ВИСНОВКИ

У Висновках викладаються найбільш важливі теоретичні положення дисертаційного дослідження, формулюються пропозиції щодо удосконалення актів чинного законодавства в частині розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами.

1. У понятті «третейський суд» слід зазначати конкретний юрисдикційний орган, що вирішує спір між сторонами на підставі укладеної між ними третейської угоди, а у деяких випадках - склад третейського суду. Для позначення самої процедури розгляду цивільно-правового спору як одного зі способів альтернативного вирішення спорів доцільно використовувати поняття «третейський розгляд», під яким розуміється сукупність процесуальних дій третейського суду та учасників третейського розгляду (сторін та їх представників, а також третіх осіб, якщо їхня участь передбачена регламентом третейського суду або угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору), спрямованих на вирішення цивільно-правового спору, переданого на розгляд третейському суду на підставі третейської угоди

2. Місце третейського розгляду в системі способів альтернативного вирішення цивільно-правових спорів визначається його характеристиками: третейський розгляд є самостійним способом вирішення цивільно-правових спорів із залученням незацікавлених незалежних осіб, рішення яких є обов’язковим для сторін, та якому притаманні як загальні принципи альтернативного вирішення спорів (рівності сторін, законності, диспозитивності та ін.), так і власні принципи (принцип арбітрування, добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі).

3. В системі права кожен із способів альтернативного вирішення спорів, у тому числі і третейський розгляд, визначаються як правові субінститути, які входять до міжгалузевого комплексного правового інституту альтернативного вирішення спорів. Такі субінститути містять норми декількох галузей права.

4. Третейські угоди залежно від їх спрямованості доцільно класифікувати на: 1) спрямовані на передачу наявного спору (третейський запис); 2) спрямовані на передачу можливих спорів у майбутньому (третейське застереження, третейська угода proprio vigore); 3) змішані (генеральний третейський договір). За формою укладення слід виділяти: третейські угоди, що включено до тексту основного договору (третейське застереження), та третейські угоди, що містяться в окремому документі (третейський запис, генеральний третейський договір, третейська угода proprio vigore та ін.).

5. Нетипові для внутрішнього розгляду третейські угоди можна визначити як: 1) багаторівнева третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили рекомендоване чи обов’язкове застосування будь- якого способу альтернативного вирішення спору, що передує передачі спору на вирішення третейському суду; 2) альтернативна третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили передати спір на вирішення одному з декількох визначених третейських судів, з правом обрання конкретного третейського суду позивачем; 3) гібридна третейська угода - третейська угода, відповідно до якої сторони погодили передати спір на розгляд третейському або державному суду з правом обрання відповідного суду позивачем.

6. Враховуючи диспозитивність третейського розгляду, принцип автономії волі сторін третейської угоди, слід закріпити в Законі України «Про третейські суди» можливість укладення нетипових для вітчизняного третейського розгляду угод (багаторівневих, альтернативних та гібридних). Водночас необхідним є встановлення недійсності односторонніх альтернативних та односторонніх гібридних угод, якими право вибору юрисдикційного органу надається лише одній стороні, що є порушенням принципу рівності сторін третейської угоди.

7. У рамках визначеного Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки напрямку на розширення переліку спорів, підвідомчих третейському суду, доцільним є поширення компетенції третейських судів на вирішення споживчих та корпоративних спорів, а також на вирішення окремих категорій індивідуальних трудових спорів.

8. Видається доцільним виокремлювати у третейському розгляді наступні стадії: для третейського суду ad hoc першою стадією є отримання прохання (пропозиції) іншою стороною третейської угоди про призначення чи обрання складу третейського суду для вирішення конкретного спору. Решта стадій є спільними для постійно діючих третейських судів та третейських судів ad hoc: 1) отримання позовної заяви; 2) формування складу третейського суду; 3) відкриття (порушення) провадження у справі; 4) підготовка справи до третейського розгляду; 5) з’ясування питань про наявність чи відсутність компетенції третейського суду на розгляд даної справи, наявність і дійсність третейської угоди; 6) розгляд справи по суті; 7) винесення рішення третейського суду.

9. Провадження з оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове його виконання в структурі цивільного процесу є самостійними провадженнями у зв’язку з особливостями суб’єктного складу, процесуальної форми та рішення, що виноситься за результатом розгляду. Однак з метою процесуальної економії доцільним є об’єднання цих двох проваджень у рамках одного провадження, що пов’язано з їхньою подібністю в процесуальному плані, а також з тими правовими наслідками, які виникають в результаті розгляду таких заяв.

10. Необхідно встановити обов’язковість витребування компетентним судом матеріалів третейського розгляду під час розгляду заяв про скасування рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на його примусове виконання, а щодо третейських судів для вирішення конкретного спору - обов’язок третейського суду ad hoc впродовж семиденного строку з моменту вирішення справи надіслати відповідні матеріали до компетентного суду за місцем розгляду справи на зберігання.

11. З метою вдосконалення встановленого законом переліку підстав для скасування рішення третейського суду та відмови у видачі виконавчого листа на його примусове виконання необхідно внести відповідні зміни та доповнення:

- доповнити частину другу ст. 389-5, частину першу ст. 38910 ЦПК України, частину третю ст. 51 та частину шосту ст. 56 Закону України «Про третейські суди» окремим пунктом, включивши до переліку підстав для скасування рішення третейського суду та відмови у видачі виконавчого листа на його примусове виконання таку підставу, як «рішення третейського суду суперечить чинному законодавству України, в тому числі щодо форми та змісту рішення третейського суду, передбачених статтею 46 Закону України «Про третейські суди»;

- виключити із частини першої ст. 389-10 ЦПК України та частини шостої ст. 56 Закону України «Про третейські суди» таку підставу для відмови у видачі виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду як ненадання на вимогу суду постійно діючим третейським судом відповідних матеріалів третейської справи.

В дисертації сформульовані й інші пропозиції про вдосконалення чинного законодавства щодо розгляду цивільно-правових спорів третейськими судами, а також діяльності компетентних судів у провадженнях, пов’язаних із третейським розглядом.