§ 2. Визначення матеріального закону, що підлягає застосуванню
Після прийняття позовної заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду, а також може провести попереднє судове засідання (гл. З ЦПК). У разі коли спір не врегульовано при підготовці справи до розгляду, суддя уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обгрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів та вчиняє інші дії, необхідні для розгляду справи по суті (ч.
6 ст. 130). Якщо у провадженні суду знаходиться цивільна справа з іноземним елементом, підготовчі дії мають свої особливості.Для правильного визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору за участю іноземного елемента, необхідно з’ясувати питання про те, право якої країни повинно застосовуватися. Згідно із ч. 6 ст. 8 ЦПК норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Передусім у цій статті йдеться про застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі з іноземним елементом. Іншими словами, вибір застосовуваного права суд здійснює на підставі колізійної норми.
Колізійний метод полягає в тому, що для регулювання цивільно- правових відносин з іноземним елементом спочатку вирішується питання про те, право якої країни повинно застосовуватися.
Це питання вирішується за допомогою колізійної норми, яка містить певний критерій вибору національно-правової системи залежно від зв’язку правових відносин з правом тієї чи іншої держави. Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» колізійна норма — це норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом (ст. 1).Колізійні норми містяться також і в міжнародних договорах. Так, згідно з Конвенцією держав — членів СНД зі змінами, внесеними Протоколом до цієї Конвенції від 28 березня 1997 p., «права і обов’язки батьків та дітей, у тому числі зобов'язання батьків по утриманню дітей, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають постійне спільне місце проживання, а за відсутності постійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов’язки визначаються законодавством Договірної Сторони, гро
мадянином якої є дитина» (ст. 32). Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.
Порядок застосування іноземного права має важливе практичне значення. При його застосуванні виникають питання, які доводиться вирішувати суду: з'ясовувати і тлумачити іноземні закони, встановлювати зміст іноземного закону тощо.
Іноземне право повинно застосовуватися судами України так, як воно застосовувалося б у країні, де це право діє.
У процесі визначення норми матеріального права першим, ключовим, є питання: чи входить в обов'язок суду за наявності правовідносин з іноземним елементом установлення права, що повинно застосовуватися? Друге запитання: чи повинен суд у випадку застосування іноземного права встановлювати зміст останнього?
Вітчизняні та європейські вчені на перше запитання дають, як правило, позитивну відповідь: суд зобов'язаний в силу посади, що займає (ех о$ісіо), за своєю ініціативою застосовувати колізійні норми і тим самим — іноземний закон, незалежно від того, чи посилаються на нього сторони.
Проте у доктрині Англії, Франції існує точка зору, згідно з якою визначення іноземного права розглядається не як застосування юридичної норми, а як встановлення судом будь-яких фактичних обставин, необхідних для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті (ч. 2, ч. З ст. 4 Закону).
Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжна- 1062
родним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.
Відповідаючи на друге запитання (чи повинен суд встановлювати зміст іноземного права?), треба зауважити, що суд зобов'язаний також встановлювати зміст норм іноземного права, які підлягають застосуванню. Разом з тим сторони повинні допомагати суду.
У ряді країн існують спеціальні правила з цього приводу. Наприклад, у Цивільному процесуальному кодексі ФРН та в Законі Швейцарії про міжнародне приватне право прямо закріплено, що зміст іноземного права, яке підлягає застосуванню, встановлюється судом за посадою, а сторони повинні йому допомагати в цьому, а при розгляді майново- правових спорів — доказування може бути покладене на сторони.
Відповідно до ст.
8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду у встановленні змісту цих норм.Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Для визнання іноземного права велике значення мають угоди про правову допомогу, в яких містяться правила про надання взаємної інформації про чинне або про те, що було раніше чинним в іноземній державі, законодавство та судову практику. Наприклад, у ст. 15 Договору між Україною та Литовською Республікою, яка має назву «Надання інформації», закріплено, що «центральні органи Договірних Сторін надають один одному на прохання інформацію про чинне або те законодавство, яке раніше діяло в їх державах, та про питання його застосування установами юстиції». Аналогічне правило є у всіх інших двосторонніх угодах про правову допомогу, а також у Конвенції держав — членів СНД.
Визнаючи необхідність двостороннього інформаційного обміну правовими актами, Уряд України і Уряд Російської Федерації 8 лютого 1995 р. уклали спеціальну Угоду про обмін правовою інформацією.
Нарешті, суди України мають унікальну можливість отримувати інформацію відносно іноземного законодавства завдяки участі України з 1995 р. в Європейській конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 р. та приєднанню України до Додаткового протоколу до цієї Конвенції від 15.03.1978 р.
Головною метою Конвенції є створення системи міжнародної взаємодопомоги судовим органам держав-учасниць в отриманні інформації щодо іноземного законодавства. Згідно із ст. 1 .Конвенції «договірні сторони зобов'язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, інформацію щодо свого законодавства і процедур у цивільній та комерційній сферах, а також щодо їх судової організації». Запити про інформацію можуть: 1) надходити не тільки від судового органу (так було до15.03.1978 p.), а й від будь-якої установи або особи, які діють у межах офіційних систем правової допомоги або юридичного консультування від імені матеріально малозабезпечених осіб та 2) бути зроблені не тільки у випадку фактичного порушення справи (так було до
15.03.1978 p.), а й тоді, коли порушення справи передбачається (ст. З Додаткового протоколу до Європейської конвенції).
Отже, визначивши норму матеріального права, що підлягає застосуванню, з'ясувавши її зміст, суд уточнює факти, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків або про судові доручення щодо збирання доказів.
Еще по теме § 2. Визначення матеріального закону, що підлягає застосуванню:
- 2.2. Легітимація діяльності суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
- 3.3. Правова регламентація надання інших послуг у сфері освіти
- Позов як матеріально-правова вимога у позовному провадженні
- § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
- § 2. Зміст і порядок проведення попереднього судового засідання
- § 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції
- § 2. Визначення матеріального закону, що підлягає застосуванню
- Зміст
- Чи правильні дії суду щодо визначення норми матеріального права, що регулює спірні правовідносини, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, якщо зазначений позивачем закон дозволяє йому не сплачувати судовий збір?
- Яким чином суд вправі виконати таке завдання попереднього судового засідання як вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі?
- Порядок судового розгляду
- ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започаткувавші діяльності кредитних установ та ЇЇ ведення *
- ДИРЕКТИВА РАДИ 92/96/ЕЕС від 10 листопада 1992 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЕЕС і 90/267/ЕЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)*
- ДИРЕКТИВА РАДИ 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного (колективного) інвестування в цінні папери, що підлягають обігу (ІСІ)*
- 61. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.
- § 2. Реалізація і застосування права.
- Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
- Поновлення матеріальних і моральних збитків
- Економіко-правова характеристика капітального будівництва
- Вдосконалення нормативно-правового регулювання договірних підрядних відносин у капітальному будівництві як засіб його непрямої державної підтримки