення порушених прав різних суб’єктів права [200].

Подібної точки зору дотримується колектив авторів підручника з конституційного права України, за редакцією професора В. Погорілка. На переконання цих учених, «механізм держави – це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші»[201].

Таке тлумачення механізму держави не знайшло належного визнання у фахівців з юриспруденції та існує у формі окремих позицій авторів підручників з юридичних дисциплін.

На сучасному етапі розвитку юридичних знань, користуючись напрацюваннями дослідниці О. Ракул, усю різноманітність підходів до визначення поняття «механізм держави» можна поєднати у три основні концепції: механістичну, діяльнісну та організаційну. Відповідно до першої, механізм держави визначають як метод, спосіб функціонування державних органів. Згідно діяльнісної концепції – це сукупність станів і процесів, послідовність дій, процес функціонування держави. Відповідно до третьої – механізм держави можна розглядати як систему державних органів, установ і організацій, об’єднаних метою реалізації функцій держави[202].

Також, у сучасний період науковці намагаються визначити державу з урахуванням того, що метою сучасного суспільства є розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав та свобод.

Найбільш важливою, якісно постійною рисою держави є те, що вона (у всіх своїх різновидах) виступає як єдина організація політичної влади, яка керує всім суспільством. Сутністю держави є організація політичної влади в суспільстві. Сучасна держава за своїм змістом є засобом соціального компромісу та згоди [203].

Отже, держава – у її людському вимірі, і раціональному розумінні, на переконання академіка Російської академії наук В.С. Нєрсєсянца, – складається із вільних індивідів – громадян. У цьому сенсі увесь державний механізм – це інституціоналізовані (організовані) групи громадян.

Механізм держави, на його думку, слід розглядати в контексті виконання певним прошарком людей окремого різновиду суспільно корисної праці — управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі механізм держави виступає своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно виокремлений, конституйований в окремий інститут і структурно організований прошарок осіб, який склався на етапі формування держави внаслідок суспільного розподілу праці на тих, хто керує, і тих, ким керують [204].

Останнє позначає рух від традиційного для юридичної науки акценту лише на формальні схеми здійснення державної влади в суспільстві до дослідження «людських чинників» управлінської діяльності, що передбачає належну увагу до цієї важливої проблеми з позицій більш адекватного підходу. Зокрема, «людський вимір» і дослідженні утворення і функціонування механізму і апарату держави є найбільш відповідним підґрунтям, що дає змогу висвітлити актуальні питання його кадрового забезпечення, державної служби, бюрократії тощо [205].

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 5.2.1. Поняття «механізму держави»:

  1. §5. Механізм держави і його структура.
  2. 5.1.1. Поняття «функція держави»
  3. 5.2.1. Поняття «механізму держави»
  4. 5.2.2. Структура механізму держави
  5. 9.2.1. Поняття, особливості та структура механізму правового регулювання.
  6. Розділ 9МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ9.1. Поняття і структура механізму державиМеханізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження.Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізмстворюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'
  7. 9.1. Поняття і структура механізму держави
  8. 9.4. Принципи організації і функціонування механізму держави
  9. 1. Поняття механізму держави та його складові елементи.
  10. 2. Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави у сучасній державі.
  11. 1. Поняття механізму правового регулювання та його відмінність від правового впливу.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -