Поняття правового застереження

Термін «застереження» в побутовому сенсі має, мабуть, негативне забарвлення. Словники визначають застереження як «знеславлення, наклеп». Використовуючи його, припускають, що в процесі тієї чи іншої мисленнєвої діяльності вийшло щось недосконале, щось таке, що вимагає виправлення, поліпшення.

Ні в юридичній науці, ні в російських нормативно-правових актах немає дефініції поняття «правове застереження».

Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів (Відень, 23 травня 1969 р.), «застереження» означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні та під будь-яким найменуванням, яку зробила держава під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якого вона бажає скасувати або змінити юридичну дію тих чи інших положень договору щодо їх застосування стосов­но себе (держави). Проте така дефініція стосується лише одного з різновидів міжнародних застережень і не охоплює застереження національного права.

У тій же статті Конвенції (тільки в п. 2) встановлюється: «Положення пункту 1, які стосуються вживання термінів у цій Конвенції, не стосуються вжи­вання цих термінів або їх значень у внутрішньому праві будь-якої держави».

Скажімо, М. Булад пропонує таке визначення застереження до міжна­родного договору - це «одностороння заява в будь-якій формі і будь-якого змісту, за допомогою якої держава (міжнародна організація) бажає ска­сувати або змінити щодо себе юридичну дію певних положень договору:

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

160

а) під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору або приєднання до нього;

б) нова незалежна держава - правонаступник, коли повідомляє про

правонаступництво, що встановлює його статус як учасника багато­стороннього договору;

в) держава-наступник під час ратифікації, прийняття або затвер­дження договору, підписаного державою-попередником про умови ратифі­кації, прийняття чи затвердження».

Існують і словникові визначення поняття застереження «у праві міжна­родних договорів». Так, у Дипломатичному словнику читаємо: «застереження (у праві міжнародних договорів) - це одностороння офіційна заява держави під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження нею міжнарод­ного договору чи приєднання до нього, за допомогою якого держава бажає скасувати або змінити юридичну дію щодо себе певних положень договору».

Застереження мають бути сумісні з об'єктом і цілями договору. По­відомлення учасника договору про зроблені застереження і заяви інших сторін договору щодо зроблених застережень або заперечень проти них належать до функцій депозитарію договору. Відомі, скажімо, багатосто­ронні договори, що містять пряму заборону застережень.

Отже, і ці дефініції поширюються тільки на міжнародні застереження, до того ж не на всі, а лише на один з багатьох різновидів - застереження до договорів.

Зауважимо, що іноді думки самих юристів-міжнародників щодо правової природи застереження є протилежними. Скажімо, С. Алексєєв вважає, що «правова природа - це юридична характеристика цього явища, що виражає його специфіку, місце і функції серед інших правових явищ відповідно до його соціальної природи». У цьому контексті зауважимо, що ознака соціальності пов'язана з роллю мови в праві та в законодавстві. Адже, писав відомий австрійський мовознавець і психолог К. Бюлет, «як і знаряддя праці, мова є спеціально сконструйований посередник. Тільки на цього мовного посередника реагують не матеріальні предмети, а живі істоти, з якими ми спілкуємося».

З того, що ідеальні об'єкти як засоби правового регулювання (а норма права - саме ідеальний об'єкт) існують лише в мовній оболонці, можна зробити висновок, що без мови немає і не може бути правового регулю­вання. «В ролі такої мови, - пише О. Черданцев, - виступає природна мова відповідного народу, якщо говорити про внутрішньодержавне регулювання, або мови різних народів у регулюванні міжнародних відносин».

Із цього випливає, що під час з'ясування правової природи й мож­ливостей застережень не можна абстрагуватися від специфіки природної

Шутак І.

мови, отже, вдосконалення понятійного апарату не тільки юридичної науки, а й права є неодмінною умовою розширення і поглиблення нау­ково-практичного соціального регулювання. «Не можна ні удосконалити мову без вдосконалення науки, ні науку без удосконалення мови; хай якими певними будуть факти, уявлення, які вони викликають, будуть виражати лише помилкові враження, якщо в нас не буде точних виразів для їх пе­редачі», - стверджував Г. Гегель.

161

Сформована Гегелем вимога до мови науки набуває більшої актуально­сті, коли йдеться про поняття, яке можна вважати хіба що плодом інтуїції, відповідно надійність якого можна оскаржити. Правове застереження - одне з таких понять. З іншого боку, як слушно зауважив А. Піголкін, «точність і ясність юридичних формулювань, чітке їх мовне втілення, правильне й однакове вживання правової термінології багато в чому визначають ефективність впливу законодавства на перебудову, сприяють зміцненню законності і дисципліни, охорони і забезпечення прав особистості і тру­дових колективів, розвитку ініціативи й самостійності тих чи інших ланок господарського механізму». Усе це відноситься і до правового застереження.

Про наявність спеціальної мови права та законодавства говорять не тільки юристи, а й мовознавці. Одна з підстав для виділення мови права - наявність у правових текстах цього «рангу» особливих засобів для вираження нормативно-регулятивних потреб суспільного розвитку. Правове застереження - одне з таких самобутніх засобів.

Найвідоміший представник сучасної соціологічної думки фран­цузький дослідник Р. Арон зазначає: «З логіко-експериментальної науки, що користується поняттями, чітко визначеними щодо спостережуваних феноменів, мають бути усунені складні дефініції. Наукові дискусії завжди повинні стосуватися реальності, а не того значення, яке ми надаємо словам». Застереження - суб'єктивна реальність. Вони реально наявні в джерелах права. Ось чому перед дослідником стоїть завдання правильно описати наявне, виділити найістотніші ознаки цього явища, запропонувати просте і зрозуміле його визначення.

Почати доцільно з мовного сенсу поняття «застереження». Ні юридич­ний, ні філософський, ні енциклопедичні словники не містять визначення цього поняття. Зате в чотиритомному академічному виданні словника російської мови міститься таке пояснення застереження:

«1) Додаткове зауваження, що містить роз'яснення, поправку, об­меження...

2) Слово, фраза, помилково, ненавмисно сказані замість інших, потріб­них. Ще більшою мірою семантика виявляється через з'ясування смислового

значення однокореневих слів».

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

162

Основне семантичне значення іменника «застереження» - помилко­ве звинувачення, зведене на кого-небудь; наклеп. Дієслово «застерегти»

використовують у трьох значеннях:

а) дії від іменника «застереження» - в сенсі наперед домовитися про

щось;

б) в сенсі «зробити застереження»;

в) у спеціальному контексті - зробити кому-небудь зауваження, що містить докір, осуд.

Дієслово «застерігати» має такі значення:

а) попередити, пояснити заздалегідь;

б) зробити відносно чого-небудь застереження;

в) помилково сказати не те, що потрібно.

Узагальнюючи семантичні властивості слова «застереження» і пов'я­заних з ним однокореневих слів, мабуть, можна констатувати, що в ролі юридичного терміна (елемента мови юридичної науки) це слово можна

використати в значенні «обставини», умови, за яких правові відносини

відхиляються від якоїсь норми, стійкого стандарту.

У тлумачному словнику В. Даля дієслово «застерігати» визначено так: «пояснювати щось наперед, ухвалювати свої умови, попереджати умовно». Отже, застереження в такому випадку - це пояснення чого-небудь

наперед, постановка своїх умов, умовне попередження.

Формулюючи в узагальненій формі першу філологічну ознаку правово­го застереження, важливо виділити те, що остання відноситься до категорії

умов, а в нашому випадку - нормативних умов.

«Законодавча техніка, - зазначає А. Піголкін, - це система заснованих на практиці правотворчості теоретично осмислених принципових пра­вил і прийомів підготовки найбільш досконалих і доцільних за формою

і структурою законопроектів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність формі нормативних приписів думки законодавця, доступність нормативного матеріалу, вичерпність регульованих питань, внутрішню узгодженість та несуперечність системи законодавства».

прикладних знань. Вважаємо, це потребує докладнішого аналізу.

Діалектика фундаментального та прикладного складна. І, мабуть, серед прикладних проблем є такі, які ближче стоять до фундаментальних напрямів науки, а є такі, що розміщені на периферії сфери фундаментальних знань.

Вважаємо, окремі проблеми та прийоми юридичної техніки, з уваги на їхню природу та роль, можна вважати фундаментальними пробле­мами правової науки та правотворчості. До таких проблем належить і проблема правових застережень, хоча є підстави вважати, що це не

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

тільки прийом юридичної техніки, а щось більш значуще. Мабуть, пра­вове застереження за певних обставин можна розглядати як змістовний елемент правової норми.

163

Так, правове застереження - це необхідний, внутрішньо властивий праву засіб конструювання правових норм. Тому не варто всі правові об­говорення пов'язувати з недобросовісністю або низьким професіоналізмом суб'єктів нормотворчого процесу. Не кожне правове застереження є «по­бічним ефектом», «дефектом» правотворчості, а сама кількість застережень ще не свідчить про якість (досконалість або недосконалість) нормативного матеріалу. Для розкриття другої ознаки правового застереження зробимо невеликий екскурс у російську правову історію. Це допоможе зрозуміти, як виникли правові застереження, які причини їх появи та основні шляхи їх розвитку.

Аналіз законодавства Х-ХХ ст. (особливо «Руської правди», Судебни­ків 1497 р. і 1550 р., Соборного Уложення 1649 р.) засвідчує, що більшість його статей побудовано на казуїстичній основі. Стрижнем статей цих правових актів виступає конкретний юридичний випадок, цілком певний і, як правило, нескладний прецедент. Самі правові норми вирізняються відносною простотою. Застереження в цих пам'ятках права трапляються зрідка. За Петра I законодавчі основи Російської держави значно розшири­лися. Поява «Табеля про ранги», «Військових артикулів «та інших великих юридичних актів означала, окрім іншого, зміцнення чиновницького апа­рату.

Зауважимо й те, що істотне зростання кількості застережень припа­дає на перехідні періоди розвитку суспільства. Органи державної влади у складних перехідних умовах змушені в багатьох ситуаціях застерігатися. У цьому полягає один з проміжних підсумків компромісу політичних сил у державі.

Про роль правових застережень писав Р. Ієрінг у своїй знаменитій праці «Боротьба за право». Свої міркування він викладає через аналіз справи Шейлока (літературного героя Шекспіра). Отож, як відомо, Шей- лок у суді зажадав відповідно до виданої йому раніше розписки видалити шматок м'яса з тіла Антоніо (іншого героя твору). Суд у цьому випадку, вдавшись до невиправданого застереження, зробив суб'єктивне право Шейлока нікчемним. Суд присудив вирізати із живого тіла фунт м'яса, але так, щоб не пролилася кров.

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

164

Р. Ієрінг називає це судове застереження жалюгідним. Він пише: «На такій же підставі суддя міг би визнати за держателем сервітуту право ходи­ти по землі, але так, щоб не залишати за собою слідів... Можна подумати,

що історія з Шейлоком розігралася вже в Стародавньому Римі: укладачі

12 таблиць вважали за потрібне щодо розрубання на частини боржника

кредиторам зробити пряме застереження, що величину частин визначають

самі кредитори».

Наведений історичний приклад не тільки засвідчує давність знання і застосування правових застережень, а й те, що законодавчі та правоза- стосовні застереження не повинні порушувати принципів. Так, у наведе­ному прикладі за допомогою застереження було порушено найважливіше

положення римського права - «до неможливого нікого не зобов'язують».

І це зрозуміло, бо «з тим, хто заперечує основні принципи, сперечатися

неможливо».

Правові застереження фігурували і на всіх подальших етапах розвитку

держави.

Табель про ранги, який набув чинності 1722 р. в Росії, реалізував праг­нення Петра I привести у відповідність посаду та надавати шану, а посади розподіляти відповідно до особистих заслуг перед державою та здібностей, а не знатності роду. Водночас робилося істотне застереження: це не поши­рювалося на членів царської сім'ї, які завжди отримували в службі перевагу.

К. Маркс, характеризуючи природу буржуазного законодавства,

зазначав: «Кожен параграф конституції містить заодно свою протилеж­ність, свою верхню і нижню палату: волю - у загальній фразі, скасування волі - у застереженні».

Практика використання застережень властива, звичайно, і сучасній вітчизняній правотворчості.

Аналізуючи законодавчу діяльність радянського парламенту 1990 р.,

А. Нуйкін писав: «. або раптом внесуть наші народні депутати у рево­люційний закон таке «дрібне» застереження, що від революційності його

не залишиться на практиці і сліду». Підбиваючи на засіданні Верховної Ради СРСР підсумки дискусії про заснування президентської влади, М. С. Горбачов заявив: «Вони (народні депутати з міжрегіональної групи. - прим. автора) також висловлювалися за президентство, але висловили застереження, за якими проглядала мета - якщо не загальмувати, то поховати цей процес».

Парадокс ситуації в тому, що такі застереження використовували часто спонтанно, без будь-якого прагнення дослідити їх правову природу,

юридичні можливості та наслідки.

Генезис права дозволяє зі значною часткою вірогідності зрозуміти

появу та збереження в ньому застережень.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Індивідуальні і казуальні рішення роду або громади, спочатку просто повторювані, а потім в різноманітних формах зафіксовані як традиції та звичаї, поступово і у свідомості людей, і в реальній діяльності закріплювалися як загальні правила поведінки, потребу­ючи офіційного визнання і захисту. Лише з переходом до правового

165

регулювання вони виражаються в загальнообов'язковій формі закону,

стверджує Л. Тіунова. Ми ж наголошуємо: індивідуальні, казуїстичні

правила і стали згодом застереженнями в абстрактних законах. Однак

навряд чи виправдано розглядати застереження як рудименти генезису

права. Навпаки, це закономірний наслідок розвитку права, своєрідна природна трансформація елементів правової дійсності в норми права.

Правові застереження - закономірний вияв ускладнення правового регулювання, один із способів зображення (а може бути, й інформа­ційного спрощення) цієї складності.

Водночас треба мати на увазі, що в складному, багаторівневому

комплексі соціальних чинників впливу на зміст, види і функції правових

застережень особливо активну роль відіграє політичний чинник, який

розуміємо як явища, факти різного рівня, які сукупно впливають на роз­виток правових систем.

За незначними винятками нормативно-правовий акт, наприклад,

міжнародний договір, може бути прийнятий (укладений) у разі збігу ін­тересів учасників правотворчого процесу. Притому складність сучасних внутрішньодержавних і міжнародних відносин, відмінності економічних

і політичних орієнтацій парламентських фракцій, зіткнення їхніх інтере­сів виявляються в тому, що в низці випадків під час підготовки проекту

нормативно-правового акта виникає безвихідна ситуація, коли творці права опиняються перед необхідністю вибрати один з таких варіантів дій: відмовитися від наміру прийняти закон або укласти міжнародний договір, що рівнозначно відходу від проблеми; або ж спробувати підготувати новий

текст документа, який буде прийнятний для всіх.

Зміст майбутнього загальноприйнятного документа, звісно, підлягає обмеженням через вилучення з нього тих правоположень, за якими досяг­ти згоди не вдалося. Зрозуміло, позбавлений принципових нормативних

установлень документ може перетворитися на малозмістовну декларацію.

Він не викличе заперечень, однак і на практиці буде неефективним. При­кметно, що таким шляхом нерідко йшла Верховна Рада Росії. У практиці

її законотворчості є чимало подібних прикладів.

Утім, вихід з положення є: замість одного великого нормативного акта правотворці можуть підготувати і прийняти кілька документів приватного

рівня. Щоправда, це, мабуть, менш ефективно, ніж єдиний акт.

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

166

Можливий ще один варіант дій: констатувавши конкретні непереборні розбіжності, правотворці можуть залишити нормативно-правовий акт (норму права) у такому вигляді, як його схвалить більшість, але зробити серію застережень з уваги на думку меншості. Зрозуміло, тут маються на увазі ситуації, коли проект правового акта в принципі прийнятний, але учасники нормотворчого процесу мають розбіжні погляди щодо деталей.

На нашу думку, коли говорити про правотворчий процес у Російській Федерації (далі - РФ), Україні, Білорусі, то останній варіант найдоцільні­ший. До того ж прийнятність саме цього варіанта підтверджує практика міждержавних відносин, зокрема, його згадано у Віденській конвенції про право міжнародних договорів, у якій, з одного боку, закріплено право держав на застереження, а з іншого - визначено межі цього права (застереження недопустиме, якщо цей вид застереження заборонено між­народним договором; якщо договір передбачає, що можна робити тільки певні застереження, до яких конкретне застереження не відноситься; якщо застереження є несумісним з об'єктом і цілями договору) (докладніше це розглянемо згодом).

Отже, істотною ознакою правового застереження є фіксація супе­речливих інтересів, конфліктів потреб та необхідності їх адекватного нормативного зображення.

«Сама наявність конфліктів, - зазначає американський політолог В. Остром, - дає змогу уточнювати інформацію, розширювати горизонти дослідження і підніматися до рівня загального розуміння світу, основаного на системі, у якій єдність досягається через різноманітність його елемен­тів». Тобто саме правові застереження уможливлюють досягнення єдності правового регулювання через різноманітність його елементів.

Отже, зазначена ознака вказує на основу і мотиви правових засте­режень, відзначаючи водночас складність юридичного і політичного її аспектів. Правове застереження, безперечно, пов'язане з економічними, політичними, культурними інтересами суспільства, держави, колективу, особистості. Це випливає вже з того, що правові застереження є формою узгодження суперечливих інтересів, методом досягнення компромісу в середовищі правотвочого корпусу, гнучким засобом захисту державних та особистих інтересів конкретних індивідуумів та їх об'єднань.

Правове застереження завжди створює особливий правовий режим, привносить у правові відносини суб'єктів права щось нове. Це справедливо і щодо сфер регулювання внутрішньодержавного і міжнародного права.

Так, якщо з низки положень договору, укладеного, скажімо, 20 дер­жавами, одне положення не визнається кимось або якщо якась держава змінює одне з положень чи тлумачить його дещо інакше від інших 19 дер-

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

жав, то правовий режим, встановлюваний договором, не буде єдиним: між режимом, що існує між кожними двома державами, які прийняли договір без застережень, і режимом, що виник між будь-якою з 19 держав

167

та державою, яка висловила застереження, буде певна відмінність. Ство­рення нового або іншого юридичного режиму є найважливішою ознакою

правового застереження.

Правове застереження є актом, що спричинює юридичні наслідки.

Залежно від виду застереження юридичні наслідки можуть бути різними,

але вони завжди настають або створюють необхідні правові можливості

для їх настання. Ця ознака відрізняє справжнє правове застереження

від хибно витлумаченого. Тут маються на увазі ситуації, коли держава,

законодавець або уповноважений орган роблять заяву, що стосується вже прийнятого нормативного акта. У внутрішньодержавному сенсі сюди насамперед можна віднести заяви, мета яких - покращити текст закону. Вони з'являються тоді, коли текст прийнятого нормативного акта недостатньо досконалий і ці дефекти можуть призвести до негативних

юридичних наслідків.

Найпоширеніші випадки, коли в тексті наявна помилка. У такому разі можна опублікувати виправлений фрагмент. Виправлення роблять не для

того, щоб внести щось нове у взаємини суб'єктів права, а щоб правильно витлумачити якесь нормативне положення.

У міжнародному сенсі до категорії хибних застережень варто зараху­вати норми, що містять правила про ратифікацію договору.

Наприклад, держави нерідко заявляють про те, що конвенція мусить бути ратифікована і що вона набуде чинності для цієї держави тільки після

обміну ратифікаційними грамотами або віддачі на зберігання депозита­рію. Таку заяву розглядати як застереження не можна, бо зміст договору

не піддається змінам, взаємні права та обов'язки сторін залишаються тими

самими; ідеться лиш про час набуття договором чинності.

У правовому застереженні міститься елемент правової норми, оскільки до правових застережень відносяться або регулятивні правила в повному

викладі, або частини правил.

Застереження мають і специфічні нормативні форми вираження (про

це докладніше йтиметься далі).

Підсумовуючи виділені ознаки застереження, можна дати загально­теоретичне визначення поняття правового застереження, яке, зауважимо, як і кожна дефініція, не претендує на остаточну завершеність і відповідає

досягнутому рівню розробленості проблеми.

Правове застереження - соціально зумовлена умова (заява, положен­ня), що має спеціальну нормативно-лексичну форму, що частково змінює

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

168 зміст або обсяг дії норми права, створює новий правовий режим, виступає

формою узгодження інтересів і спричинює певні юридичні наслідки.

Значення правового застереження визначається її багатоплановістю.

Так, правові застереження виступають і можуть бути проаналізовані як:

форма узгодження суперечливих інтересів;

засіб забезпечення прав і свобод громадян, компетенції організацій,

суверенітету держав;

метод орієнтації для вибору юридично значущої поведінки;

засіб забезпечення максимальної точності вираження думки право-

творця;

метод досягнення компромісу в середовищі правотворчого корпусу;

- спосіб оптимізації правового регулювання;

форма вираження і визначення меж розсуду правозастосовувача;

підсумок «вичленування» із загального результату волі одного або

декількох суб'єктів правовідносин.

На практичне значення правових застережень (в аспекті впливу

міжнародних застережень на російське законодавство) спеціальну увагу звернув у своєму посланні від 5 березня 1993 р. «Про стан конституційної законності в Російській Федерації» Верховній Раді Росії Конституційний

Суд.

У цьому документі виділено: «Конституційний Суд також звертає увагу на те, що мали місце випадки, коли Верховна Рада ратифікувала основоположні угоди в рамках Співдружності і, будучи обізнана із за­стереженнями інших учасників, не мала змоги висловити до них своє ставлення. У результаті цих упущень, а також через відсутність офіційних заяв Росії щодо застережень, зроблених іншими членами СНД, неможливо встановити реальний обсяг зобов'язань, які взяла на себе Росія, і прав, які вона отримала за угодою із застереженнями. Тим самим завдається шкода належному виконанню конституційних прав та обов'язків З'їзду народних депутатів, Верховної Ради, Президента та Уряду Російської Федерації в га­лузі зовнішньої політики, оборони й державної безпеки».

Проблема правових застережень безпосередньо дотична до завдання забезпечення незалежності судової влади. Захист права має вибудовуватися на процесуальному, демократичному принципі рівності перед конституцією і судом, враховуючи законодавчу і виконавчу гілки влади. У цьому аспекті цікавими є міркування Л. Завадської, які, по суті, «виводять» на проблему

правових застережень з несподіваного боку. Так от, порушивши питання

про те, що може бути предметом суперечки в процесі здійснення правосуддя, вона зауважує, що законодавчо суперечка з приводу неправових за своєю

сутністю нормативних актів, зокрема законів, є неможливою. З цього ви-

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

пливає заборона для всіх суб'єктів захищати через суд своє право, якщо воно порушується загальнонормативним актом (якщо немає спеціального застереження у відповідному законі). У випадках, коли права суб'єктів порушуються індивідуальним актом, вони можуть бути захищені судом (знов-таки, якщо немає винятків). Наприклад, відмову у видачі дозволу на виїзд можна оскаржити в суді. Якщо ж право на виїзд порушується нормативним актом, прийнятим законодавчою або виконавчою владою, тому що є неправовим, тим паче - суперечить конституції та міжнародним угодам, що порушує право громадян на виїзд в масовому порядку, то право звичайному судовому захисту не підлягає. Це або належить до компетенції Конституційного Суду Росії, або щодо них передбачено інший порядок судового захисту.

169

«Право на судовий захист, - зауважує Л. Завадська, - універсальне». Існує єдиний критерій, що його обмежує, це - наявність конкретного спору про право. Таке обмеження існує в усіх судових системах, і воно цілком логічне, оскільки дає змогу суду зосередитися саме на спірних питаннях права, що потребують захисту. Проте очевидно й те, що назване обмежен­ня не повинно обтяжуватися застереженнями та вилученнями за колом і суб'єктів, і об'єктів спору.

Не можна виводити законодавчу й виконавчу владу з-під демокра­тичного контролю суду й суспільства. Однак додаткові застереження, що містяться в російському законодавстві, що залишилося в спадок від тоталітарної системи, порушують принцип рівності перед конституцією, перешкоджають становленню судової влади.

У правовій державі суд має захищати права незалежно від того, яким суб'єктом і яким актом порушується право. І цю його функцію не можуть і не повинні обмежувати ніякі застереження. Проте відповідно до чин­ного законодавства наша держава, як правило, не виступає в спорах про захист права як рівний суб'єкт стосовно окремого громадянина, конкрет­ної організації, чиє право законодавець або виконавча влада порушили загальнонормативним рішенням або створили загрозу його порушення. У такий спосіб порушується принципова характеристика права і правової держави - наявність вільного індивідуума (іншого суб'єкта), рівного іншим.

Мабуть, потрібно законодавчо закріпити положення: «Держава в особі законодавчої і виконавчої гілок влади виступає в суперечках про право як рівний суб'єкт стосовно всіх учасників спору. Будь-які застереження, що ущемляють судовий захист у цій сфері, є недійсними з моменту прийняття». Не менш важливо доповнити п. 17 Постанови № 10 Пленуму Верховного Суду РФ від 21 грудня 1993 р. «Про розгляд судами скарг на неправомірні дії, що порушують права і свободи громадян», у якому мовиться:

Лекція 10. ПРАВОВІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

170

«Роз'яснити, що відповідно до частини 3 ст. 239 ЦПК РРФСР набуття законної сили рішення суду і визнання індивідуального або нормативного

акта або окремої його частини незаконними спричинює визнання цього акта або окремої його частини не чинними з моменту їх прийняття, про

що необхідно вказувати у резолютивній частині рішення». Після слів

«нормативного акта» бажано було б в дужках додати - «враховуючи по­точні закони».

Безперечним є те, що пошук і прийняття розумних правових застере­жень - це свідчення високої правової культури творців права. Бо в цьому виявляються їх здібності і вміння досягти компромісу, а відтак здійснити правову регламентацію сфери суспільних відносин. Навпаки, нездатність

запропонувати або несвоєчасні застереження до будь-якої юридичної нор­ми, що викликає гострі суперечки, є доказом недостатньо високої культури правотворця. Отже, проблема правових застережень тісно пов'язана з пра­вовою культурою учасників правотворчого (і правозастосовного) процесу.

Якщо ж розглядати зв'язок правових застережень із правовою куль­турою громадян, то треба констатувати ще більшу його складність.

Існування і функціонування правових застережень показує громадянам

складність і динамічність юридичного регулювання. Уважному читачеві

стає зрозуміло, що складну діяльність у сфері суспільних відносин немож­ливо врегулювати простими юридичними засобами. Неоднозначність, багаторівневість юридично значущої діяльності як предмета правового

регулювання вимагає гнучких, різнопланових засобів правового впливу.

Правові застереження - один з таких важливих засобів. Вони, виступаючи

для громадян орієнтиром правомірної поведінки, допомагають у виборі найбільш прийнятного варіанта поведінки.

У низці випадків правові застереження тісно пов'язані з межами (і від­повідно - проблемами) розсудливого державного управління. Як зауважує В. Манохін, у Конституції СРСР 1936 р. був термін «розсуд», а в Конституції

1977 р. його замінили на ідентичне «у разі необхідності» (ст. 114 і ст. 131).

Резюмуючи, науковець пише: «У поточному законодавстві розсуд в цій термінології застосовується досить широко: наприклад, у Законі про Раду

Міністрів передбачено, що Уряд розглядає з урахуванням суспільних по­треб, галузевого та територіального принципів і т.д. (с. 7, 11), таку форму розсуду, як «у виняткових випадках».

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

2.