<<
>>

1. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб

Захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів іно­земних фізичних і юридичних осіб здійснюється різними юрисдикцій- ними органами (судами загальної юрисдикції, третейським судом, нотаріатом та ін.).

Кожний з юрисдикційних органів може розглядати і вирішувати тільки ті цивільні справи та правові питання, що віднесені до його компетенції. Правові питання визначення міжнародної підсудності виникають у зв'язку із судовим розглядом справ, вирішення яких про­водиться із застосуванням норм міжнародного приватного права при дотриманні норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 410 ЦПК іно­земні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. У зв'язку з цим виникає проблема під­судності цивільних справ з іноземним елементом.

Перше процесуальне питання, що постає перед судом України у зв'язку з відкриттям провадження у справі з іноземним елементом, — це з'ясування питання про те, чи поширюється його територіальна компетенція на розгляд даної справи. Отже, перш за все необхідно з'ясувати, на території якої саме держави повинна бути розглянута конкретна цивільна справа або вчинені певні процесуальні дії, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваження­ми вирішувати подібні цивільні справи. Тому, інакше кажучи, мова йде про визначення міжнародної підсудності (юрисдикції).

У суто практичному аспекті під визначенням міжнародної підсуд­ності цивільної справи з іноземним елементом розуміють установлен­ня таких її властивостей і ознак, за якими вона може бути віднесена до компетенції судових органів тієї чи іншої країни.

Таким чином, про міжнародну підсудність можна говорити лише тоді, коли ставиться питання про визначення компетенції суду тієї чи іншої країни щодо вирішення певної категорії цивільної справи. Втім аналогічне питання може виникнути і щодо компетенції інших юрис- дикційних органів: нотаріату, органів реєстрації актів цивільного стану, третейських судів.

У цьому контексті в міжнародному приват­ному праві звичайно вживаються терміни «юрисдикція» чи «компетен­ція». А у внутрішньодержавному праві (наприклад, у господарському процесуальному законодавстві) застосовується термін «підвідомчість», що вживають для Протиставлення компетенції державних судів і інших органів цивільної юрисдикції.

При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд іноземної держави повинен встановити межі власної компетенції та не зачіпати питання про те, чи компетентний вирішувати дану справу будь-який інший іноземний суд або інший юрисдикційний орган.

Важливо підкреслити, що правила визначення міжнародної підсуд­ності в основному збігаються з «внутрішньою» підсудністю, тому що в цьому питанні діє «закон суду» {Іех/огі). Згідно зі ст. 414 ЦПК України «підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, міжнародна підсудність — це розмежування ком­петенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгля­ду і вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним еле­ментом і здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземно­го елемента.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України повинні керуватися, як відзначалося раніше, не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колі­зійними нормами, що містяться в міжнародних договорах про правову допомогу. Загальні правила підсудності цивільних справ судам Украї­ни стосовно іноземців, осіб без громадянства визначаються так само, як і щодо громадян України. Як вже зазначалося, відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ з іноземним елемен­том визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таке загальне правило про визначення підсудності свідчить про те, що підсудність визначається насамперед Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міжнародне приватне право», 1052

а за деякими категоріями цивільних справ — Сімейним і Цивільним кодексами України, іншими законами України, що регулюють певні матеріальні правовідносини, а також чинними міжнародними догово­рами, які є згідно зі ст.

9 Конституції України частиною національного законодавства України.

Однак ст. 414 ЦПК досить невизначена, тому що не містить чітких указівок з питань міжнародної підсудності, унаслідок чого викликає труднощі на практиці, а суди змушені застосовувати аналогію закону, тобто правила внутрішньої територіальної підсудності. Але аналогія права чи закону, на думку більшості вчених-процесуалістів, невласти­ва цивільному процесу, за винятком застосування матеріально-правової аналогії, проти існування якої ніхто не заперечує (ч. 8 ст. 8 ЦПК) . Крім того, поширення тотожних правил внутрішньої підсудності на між­народну підсудність може створити щирий «конфлікт юрисдикцій», зокрема, позбавити заінтересовану особу права на звертання до дер­жавного органу за захистом порушеного права.

Отже, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Укра­їні також у цілому діє «закон суду» {Іех/огі). Це означає, що при ви­значенні підсудності цивільних справ за участю іноземного елемента можуть мати місце загальна територіальна, альтернативна та виключ­на підсудність (статті 109-114 ЦПК). Окремо слід звернути увагу на договірну підсудність. Як відомо, у зв'язку з прийняттям змін від

7.07.2010 р. до ЦПК України ст. 112 ЦПК, присвячена договірній під­судності, була виключена. Це означає, що у разі виникнення спору, резиденти своєю угодою не можуть змінювати підсудність, встановле­ну цим Кодексом. Однак у цивільних справах з іноземним елементом договірна підсудність може мати місце, тому що п. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого сто­рони вправі передбачати своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом, не змінено.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне пра­во» підсудність судам України справ з іноземним елементом визнача­ється, як правило, на момент відкриття провадження у справі, незва­жаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої під­судності відпали або змінилися. Цей закон установлює певні підстави визначення підсудності справ судам України, а саме: місце проживан-

1 Докладніше про процесуальну аналогію див.

у кн.: Проблеми аналогії в ЦПК // Проблеми теорії та практики цивільного судочинства [Текст] : монографія / В. В. Ко­маров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.; за заг. ред. професора В. В. Комарова.

- X. : Харків юрид., 2008. - С. 90-103.

ня або місцезнаходження відповідача або його рухомого чи нерухомо­го майна, місце проживання позивача, громадянство України, місце заподіяння шкоди, угода між сторонами про вибір суду та ін. Зокрема, суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце про­живання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення бать­ківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач — місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала міс­це на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого ста­тусу або дієздатності громадянина України;

10)якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути по­рушена за кордоном;

11)в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (ст.

76 Закону).

Отже, ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає договірну, загальну та альтернативну підсудність. Договір­на підсудність, передбачена п. 1 ст. 76 Закону, найчастіше використо­вується у господарських правовідносинах, оскільки сторони заздале­гідь можуть домовитися про порядок вирішення спорів та обрати суд 1054

визначеної держави, в якому будуть розглядатися можливі спори. Уго­ди сторін, в яких обирається установа, яка буде компетентна розгляда­ти можливі спори всупереч діючим правилам щодо підсудності, на­зиваються пророгаційними та дерогаційними. Угода, на підставі якої спір непідсудний за загальними диспозитивними нормами про під­судність стає підсудним, називають пророгаційною (від лат. рго го§а(іо — продовження). Угода, в силу якої спір, що підлягає розгляду певною установою на підставі загальних диспозитивних норм, вилу­чається із сфери її юрисдикції та передається іншій судовій установі, називається дерогаційною. Слід зазначити, що пророгаційні та деро- гдційні угоди не можна ототожнювати з арбітражними угодами чи застереженнями, оскільки вони мають відношення лише до цивільно­го або господарського судочинства, яке здійснюється державними су­дами загальної юрисдикції.

Стаття 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» перед­бачає виключну підсудність справ судам України. Зокрема, підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та бать­ками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин Укра­їни і мав у ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної влас­ності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відпо­відно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Таким чином, якщо сторони не передбачили своєю угодою під­судність справи з іноземним елементом судам України, якщо на тери­торії України відповідач у справі не має місця проживання або місце­

знаходження, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони не мають місця проживання в Україні, то за загальним правилом такі справи не належать до компетенції судів України.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 111 ЦПК підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її ме­жами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Так само визначається підсудність деяких категорій цивільних справ окремого провадження, якщо заінтересовані особи проживають за межами України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 236 ЦПК у редакції

21.01.2010 р. підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верхов­ного Суду України. Згідно із ч. 2 ст. 242 ЦПК у редакції 21.01.2010 р. підсудність справ про надання неповнолітній особі — громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених час­тиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. Аналогічно визначається підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням заявника (ч. 2 ст. 257 ЦПК).

Правила про визначення міжнародної підсудності за законодав­ством України застосовуються, якщо міжнародним договором не вста­новлено інші. Слід зазначити, що правила підсудності, які передбаче­ні в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутріш­нього права.

Правила про розмежування підсудності містяться насамперед у двосторонніх договорах про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а також у багатосторонніх дого­ворах, наприклад, у Конвенції про правову допомогу та правові від­носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеній державами — членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мін­ську 22.01.1993 р. (далі — Конвенція держав — членів СНД від

22.01.1993 p.), Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відпові­дальності та заходів захисту дітей, вчиненої 19 жовтня 1996 р. у м. Гаазі, та ін.

Міжнародні договори України містять як загальні правила розме­жування підсудності, так і спеціальні стосовно підсудності окремих категорій цивільних і сімейних справ. Договори встановлюють, на території і в органах (судах, нотаріаті, РАЦС) якої саме країни належить здійснювати ті або інші юридичні дії.

Більшість договорів про правову допомогу передбачають загальне правило розмежування підсудності — пред'явлення позовів за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідачів (принцип доміцилію). Так, у ст. 21 договорів України з Литовською Республікою, Республікою Грузія, Естонською Республікою про правову допомогу зазначено: якщо ці договори не встановлюють іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання; позови до юридичних осіб їм підсудні, якщо на території цієї Сторони знаходиться орган управлін­ня, представництво або філія юридичної особи.

Крім загального правила, у договорах рівною мірою застосовуєть­ся розмежування підсудності шляхом віднесення справи до відання судів обох держав (альтернативна підсудність), до відання судів тільки конкретної держави (виключна підсудність), шляхом укладення письмо­вої угоди сторін (договірна підсудність). Зокрема, у ч. 2 ст. 21 вказа­них договорів, а також у ч. 2 ст. 20 Договору між Україною та Респу­блікою В'єтнам зазначено, що суди держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої угоди суд за місцем проживання відповідача припиняє прова­дження у справі за його заявою, якщо цю заяву зроблено до подання заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

Отже, місцеві загальні суди України вправі вирішувати спори і у тих випадках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб'єктом зовнішньо­економічної діяльності України та іноземною особою (угода про до­говірну підсудність).

Обираючи як орган вирішення спорів місцевий загальний суд України, сторони пророгаційної угоди повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та ст. 114 ЦПК щодо виключної компетенції загальних судів України. Отже, у разі якщо цивільна справа у спорі за участю іноземної особи не належить до юрисдикції судів України, від­повідний суд має відмовити у відкритті провадження у справі на під­ставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. З цієї ж підстави відповідний суд України повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо, наприклад, у пророгаційній угоді сторонами неправильно викладено назву суду або зазначено суд, існування якого не передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» .

В окремих міжнародних договорах про правову допомогу містять­ся універсальні критерії та умови, за наявності яких справа належить до юрисдикції договірних сторін. Наприклад, в Угоді між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах зазна­чено: «Для цілей цієї Угоди суд Договірної Сторони, який виносить рішення, вважається таким, що має юрисдикцію у справі, якщо вико­нується одна з таких умов:

a) відповідач постійно проживав на території Договірної Сторони на час, коли було розпочато провадження у справі; або

b) провадження стосується спору у зв'язку з підприємницькою ді­яльністю в цій Договірній Стороні і на час, коли було розпочато про­вадження у справі, відповідач мав на території цієї Договірної Сторо­ни зареєстроване представництво; або

c) відповідач прямо висловився про прийнятність юрисдикції суду цієї Договірної Сторони; або

a) у справах по спорах, що виникають із договірних зобов'язань, договір було укладено на території цієї Договірної Сторони або він був чи буде виконаний на її території, або там розташований об'єкт судо­вого розгляду; або

е) у справах по спорах, що виникають із недоговірних відносин, неправомірна дія або її наслідки мають місце на території цієї Дого­вірної Сторони;або

і) у справах, "пов'язаних з особистим статусом, позивач постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

§) у справах, пов'язаних з аліментними зобов'язаннями, боржник постійно проживає на території цієї Договірної Сторони; або

b) у справах про успадкування особа, яка померла, постійно про­живала або мала основну частину майна на території цієї Договірної Сторони на час своєї смерті; або

і) нерухоме майно, яке є предметом провадження, розташоване на території цієї Договірної Сторони (ст. 17).

Конвенція держав — членів СНД від 22.01.1993 р. містить і прави­ла визначення виключної підсудності. Зокрема, із позовами про право

Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств

і організацій [Текст] : Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. // Вісн. господ, судочинства. -2002. -№ 3.

власності та про інші речові права на нерухоме майно можна звертатися тільки до компетентних судів за місцезнаходженням майна. Позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, паса­жирів і багажу, подаються за місцезнаходженням управління транспорт­ної організації, до якої в установленому порядку була пред'явлена пре­тензія (ч. З ст. 20 Конвенції). Виключна компетенція судів також не може бути змінена угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Конвенції).

Відповідно до ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республі­кою про правову допомогу у цивільних справах, підписаної 25.01.1979 p., яка зберігає силу для України, суд Договірної Сторони вважається компетентним, якщо має місце одна з таких умов:

a) надень пред'явлення позову відповідач мав постійне місце про­живання чи місцеперебування на території запитуючої Договірної Сторони;

b) спір стосується діяльності підприємства (філії) торгового, про­мислового чи іншого характеру, що відповідач має на території запи­туючої Договірної Сторони;

c) зобов'язання з договору, що є предметом спору, було чи повинно бути виконане на території запитуючої Договірної Сторони;

а) факт, що з'явився підставою для деліктної відповідальності, мав місце на території запитуючої Договірної Сторони;

е) у справі про стягнення аліментів позивач на день пред'явлення позову мав постійне місце проживання чи місцеперебування на тери­торії запитуючої Договірної Сторони.

Разом із тим ця Конвенція передбачає й виключну підсудність у таких випадках:

a) по справах, що стосується речових прав на нерухоме майно, вважається винятково компетентним суд Договірної Сторони, на чиїй території знаходиться майно;

b) по справах, що стосується особистого статусу особи, вважаєть­ся винятково компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої на день пред'явлення позову була ця особа.

Деякі міжнародні договори про правову допомогу містять спеці­альні норми про підсудність окремих категорій справ, як правило, пов'язаних з особистим статусом громадян. Мова йде перш за все про справи окремого провадження — про обмеження дієздатності, визнан­ня осіб безвісно відсутніми або проголошення померлими і про вста­новлення факту смерті; про сімейні справи — про розірвання шлюбу і про визнання шлюбу недійсним; про справи, які виникають із осо­бистих і майнових відносин подружжя, з правовідносин між батьками і дітьми; а також про деякі категорії цивільних справ у вузькому сен­сі — про власність, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; у спадкових справах. При цьому передбачається комбінування таких критеріїв, як громадянство, місце проживання сторін, місце зна­ходження майна. Найчастіше критерієм виступає громадянство. На­приклад, відповідно до ст. 22 договорів України з Республікою Мол­дова, Республікою Польща, Корейською Народно-Демократичною Республікою при'обмеженні в дієздатності або визнанні особи недіє­здатною компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дієздатності або визнана недіє­здатною.

Згідно зі ст. 23 наведених договорів справи про визнання особи відсутньою, про оголошення її померлою і про встановлення факту смерті належать до компетенції суду тієї Договірної Сторони, грома­дянином якої ця особа була в той час, коли вона за останніми відомо­стями була живою.

За ознаками громадянства особи та її місця проживання договора­ми про правову допомогу встановлюється підсудність у справах про розірвання шлюбу. Так, згідно зі ст. 26 Договору між Україною і Рес­публікою Польща у справах про розірвання шлюбу компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в мо­мент порушення справи. Якщо в момент порушення справи один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — гро­мадянином іншої Договірної Сторони, компетентним є орган тієї До­говірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сто­рони, а другий — на території іншої Договірної Сторони, компетент­ними є органи обох Договірних Сторін.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме 1. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб:

  1. Поняття «компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду цивільних справ»
  2. Види підсудності цивільних справ
  3. Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів
  4. § 4. Розгляд справ про усиновлення
  5. § 3. Розгляд справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб
  6. 1. Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб
  7. § 2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
  8. ЗМІСТ
  9. Цивільно-процесуальне положення іноземних осіб
  10. Розділ 4. Політико- адміністративний устрій Запорозької Січ
  11. Тема 7. Запорозька Січ: Військово-політичний устрій та право Запорозька Січ у козацькому державотворенні
  12. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  13. § 2. Суспільний устрій
  14. Історики й правознавці про совісні суди та їх завдання
  15. Історичний розвиток третейського розгляду цивільно-правових спорів
  16. Поняття, види та зміст третейських угод
  17. Підвідомчість цивільно-правових спорів третейським судам (арбітрабельність)
  18. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -