<<
>>

Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС

Як і будь-яка інша діяльність, яка регулюється правом, матеріальне забезпечення працівників ОВС як складова частина соціально-правового забезпечення повинна базуватись на системі певних принципів, розгляду яких і присвячено цей підрозділ.

Звідси, завданнями цього підрозділу дисертації є: визначення поняття та системи принципів матеріального забезпечення працівників ОВС; характеристика їх окремих видів; визначення загальних ознак принципів матеріального забезпечення працівників ОВС. Однак передувати цьому, на нашу думку, повинно з’ясування загальнотеоретичних засад таких категорій, як „принципи”, „принципи соціальної держави”, „принципи діяльності державного апарату”, „принципи права”, „принципи соціального забезпечення”.

У тлумачних словниках принципи визначаються як основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напрямку; особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чого-небудь; переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці [2, с.492]. На відміну від об’єктивних законів, принципи залежать від свідомості людей, від пізнання ними діючих законів природи і суспільства. Принципи як продукт логічного мислення лише відбивають об’єктивні закони у свідомості. Вони встановлюються людьми як керівні орієнтири в наукових дослідженнях і в практичній діяльності.

У науковій літературі принципи соціальної держави поділяються на: загальносоціальні (принцип демократизму, принцип гуманізму, принцип соціальної спрямованості держави тощо); політичні (демократичний характер процедури формування органів державної влади, демократизм та лібералізм державної влади, її відкритість для громадян і суспільства); економічні (захист конкуренції з боку держави, обмеження монополізму та ін.) та юридичні. Наприклад, В.М. Якубенко до юридичних принципів соціальної держави відносить такі: принцип людської гідності, принцип рівних можливостей, принцип соціальної справедливості, принцип солідаризму, принцип соціальної рівності, принцип субсидіарності, принцип відносної незалежності суспільних відносин, принцип реальності (або гарантованості) соціальних прав [35, с.39].

Принципи діяльності державного апарату, у науковій літературі, як правило, визначаються як „відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів” [36, с.94]. До таких принципів науковці, які вивчають загальні проблеми держави і права, відносять: поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; верховенство права; законність; пріоритет прав і свобод людини; гласність і врахування громадської думки; демократизм методів і стилю роботи; поєднання колегіальності та єдиноначальності; професійна компетентність; економічність; науковість [36-44].

На нашу думку, до основних принципів діяльності державного апарату необхідно віднести і такі: соціальної справедливості; гуманізму; рівності громадян; правової впорядкованості; відповідальності; системності; плановості; функціональності; підконтрольності.

Вчені більш-менш одностайні у визначені принципів права, розуміючи під ними властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги, які висуваються до учасників суспільних відносин, що врегульовані правом з метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Серед принципів права, які найчастіше зустрічаються у класифікаціях науковців з цих питань, необхідно виділити такі: принцип законності, який виражається у вимогах до якості нормативно-правових актів, суворому додержанні (виконанні) правових приписів усіма суб’єктами правовідносин, невідворотності відповідальності за вчинене правопорушення; принцип свободи, який полягає у наданні населенню свободи вибору суспільного ладу та форми правління, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для вільного вибору освіти, виду та форми трудової діяльності тощо; принцип справедливості, який означає, що право є мірилом справедливості у всіх без винятку сферах, які ним врегульовані; принцип рівності, який означає рівність усіх перед законом незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища; принцип гуманізму, який гарантує закріплення таких прав, як право на життя, здоров’я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; принцип демократизму, який полягає у нормативному закріплені пріоритетного характеру різних форм народовладдя [36-44].

Що стосується принципів соціального забезпечення, то під ними як правило розуміють „закріплені в нормах даної галузі права керівні основи, які виражають сутність і зміст галузевих норм, які регулюють суспільні відносини щодо надання громадянам матеріальних благ і послуг із суспільних фондів споживання в індивідуальній формі” [45, с.34]. Наявність різноманітних принципів у праві соціального забезпечення пов’язана насамперед із тим, що у ньому досить детально проаналізовані принципи його окремих інститутів, а не принципів соціального забезпечення взагалі [46; 47]. Більше того, саме поняття соціального забезпечення - багатоаспектне явище, і у свою чергу породжує широкий діапазон його трактування та різні сфери дослідження. Вчені пропонують різноманітні визначення принципів права соціального забезпечення, які здебільшого є тотожними за змістом. Те ж саме стосується і системи цих принципів. Наприклад, Т.З. Гарасимів до системи принципів права соціального забезпечення відносить: усезагальність права на соціальне забезпечення як основного права людини; визначення сфери суспільних відносин соціальним ризиком; гарантії соціального забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму в державі; переважаюча роль централізованого правового регулювання [48, с.10].

На нашу думку, принципами права соціального забезпечення є такі правові засади, які визначають сферу правового регулювання, порядок та умови встановлення прав і обов’язків суб’єктів, юридичний механізм забезпечення їх прав і законних інтересів.

Слід зазначити і те, що один із принципів соціального забезпечення, а саме - право на соціальний захист, закріплений у ст.46 Конституції України, якою передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, який гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними [1].

Одними з найбільш дієвих гарантій реалізації права на соціальний захист є такі конституційно закріплені права, як: 1) право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40 Конституції); 2) право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції) [1].

Принципи соціального забезпечення отримали нормативне закріплення у цілому ряді законодавчих актів, які регулюють правовідносин з тих чи інших його напрямків. Так, наприклад, у Законі України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до принципів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування віднесено такі: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності; права на добровільну участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування у солідарній системі; фінансування видатків на виплату пенсій, надання

соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; обов’язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов’язкового державного

пенсійного страхування; відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків (ст.7) [49].

Аналіз перелічених принципів дозволяє дійти висновку, що їх переважна більшість (крім відповідальності суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування) має спеціалізований характер. Однак, на нашу думку, цю статтю необхідно доповнити і такими загальними та галузевими принципами, як законності, гласності, рівності, професійної компетентності, економічності, науковості, системності, плановості,

підконтрольності, відповідальності. Що стосується спеціального законодавства у сфері пенсійного забезпечення працівників ОВС, то у ньому, на жаль, відсутня спеціальна стаття, у якій були б закріплені принципи пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби [50]. На нашу думку, основу цієї статті повинні скласти як перелічені загальні й галузеві принципи, так і спеціальні, частина з яких закріплена у ст. 7 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [49].

Такий само недолік має місце і в іншому спеціальному щодо соціального забезпечення працівників ОВС законодавчому акті, а саме - Законі України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” [15]. Крім загальних і галузевих принципів, про які йшлося вище, на нашу думку, у цьому Законі необхідно закріпити й такі спеціальні: принцип заборони обмежень соціальних прав військовослужбовців та членів їх сімей; забезпечення соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату

військовослужбовців; матеріального забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі; гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку військовослужбовців; забезпечення безоплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах; забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах і в порядку, встановлених законодавством; дотримання законодавчо встановлених пільг та порядку надання передбачених компенсацій; дотримання встановлених законодавством вимог щодо пенсійного забезпечення та державного обов’язкового особистого страхування; обов’язковості відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди внаслідок порушення соціальних прав; забезпечення соціальних гарантій прав членів сімей військовослужбовців.

Розглянувши загальнотеоретичні аспекти таких категорій, як „принципи”, „принципи соціальної держави”, принципи діяльності державного апарату”, „принципи права”, „принципи соціального забезпечення”, перейдемо до визначення системи та видів принципів матеріального забезпечення працівників ОВС.

Систематизація принципів матеріального забезпечення працівників ОВС ґрунтується на пізнанні їх закономірностей. Принципи, по суті, і формуються для створення умов реалізації об’єктивних вимог та закономірностей виконання передбачених завдань, функцій та обов’язків, реалізації наданих прав щодо матеріального забезпечення працівників ОВС. Звідси доцільно, на нашу думку, розрізняти дві групи принципів. Перша включає в себе принципи, які стосуються різних напрямків соціального забезпечення працівників ОВС. Назвемо їх загальними принципами, тобто це ті правила поведінки, якими мають керуватися всі суб’єкти правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у сфері соціального забезпечення працівників ОВС. Слід зазначити і те, що загальні принципи характерні для усіх без винятку напрямків соціального забезпечення, одним із різновидів яких є матеріальне, що було обґрунтовано нами у попередньому підрозділі дисертації. Загальні принципи соціального забезпечення дають змогу інтегрувати окремі його види у взаємну і погоджену діяльність, спрямовують ці види діяльності на досягнення основної мети - належної, відповідної до особливостей професії правоохоронця соціальної забезпеченості працівників ОВС. На їх основі створюється єдиний комплекс соціально-спрямованої діяльності в органах внутрішніх справ, а їх нормативне закріплення вносить конкретність і стійкість у досліджуваний нами різновид соціальних правовідносин. Отже, загальні принципи матеріального забезпечення працівників ОВС є похідними від основних принципів соціально- правового забезпечення, які забезпечують інтеграцію його окремих видів, взаємну їх погодженість і загальну спрямованість на реалізацію намічених загальних цілей та завдань. Особливість загальних принципів матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому, що вони є основними правилами (положеннями), спільними для усіх напрямків соціального забезпечення. Однак, під час їх розгляду ми будемо акцентувати увагу на їх особливості саме під час матеріального забезпечення працівників ОВС.

До загальних принципів матеріального забезпечення працівників ОВС ми відносимо такі: законності, гідності, пріоритетності прав, свобод та законних інтересів працівників ОВС, рівності, гуманізму, гласності, правової впорядкованості, науковості, відповідальності, професійної компетентності, системності, плановості, підконтрольності та економічності. Розглянемо ці принципи більш детально.

Так, принцип законності матеріального забезпечення працівників ОВС означає його здійснення на підставі додержання вимог, які закріплені у Конституції України, законодавчих актах, міжнародних договорах та відповідних підзаконних нормативно-правових актах. Однак, у ст. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” зазначено, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей складається з цього Закону, інших актів законодавства України, а також військових статутів Збройних Сил України [15]. Пропонуємо цю статтю викласти у такій редакції: „Правовими засадами соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей є Конституція України, цей Закон та інші законодавчі акти України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також нормативно-правові акти центральних та місцевих органів влади і місцевого самоврядування”. Отже, додержання принципу законності полягає в неухильному виконанні, дотриманні правових норм (матеріальних і процедурних) усіма суб’єктами правовідносин, що складуються у зв’язку із матеріальним забезпеченням працівників ОВС, незалежно від того, чи йдеться про владні органи, тобто ті, які наділені владними повноваженнями, чи про фізичних або юридичних осіб, які у цих відносинах виступають підпорядкованою стороною.

Сутність принципу гідності матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у внутрішній оцінці власної самоцінності. З цієї точки зору величезне значення мають не тільки фізична свобода чи свобода пересування, а й самостійно обрана праця, її конкурентна спроможність, належна і вчасна оплата праці, адекватні житлові умови працівника ОВС тощо. У ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” зазначається, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі [15]. А у ст. 19 Закону України „Про міліцію” зазначено, що форми і розміри грошового утримання працівників міліції повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності й компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати [11].

Принцип пріоритетності прав, свобод і законних інтересів працівників ОВС у процесі їх матеріального забезпечення є похідним від закріпленої у ст. 3 Конституції України вимоги щодо того, що „права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ’ [1]. Визнавши права і свободи людини найвищою цінністю, Конституція України зробила їх визначальними для діяльності та політики держави. Відповідно, пріоритетним у службовій діяльності кожного органу чи керівника ОВС повинно бути створення умов для найповнішої реалізації соціальних прав працівників ОВС.

Сутність принципу рівності під час матеріального забезпечення працівників ОВС полягає в: однаковій (без привілеїв) реалізації вимог законодавчих актів щодо грошового забезпечення та забезпечення майном працівників системи МВС; наданні їм передбачених законодавством пільг та компенсацій; здійсненні соціального страхування, пенсійного та житлового забезпечення, медичного та санаторно-курортного лікування. Із практики матеріального забезпечення працівників ОВС повинні бути виключені факти, коли одні й ті ж самі працівники із року в рік відвідують санаторно-курортні заклади, отримують квартири, маючи при цьому необхідну житлову площу, отримують компенсаційні виплати за відрядження, у той час коли для інших працівників ОВС це є винятком. Крім того, цей принцип означає і те, що незалежно від місця служби (у Донецьку чи Львові; Харкові чи Києві тощо) працівники, які займають однакові посади, мають однакові спеціальні звання та однакову вислугу років, повинні отримувати однакове грошове забезпечення, що на даний час є лише гарним побажанням.

Принцип гуманізму під час матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у пріоритетності загальнолюдських цінностей над загальнодержавними чи відомчими. Саме через це будова системи органів (підрозділів, служб), які виконують функції матеріального забезпечення, повинна бути адекватною ефективному механізму задоволення соціальних прав працівників ОВС та членів їх сімей. Працівникам фінансово-господарчого блоку під час здійснення покладених завдань забороняється, прикриваючись формальними приписами, принижувати гідність осіб, матеріальні проблеми яких вони вирішують.

Принцип гласності матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому, що кожен працівник ОВС має право: звертатися із запитом щодо надання інформації у цій сфері; отримувати таку інформацію у встановлені терміни; отримувати інформацію у найбільш доступний спосіб. Реалізація принципу гласності матеріального забезпечення працівників ОВС досягається за допомогою обов’язкових звітів керівників, як правило, фінансово- господарчого блоку, про їх діяльність, надання відповідної інформації; всебічного обговорення важливих питань та рішень, які приймаються у зв’язку з виконанням завдань щодо матеріального забезпечення працівників ОВС. На нашу думку, це повинно стосуватися таких питань, як видача ордерів на квартири; надання путівок у санаторно-курортні та лікувальні заклади; встановлення персональних надбавок, премій тощо, оскільки ці та багато інших питань у сфері матеріального забезпечення працівників ОВС найбільше цікавлять останніх. Про це, наприклад, свідчить тематика запитань, які є предметом обговорень під час „гарячих телефонних ліній”, які організовуються керівниками МВС [51, с.4; 52, с.6].

Г ласність включає правдиву, своєчасну і широку інформацію про дійсний стан справ у сфері матеріального забезпечення працівників ОВС, яка надходить від керівників усіх рівнів, є вираженням довіри і поваги до підлеглих, їх здатності розібратися у поточних подіях, виробити правильне рішення, свідомо брати участь у його здійсненні. Крім того, за допомогою реалізації цього принципу суспільство здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю ОВС, що передбачено ст. 5 Закону України „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” [26]. Зокрема, у цій статті зазначено, що предметом цивільного контролю у сфері оборони і безпеки, правоохоронної діяльності держави є: формування, затвердження і використання визначених законом про Державний бюджет України видатків на потреби оборони, національної безпеки, правоохоронної діяльності; дотримання бюджетного законодавства в цих сферах; формування, фінансове забезпечення і виконання оборонного замовлення, планів мобілізаційної підготовки і мобілізації, заходів щодо утилізації та ліквідації озброєнь, попередження надзвичайних ситуацій та подолання їх наслідків; дотримання вимог Конституції та законів України стосовно стану правової й соціальної захищеності осіб, які проходять військову службу або перебувають у запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей [26].

Принцип правової впорядкованості полягає у тому, що діяльність із матеріального забезпечення працівників ОВС повинна регулюватись правовими нормами, які містяться у нормативних актах різної юридичної сили, однак провідне місце щодо нормативного закріплення правовідносин із матеріального забезпечення повинно відводитись саме законодавчим актам. Подібна вимога міститься у п.6 ст. 92 Конституції України, у якій йдеться про те, що виключно законами України визначаються „основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості” [1]. Пропозиція щодо доцільності заміни терміну „соціальний захист” та „соціальне забезпечення” була обґрунтована нами у попередньому підрозділі. Отже, абсолютно вся діяльність щодо матеріального забезпечення працівників ОВС як за змістом, так і за формою повинна регулюватись правовими нормами. Цей принцип є важливою умовою і фактором раціональності, дієвості й ефективності виконання завдань, функцій, обов’язків та реалізації прав у сфері матеріального забезпечення працівників ОВС. Його сутність полягає у тому, що різні аспекти діяльності щодо матеріального забезпечення працівників ОВС повинні бути врегульовані правовими актами як законодавчого, так і подзаконного рівня, де завданням останніх є деталізація приписів законодавчих актів, однак у жодному разі не їх заміна.

Сутність принципу науковості матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому що відповідна діяльність повинна: по-перше, відповідати об’єктивним закономірностям, які діють у системі соціально-правового забезпечення працівників ОВС; по-друге, базуватись на новітніх наукових розробках, рекомендаціях та передовому практичному досвіді матеріального забезпечення ОВС, найбільш досконалих та ефективних формах та методах цієї діяльності.

Принцип відповідальності проголошено Конституцією України, де сказано, що „держава відповідає перед людиною за свою діяльність” (ст.3) [1]. Це повною мірою стосується і матеріального забезпечення працівників ОВС. Даний принцип стосується всіх учасників правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються під час матеріального забезпечення і поширюється на усі його види (напрямки). Він попереджає безвідповідальність, сваволю, суб’єктивізм та непродуманість з боку керівників під час матеріального забезпечення працівників ОВС.

Принцип компетентності полягає у чіткому розподілі завдань, функцій та повноважень під час матеріального забезпечення працівників ОВС. Компетентність означає також і те, що рішення про виділення тих чи інших матеріальних цінностей повинно прийматись тією особою (органом), яка має право на їх прийняття. Дотримання цього принципу унеможливлює дублювання завдань, функцій та повноважень у цій сфері.

Принцип системності матеріального забезпечення працівників ОВС полягає в об’єднанні, при відповідній диференціації, його окремих видів для реалізації виконання як загальних, так і спеціальних завдань у цій сфері. Цей принцип реалізується також у побудові в органах внутрішніх справ системи відповідних органів, які здійснюють функції щодо матеріального забезпечення працівників ОВС. Наприклад, на рівні МВС це Департамент фінансових ресурсів та економіки, Управління капітального будівництва та інвестицій,

Департамент ресурсного забезпечення, Департамент медичного забезпечення та реабілітації, Департамент роботи з персоналом. Відповідні підрозділи (або окремі працівники), які відповідають за матеріальне забезпечення персоналу ОВС функціонують на місцевому рівні. З іншого боку, недооцінка діяльності із матеріального забезпечення як цілісної системи у всьому різноманітті її внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків може призвести до непогодженості окремих дій, суперечливості прийнятих рішень.

Принцип плановості матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у визначенні завдань, форм і методів цієї діяльності, її суб’єктів та об’єктів. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов’язково передбачає відповідну підготовку, виділення необхідних сил, їх правильне розташування і використання, що досягається своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців. Принцип плановості полягає також у визначенні конкретних термінів матеріального забезпечення. Так, у п.п.1.7, 2.3 Положення про забезпечення речовим майном органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України передбачено, що: по- перше, речове майно витрачається тільки на планове забезпечення за встановленими нормами забезпечення та строками носіння (експлуатації) предметів: по-друге, дострокова видача та витрачання майна понад установлені норми, а також відпуск стороннім установам (без дозволу довольчого органу) чи видача майна особам, які не забезпечуються в цьому органі внутрішніх справ чи військовій частині, категорично заборонена; по-третє, забезпечення речовим майном здійснюється за планами забезпечення, які складаються довольчим органом на основі розрахунків, виходячи з установлених норм та штатної чисельності [53].

Принцип підконтрольності матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у визначенні чітких субординаційних відносин між органами (службами, підрозділами), які його здійснюють, з одного боку, та у систематичному чи за фактом правопорушення проведенні контрольно- ревізійних заходів. Під час таких заходів аналізується фінансово-господарська діяльність, цільове використання бюджетних коштів та збереження державного майна, економічність використання фінансових і матеріальних ресурсів, виконання планових завдань, достовірність ведення бухгалтерського обліку. Так, відповідно до п.4 Порядку здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, контрольно-ревізійний підрозділ контролює: 1) обґрунтованість бюджетних запитів, дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, збереження і цільове використання бюджетних коштів та коштів державних цільових фондів; 2) збереження і використання державного майна; 3) ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів, своєчасність документального оформлення господарських операцій, повноту виявлення та мобілізації внутрішньогосподарських резервів, причини непродуктивних витрат і втрат; 4) економічний стан підприємств, установ та організацій, результати виконання виробничих та фінансових планів; 5) правильність ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, своєчасність і повноту відображення в обліку фінансових, кредитних та розрахункових операцій, а також законність їх здійснення, виконання зобов’язань перед бюджетом і кредиторами; 6) додержання порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів; 7) стан виконання заходів, спрямованих на усунення недоліків, виявлених попереднім контрольним заходом; 8) додержання встановленого порядку закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти; 9) виконання інших завдань з питань, визначених наказами керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади відповідно до їх специфіки, в межах компетенції контрольно- ревізійного підрозділу [54].

Принцип економічності матеріального забезпечення працівників ОВС полягає: у його швидкості, яка запобігає усіляким затримкам та зволіканню; у співвідношенні ціни та якості предметів матеріального забезпечення; у визначенні пріоритетних напрямків та сфер такого забезпечення; в економії матеріальних цінностей; у витрачанні бюджетних коштів і матеріальних ресурсів лише в межах затверджених кошторисів. Елементами економічності є також різні строки, в межах яких проводяться заходи щодо матеріального забезпечення працівників ОВС.

Другу групу принципів матеріального забезпечення працівників ОВС становлять спеціальні, до яких відносимо принципи: заборони обмежень прав працівників ОВС та членів їх сімей у сфері матеріального забезпечення; захисту порушених прав у сфері матеріального забезпечення; забезпечення соціальної та професійної адаптації працівників ОВС, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату; гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку працівників ОВС; забезпечення безоплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах; забезпечення працівників ОВС жилими приміщеннями на пільгових умовах; дотримання встановлених законодавством вимог щодо пенсійного забезпечення та державного обов’язкового особистого страхування.

Особливість цієї групи принципів полягає у тому, що вони визначають керівні правила, основні положення і норми, відповідно до яких повинні здійснюватися окремі напрямки матеріального забезпечення працівників ОВС, слугують орієнтиром під час визначення завдань, функцій, прав, обов’язків та відповідальності учасників правовідносин у сфері матеріального забезпечення.

Розглянемо ці принципи більш детально. Так, заборона обмежень прав працівників ОВС та членів їх сімей у сфері матеріального забезпечення як один із спеціальних принципів їх матеріального забезпечення полягає у тому, що „ніхто не вправі обмежувати працівників ОВС та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України” (ст. 2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”) [15]. В іншому випадку такі обмеження розцінюються як один із передбачених видів юридичної відповідальності, як правило дисциплінарної. У ст. 19 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей зазначено, що „посадові особи, винні в порушенні законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, несуть відповідальність згідно з законодавством України” [15]. Так, за матеріалами контрольних заходів, які проводилися контрольно-ревізійною службою МВС України у 2005 р., до дисциплінарної та матеріальної відповідальності притягнуто 790 осіб, з них 22 звільнено із займаних посад [6].

Сутність принципу захисту порушених прав у сфері матеріального забезпечення працівників ОВС полягає у тому, що законодавством передбачено різні форми такого захисту, які доцільно звести у такі групи: 1) самозахист, тобто захист порушених прав особою в індивідуальному порядку (самостійно) шляхом її звернення до вищого органу (посадової особи) або до суду; 2) захист за допомогою третіх осіб (профспілок, правозахисних організацій та інших громадських об’єднань).

До спеціальних принципів матеріального забезпечення працівників ОВС ми відносимо і такий, як забезпечення соціальної та професійної адаптації працівників ОВС, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату. Сутність цього принципу закріплена у ст. 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до якої працівники ОВС не можуть бути звільнені зі служби до набуття права на пенсію за вислугу років, крім випадків, коли їх служба припиняється за власним бажанням, у зв’язку із станом здоров’я, закінченням строку або невиконанням умов контракту, систематичним невиконанням вимог статутів, скороченням чисельності або штату, а також у разі позбавлення волі за вироком суду [15]. На нашу думку, цю статтю необхідно доповнити і такими підставами звільнення, як „досягнення граничного віку проходження служби”, „перехід у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)”, „через службову невідповідність”, „за систематичне порушення дисципліни”, „вчинення вчинку, несумісного з перебуванням на службі”. Держава забезпечує соціальну та професійну адаптацію працівників, які звільняються у зв’язку із скороченням чисельності або штату, за станом здоров’я.

Принцип гарантування дотримання встановлених норм робочого часу і часу відпочинку працівників ОВС полягає у законодавчому закріплені 40- годинного робочого тижня, оплати праці працівників ОВС у надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні відповідно до вимог законодавства, у наданні іншого дня відпочинку працівникам, які залучаються у зв’язку зі службовою необхідністю до виконання обов’язків у вихідні, святкові й неробочі дні (ст. 22 Закону України „Про міліцію”; ст. 10 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”) [11; 15]. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1991 р. № 197 „Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні”, під час залучення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, до несення служби понад установлений законодавством робочий час, оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням [55]. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 120 годин на рік. Порядок залучення працівників до несення служби понад встановлений законодавством робочий час визначено у наказі МВС України від 17 грудня 1991 р. № 530 [56]. Підставами для залучення працівників до надурочної роботи є графіки нарядів чергувань, затверджені письмовими наказами керівника відповідного підрозділу. Облік часу роботи, оформлення та подання до фінансової служби документів для нарахування грошової компенсації за надурочний час здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля на кожного працівника. У разі відсутності перелічених вище документів додаткова оплата понаднормової служби не проводиться.

Сутність такого спеціального принципу матеріального забезпечення працівників ОВС, як забезпечення безоплатною кваліфікованою медичною допомогою та лікуванням у військово-медичних закладах полягає у тому, що працівникам ОВС повинні створюватися необхідні санітарно-гігієнічні та побутові умови з урахуванням специфіки служби та екологічної обстановки. Вони забезпечуються безоплатною кваліфікованою медичною допомогою у військово-медичних закладах. У разі відсутності за місцем служби військово- медичних закладів, а також у невідкладних випадках медична допомога працівникам ОВС надається у лікувально-профілактичних закладах Міністерства охорони здоров’я України за рахунок Міністерства внутрішніх справ України. Медична допомога членам сімей працівників ОВС надається на загальних підставах. Працівники ОВС та члени їх сімей мають право на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристичних базах МВС.

Забезпечення працівників ОВС жилими приміщеннями на пільгових умовах як один із спеціальних принципів їх матеріального забезпечення полягає у тому, що законодавчими актами передбачено, що: вони мають пільги під час розподілу житла; жила площа працівникам ОВС надається місцевими радами, відповідними міністерствами та відомствами у першочерговому порядку; працівникам ОВС та членам їх сімей надається 50%-ва знижка по оплаті жилої площі та комунальних послуг; працівники ОВС, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безоплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами; працівники ОВС мають право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво у розстрочку на 20 років з погашенням 50% наданої позики за рахунок відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ України і місцевих бюджетів (ст. 22 Закону України „Про міліцію”); порядок забезпечення працівників ОВС та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати їм грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України (ст. 12 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”). Слід зазначити і те, що більшість із наведених вище положень не діють, про що більш детально йтиметься у спеціально передбаченому для розгляду цієї проблематики підрозділі дисертації.

Сутність такого спеціального принципу матеріального забезпечення працівників ОВС, як дотримання встановлених законодавством вимог щодо їх пенсійного забезпечення та державного обов ’язкового особистого страхування полягає у законодавчому закріпленні спеціального порядку їх пенсійного забезпечення, що передбачено Законом України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” [50] та обов’язкового державного страхування за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій (ст. 23 Закону України „Про міліцію”) [11]. Умови страхування і порядок виплат страхових сум працівникам ОВС встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, до основних ознак принципів матеріального забезпечення працівників ОВС відносимо такі: 1) вони є основою соціальних гарантій, передбачених для працівників ОВС; 2) мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин, звільнені від конкретики та подробиць; 3) є похідними від принципів соціально-правового забезпечення; 4) закріплені нормами права, додають йому логічності, послідовності, збалансованості; 5) поділяються на загальні та спеціальні; 6) до системи цих принципів може бути віднесено лише ті, які передбачають найбільш загальні й важливі сторони матеріального забезпечення працівників ОВС; 7) невиконання одного із принципів тягне за собою юридичну відповідальність.

Беручи до уваги наведене, вважаємо доцільним принципи матеріального забезпечення працівників ОВС визначити як похідні від принципів соціально-

правового забезпечення керівні правила, основні положення і норми, які закріплені у правовій формі, визначають межі дозволеної та обов’язкової поведінки учасників правовідносин, які виникають, змінюються чи

припиняються з метою задоволення матеріальних потреб працівників ОВС за невиконання яких передбачено юридичну відповідальність.

1.3.

<< | >>
Источник: БІДЮКОВА МАРИНА СЕРГІЇВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОВС. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме Принципи матеріального забезпечення працівників ОВС:

  1. Позов як матеріально-правова вимога у позовному провадженні
  2. 2.1. Теоретико–правові засади діяльності міліції, інших правоохоронних органів по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх.
  3. 2.2. Нормативне регулювання діяльності міліції України по забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх.
  4. 2.1. Об’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  5. 2.2. Об’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  6. 2.3. Медичний працівник як суб’єкт злочинів проти життя та здоров’я особи
  7. 2.4. Суб’єктивна сторона злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних медичними працівниками
  8. Стан наукової розробки проблеми використання праці засуджених до позбавлення волі
  9. Аналіз кримінально-виконавчого законодавства з питань залучення засуджених до суспільно-корисної праці
  10. Виконавці та учасники оперативно-розшукової діяльності, їх соціальний та правовий захист
  11. 2.1 Принципи та гарантії діяльності Генерального прокурора України
  12. Принципи адміністративно-правового забезпечення діяльності місцевих судів
  13. 3.1. Міжнародний і зарубіжний досвід забезпечення місцевих судів
  14. Поняття матеріального забезпечення працівників ОВС
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -