<<
>>

Звернення рішень третейських судів до примусового виконання

Виконання рішення третейського суду, як і рішення державного суду, є кінцевою стадією захисту прав, свобод та законних інтересів позивача, який звертався до третейського суду, оскільки інтерес позивача спрямовується не на сам факт винесення рішення третейським судом, а на його реальне виконання в подальшому.

Статтею 55 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Враховуючи добровільні договірні засади залучення третейського суду до вирішення цивільно-правового спору, можливо припустити, що за таких умов сторони повинні були б добровільно виконати рішення органу, якому вони доручили вирішення спору. І дійсно, як було вказано, на попередніх етапах розвитку третейського розгляду не існувало будь-яких державних гарантій щодо забезпечення примусового виконання рішення арбітра, однак зловживання довірою іншої сторони з метою виведення спору з компетенції державних юрисдикційних органів, в тому числі і суду, та подальшого умисного невиконання винесеного рішення, змусило переосмислити необхідність забезпечення державою примусового виконання третейського рішення.

Отже можна визначити дві основні форми виконання рішення третейського суду: добровільне виконання та примусове. Порядок добровільного виконання рішення третейського суду законодавством не врегульовано, однак така відсутність нормативного регулювання не свідчить про наявність прогалин у законодавстві, а якраз дозволяє сторонам найбільш повно скористатися перевагами альтернативного вирішення спорів. З аналізу приписів законодавства можливо лише зазначити, що добровільне виконання не потребує вчинення учасниками третейського розгляду будь-яких додаткових дій, окрім дій на безпосереднє його виконання (наприклад, не потребується звернення до будь-якого органу чи державного суду для підтвердження сили третейського рішення та його визнання, направлення листа-пропозиції зобов’язаній стороні з вимогою виконання третейського рішення тощо). Порядок та строк виконання можуть бути зазначені у третейському рішенні, а якщо строк не вказаний - рішення підлягає негайному виконанню.

Особливістю Регламенту Третейського суду при УМК МТП є те, що ним передбачено можливість відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміна способу та порядку його виконання за мотивованою заявою сторони у випадку наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять виконання неможливим. Склад суду, що приймав рішення, розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін протягом 20 днів від дня порушення провадження за заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну порядку та способу виконання та за наслідками розгляду вказаної заяви виносить рішення. Якщо ж заяву неможливо розглянути тим складом суду, який прийняв рішення по справі, або у разі надходження цієї зави в строк, що перевищує шість місяців з дня винесення рішення по справі, заява розглядається одноособово суддею, який призначається головою третейського суду в ухвалі про прийняття до розгляду заяви такого роду. Однак такі повноваження Третейського суду при УМК МТП ставлять ті ж питання, які наразі не вирішені на законодавчому рівні, що і вказані раніше відносно перегляду рішення третейського суду за нововиявленими обставинами: щодо можливості зміни третейським судом власного рішення, статусу первісного рішення та рішення яким вирішено питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну порядку та способу виконання, а найголовніше - дій компетентного суду у провадженнях щодо скасування рішення третейського суду чи щодо видачі виконавчого листа на його примусове виконання, оскільки державний суд, на відміну від третейського, діє виключно в порядку, передбаченому ЦПК України, а тому первісне третейське рішення з точки зору державного суду буде законним аж до моменту його скасування компетентним судом, а рішення, ухвалене пізніше - нікчемним, оскільки Законом не передбачено можливості поновлення повноважень третейського суду у таких випадках.

Порядок звернення рішення третейського суду примусового виконання та його виконання врегульований Главою 2 Розділу VII-1 ЦПК України, Розділом VII Закону України «Про третейські суди» та Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки рішення третейського суду саме по собі не є виконавчим документом, особа, на користь якої ухвалено третейське рішення, повинна легітимувати його у встановленому порядку, для чого протягом трьох років з дня прийняття рішення подає до місцевого суду за місцем третейського розгляду заяву про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду. Заявник має право клопотати про поновлення строку подання заяви, якщо він був пропущений з поважних причин, а суд, з урахуванням обставин справи і керуючись власними міркуваннями, може визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк на подання заяви, в іншому ж випадку суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Як і в попередньому розглянутому провадженні, особу, яка ініціює видачу виконавчого документа, пропонується іменувати заявником, а особу, на яку рішенням третейського суду покладено виконання певного обов’язку, пропонується називати боржником [181, с. 88]. При цьому логічно, що заявником може бути лише особа, на користь якої винесено третейське рішення, тобто або позивач, або відповідач, зустрічний позов якого було задоволено третейським судом, а у разі участі третьої особи із самостійними вимогами (якщо це передбачено регламентом чи угодою сторін) - і така третя особа, на користь якої винесено рішення.

Як вже зазначалося, рішення третейського суду набирає законної сили та підлягає негайному виконанню з моменту проголошення, якщо інший строк виконання окремо не застережений у самому рішенні. При цьому, чинним законодавством України не встановлено строку, протягом якого відповідач може виконати рішення добровільно, через що особа, на користь якої винесене рішення, не обмежена в праві вимагати негайного виконання, та одразу ініціювати процедуру одержання виконавчого документу у компетентному державному суді, в порядку, передбаченому законодавством.

Визначення компетентного суду (місцевий суд загальної юрисдикції чи господарський) здійснюється аналогічно порядку звернення з заявою про оскарження рішення третейського суду в залежності від характеру спору що був розглянутий третейським судом, аналогічні вимоги і щодо територіальної підсудності - за місцем розгляду справи третейським судом.

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення третейського суду, чи її представником та містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий лист; 3) ім’я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження; 4) дата і місце прийняття рішення третейським судом; 5) дата отримання рішення третейського суду особою, яка звернулася із заявою; 6) вимога заявника про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; 7) додатково можуть бути зазначені інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв’язку, факсів, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).

До заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додаються: 1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія (копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору - нотаріально); 2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія; 3) документ, що підтверджує сплату судового збору (що відповідно до Закону України «Про судовий збір» становить 0,5 розміру мінімальної заробітної плати за подання такої заяви юридичною особою або фізичною особою-підприємцем та 0,2 розміру мінімальної заробітної плати - фізичною особою); 4) копії заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до кількості учасників судового розгляду; 5) довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви.

Якщо ж заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду подана без додержання вимог щодо змісту та доданих документів, така заява повертається особі, яка її подала, чи залишається без руху в загальному порядку, встановленому ст. 121 ЦПК України. В свою чергу, ухвала про повернення заяви щодо видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку на загальних підставах.

Однак нерідко суди першої інстанції піддають зазначені норми щодо змісту та доданих документів розширювальному тлумаченню, зокрема щодо форми і змісту заяви такого роду. Непоодинокі випадки, коли суди повертають заяви на примусове виконання рішення третейського суду заявникові з тих підстав, що заявником не було надано документа, який засвідчує, що сторони, стосовно яких постановлено рішення суду і які не брали участі в судовому процесі, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, документа, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення суду підлягає виконанню, доказів щодо невиконання відповідачем рішення третейського суду в добровільному порядку та/або відмови боржника виконати рішення третейського суду (наприклад, Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі №22-13148/2013 [193]); відсутності свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, при якій створено третейський суд, свідоцтва про реєстрацію самого постійно діючого третейського суду, копії статуту та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України заявника (Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у справі .№755/16603/13-ц [197]); відсутності листа-пропозиції, адресованого боржнику, про добровільне виконання рішення третейського суду (Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2013 року у справі №755/20908/13-ц [198]).

Законодавчо визначений строк судового розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду - п’ятнадцять днів з дня надходження заяви до суду, якщо ж за клопотанням однієї із сторін суд витребовує справу з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається, строк розгляду продовжується до одного місяця.

Суттєвою відмінність ст. 389-9 ЦПК України від ст. 56 Закону України «Про третейські суди» є те, що Цивільний процесуальний кодекс України ставить витребування третейської справи в залежність від наявності клопотання сторони тоді як згаданим Законом встановлено обов’язок суду здійснити таке витребування, що вбачається більш правильним: як і для провадження щодо оскарження рішень третейських судів, слід закріпити у Цивільному процесуальному кодексі України обов’язковість витребування третейської справи.

Як випливає з положень Закону України «Про третейські суди» (ст. 56) після розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду компетентним судом, матеріали витребуваної справи підлягають поверненню до постійно діючого третейського суду. В той же час законодавство не містить прямої норми відносно можливості витребування матеріалів третейської справи третейського суду ad hoc. З одного боку, це обумовлено характером діяльності третейського суду для розгляду конкретного спору: він створюється за ініціативою сторін лише для вирішення конкретної справи, а після її розгляду припиняє своє існування. Однак ч. 2 ст. 54 Закону України «Про третейські суди» містить вказівку про те, що справи, розглянуті третейським судом для вирішення конкретного спору, за якими вже видано виконавчі документи, зберігаються у компетентному суді за місцем видачі виконавчого документа (тобто назад до третейського суду ad hoc не повертаються). З цього непрямо випливає, що компетентний суд може здійснювати витребування матеріалів третейської справи і від тимчасово створених третейських судів, або ж такі справи можуть бути надані сторонами третейського розгляду.

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово в судовому засіданні з викликом сторін, неявка яких, у разі належного повідомлення про час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви. Процесуальним законодавством при розгляді даної категорії заяв не передбачено вчинення суддею будь-яких дій з підготовки справи до розгляду, на відміну від провадження щодо оскарження рішення третейського суду.

Якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.

Цивільним процесуальним законодавством України визначений виключний перелік підстав, які зумовлюють відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Він є ширшим за перелік підстав для скасування рішення третейського суду та включає такі підстави: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Суперечливою підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є така підстава, як ненадання третейським судом на вимогу компетентного суду матеріалів третейської справи. Витребування матеріалів третейської справи здійснюється ухвалою суду, яка відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 14 ЦПК України є обов’язковою для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами, а у разі невиконання судового рішення застосовуються заходи відповідальності, встановленої законом. У даному випадку логічним заходом реагування на таке порушення було б застосування судом ст. 211 ЦПК України щодо постановлення окремих ухвал: суд, виявивши під час розгляду заяви у даному провадженні порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Зазначені особи чи органи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно повинні вжити відповідні заходи та повідомити про це суд, який виніс таку ухвалу. У зв’язку з цим пропонується виключити п. 8 ст. 389-10 ЦПК України та п. 8 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» з переліку підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, оскільки захист прав сторони третейського розгляду, підтверджених законним рішенням третейського суду, не може вставитися в залежність від неналежного виконання чи невиконання вимог законодавства будь-якою іншою особою, в тому числі і третейським судом.

В той же час, такий, на перший погляд, всеохоплюючий перелік підстав, має суттєву прогалину у регулюванні, оскільки не містить у собі положення, яке б дозволило суду відмовити у видачі виконавчого документа на підставі невідповідності рішення третейського суду чинному законодавству (ця підстава не вказана також і у переліку підстав для скасування рішення третейського суду, про що вже зазначалося вище). Враховуючи те, що зацікавлена особа звертається до суду з заявою, метою якої є в подальшому забезпечення державою примусового виконання третейського рішення, компетентний суд повинен переконатися, що рішення недержавного органу дійсно є законним. При цьому компетентний суд має бути наділений не ревізійними функціями (тобто не переглядати саму справу і третейське рішення, виносити нове рішення чи змінювати його), а контрольними - з можливістю відмовити у видачі виконавчого листа з мотивів невідповідності третейського рішення чинному законодавству.

Якщо порівняти перелік підстав для скасування рішення третейського суду та підстав для відмови у видачі виконавчого документа, то зрозуміло, що частина з них є тотожними, а саме такі підстави: 1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейська угода визнана судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі. Для таких категорій справ, а також для справ, у яких рішення третейського суду суперечить чинному законодавству (якщо таку підставу буде законодавчо закріплено), у разі звернення особи за видачею виконавчого листа, пропонується наділити суд повноваженнями одночасно з відмовою у видачі виконавчого документа з зазначених підстав вирішувати питання про скасування третейського рішення повністю чи частково, що дозволить в подальшому відповідачу не звертатись до суду з вимогою скасування третейського рішення. Для цього пропонується доповнити перелік підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України та ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди») пунктом 10 такого змісту: «10) рішення третейського суду суперечить чинному законодавству України, в тому числі щодо форми та змісту рішення третейського суду, передбачених статтею 46 Закону України “Про третейські суди”», а статтю 389-11- частиною 2-1 такого змісту: «2-1. У разі постановлення ухвали про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, суд скасовує рішення третейського суду повністю або частково.».

Разом з тим, недосконалим вбачається формулювання п. 7 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України та п. 7 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди» («рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом») з огляду на наступне. Відповідно до Глави 3 ЦК України кожна особа у разі порушення, невизнання або оспорювання має право на захист свого цивільного права, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суб’єктами права на захист є сама особа (самозахист), Президент України, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, нотаріус, а також суд. Хоча дана глава не містить положень щодо розширювального тлумачення суб’єктів захисту прав та інтересів особи, в силу положення ч. 5 ст. 55 Конституції України («кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань») до цього переліку можливо включити і третейський суд. Перелік способів захисту закріплений законодавцем лише у статті, присвяченій захисту цивільних прав та інтересів судом (ч. 2 ст. 16 ЦК України), серед яких: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Окремо вказується, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, тобто перелік способів захисту, що може застосовуватись судом, не є вичерпним. О. П. Подцерковний зазначає, що такий формалізм, коли правовий режим захисту законодавцем гарантований, однак обмежений жорсткими законодавчими рамками, що нерідко призводить до неможливості обрання найбільш ефективного, однак не вказаного у законі способу захисту, і як наслідок - неможливості реалізації судового та арбітражного захисту повною мірою. Для подолання такої «гіперюридизації» способів захисту у сучасній правовій державі ним пропонується утвердження загальних критеріїв допустимості способів захисту, а не встановлення жорстких меж у їх визначенні та застосуванні [124, с. 94].

Конкретно щодо третейського суду законодавством не передбачено притаманних саме цьому інституту способів захисту порушеного цивільного права: зазвичай при розгляді справи та винесенні рішення третейські судді керуються тим самим переліком способів захисту, що і державні суди, також можуть застосовуватися способи захисту, передбачені сторонами у договорі (однак застосування третейським судом договірних способів захисту, не передбачених законом може стати підставою для відмови у видачі виконавчого листа). З огляду на вищенаведене, доцільно змінити формулювання п. 7 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України та п. 7 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», вказавши, що підставою для скасування рішення третейського суду та відмови у видачі виконавчого листа може бути «рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, що суперечать закону» або ж «рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом або договором», що дозволило б третейському суду під час вирішення справи застосовувати ширший спектр способів захисту, що прямо не передбачені законодавством (за умови їх відповідності законодавству, співрозмірності та виправданості, а також відповідності моральним засадам суспільства).

Таким чином, можливість третейського суду застосовувати способи захисту, не тільки передбачені законом, але і договором, буде відповідати встановленій Цивільним кодексом України аналогічній можливості державного суду. Однак потенційною проблемою, що може спіткати особу, на користь якої винесено третейське рішення, під час примусового виконання рішення є неможливість виконання такого рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». З такими ризиками можуть зіткнутися стягувачі і під час виконання рішення державного суду, однак у цьому разі законодавство у ст. 373 ЦПК України закріплює можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення за заявою державного виконавця або за заявою сторони, чого для третейських судів законом прямо не передбачено (однак вказувалось вище, Регламент Третейського суду при УМК МТП надає третейському суду такі повноваження).

Як зазначено у ст. 389-11 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення. В ухвалі суду мають бути зазначені: 1) найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення; 2) ім’я (найменування) сторін третейського спору; 3) дані про рішення третейського суду, за яким заявник просить видати виконавчий лист; 4) вказівка про видачу виконавчого листа або про відмову у його видачі.

Оскільки згідно із ч. 3 ст. 208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених ст. ст. 389-6, 389-11 цього Кодексу, - постановленням ухвали, постає питання розподілу судових витрат між сторонами, оскільки прямої законодавчої вказівки про це ЦПК України не містить. З огляду на те, що на такого роду ухвали поширюються правила цивільного процесуального законодавства щодо ухвалення рішення, то суд при винесенні зазначеної ухвали має вирішити питання щодо розподілу судових витрат між сторонами відповідно до ст. 88 ЦПК України. Цієї ж позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму Листі щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права від 10 липня 2012 року №6-47/0/9-12: враховуючи системний аналіз цивільного процесуального законодавства, на розподіл судових витрат за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду поширюються положення ст. 88 ЦПК України і заявникові повертається сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, у разі її задоволення судом [217].

В порядку ст. 369 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Таку заяву суд розглядає в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника, неявка яких не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою витребувати виконавчий лист та зупинити стягнення.

Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів характеризується також і особливостями апеляційного і касаційного оскарження ухвал компетентного суду за наслідками розгляду заяв на примусове виконання рішення третейського суду. Виходячи з прямої вказівки ЦПК України, а саме ч. 3 ст. 389-11, ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку протягом п’ятнадцяти днів з дня її постановлення судом, після спливу цього терміну або ж після розгляду справи апеляційним судом, ухвала набирає законної сили. Отже, апеляційному оскарженню не підлягає ухвала про видачу виконавчого листа. На цьому окремо акцентував увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі «Про апеляційне оскарження ухвал суду про видачу/відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та їх розгляд» від 27 вересня 2012 року №10-1385/0/4-12 [104]. Судам загальної юрисдикції роз’яснено, що Конституційний Суд України у справах щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 293 ЦПК України (п. п. 2, 12, 18, 28) у взаємозв’язку з положеннями п 2, 8 ч 3 ст. 129 Конституції України встановив, що апеляційному оскарженню окремо від рішення суду підлягають як ухвали, якими зазначені заяви задовольняються, так і ухвали, якими у задоволенні заяв відмовлено (справа №1-30/2010 щодо забезпечення апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову; справа №1-43/2010 стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції щодо роз’яснення рішення суду, а також про відмову в роз’ясненні рішення суду; справа №1-7/2010 стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали суду щодо видачі дубліката виконавчого листа; справа №1-25/2011 стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду).

Оскільки офіційного тлумачення положень ст. 389-11 ЦПК України щодо оскарження ухвал про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду Конституційний Суд України не надавав та враховуючи те, що ухвалу про видачу чи відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду взагалі не включено до ст. 293 ЦПК України як ухвали, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, а також те, що за правилами ст. 389-11 ЦПК України у даній категорії справ рішення суду як такі взагалі не ухвалюються, а постановляються лише ухвали (тобто неможливо говорити про оскарження ухвали окремо від рішення в розумінні ст. 293 ЦПК України), застосовувати офіційне тлумачення Конституційного Суду України зазначених норм процесуального права не видається можливим.

Отже, якщо судом першої інстанції було винесено ухвалу про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, зацікавлена особа позбавлена можливості подати апеляційну скаргу, а у разі її подання суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі ст. ст. 292, 389-11 ЦПК України, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч. 6 ст. 297 ЦПК України).

Єдиним правовим виходом, яким відповідач або ж інша зацікавлена особа може захистити себе від примусового стягнення, є звернення до компетентного суду з заявою про скасування третейського рішення, якщо для цього є відповідні підстави. Задоволення такої заяви буде підставою для подальшого подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (п. 28-1 ч. 1 ст. 293 ЦПК України). Відомий дослідник третейського судочинства Ю. А. Михальський як Голова Третейської палати України висловив свою думку на підтримку даної позиції, аргументуючи тим, що відмова від розгляду апеляційної скарги на ухвалу про видачу виконавчого документа не є порушенням конституційного принципу на апеляційне оскарження судового рішення та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ЦПК України передбачає можливість та підстави оскарження безпосередньо самого виконавчого листа [148].

Наступною особливістю даного провадження є неможливість касаційного оскарження ухвали про відмову у видачі виконавчого листа в силу положень ст. 389-11 ЦПК України, якою встановлено, що після набрання законної сили (тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження чи після розгляду справи судом апеляційної інстанції) ухвалою про відмову у видачі виконавчого листа спір між сторонами може бути вирішений судом у позовному порядку. За таких обставин, суд касаційної інстанції, отримавши касаційну скаргу, відмовляє у прийнятті касаційної скарги і направляє копію відповідної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Чинним цивільним процесуальним законодавством (ст. 126 ЦПК України) передбачено можливість під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. З цієї норми випливає, що об’єднання в одне провадження можливе лише позовних вимог, такі вимоги мають бути однорідними та взаємовиключними. Оскільки оскарження рішення третейського суду та звернення третейського рішення до примусового виконання є самостійними непозовними провадженнями в рамах цивільного процесу, можливості їхнього об’єднання не передбачено.

Однак тісний зв’язок цих проваджень повинен передбачати і можливість одночасного розгляду обох заяв: оскільки заявник вимушений звернутися з заявою, спрямованою на примусове виконання третейського рішення, очевидно, що боржником рішення добровільно виконано не було і ймовірно буде ним оскаржуватись. В той же час, якщо рішення третейського суду оскаржується стороною чи іншою особою, видача виконавчого листа на примусове виконання оскаржуваного третейського рішення матиме для зацікавлених осіб суттєве значення, і у разі скасування третейського рішення зумовить подальше звернення до суду з вимогою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягатиме виконанню.

Таким чином, доцільно також встановити можливість об’єднання в одному провадженні розгляд вимог щодо скасування рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на його примусове виконання, а в перспективі - об’єднання цих двох проваджень в єдиному провадженні щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого документа про його примусове виконання.

Також доцільним є зазначити, що наразі до компетенції місцевих судів загальної юрисдикції віднесено не тільки питання оскарження рішення внутрішніх третейських судів та видачі виконавчого листа на їх примусове виконання, але й питання щодо рішень іноземних судів, іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, а також рішень міжнародного комерційного арбітражу, та вирішення питань щодо надання дозволу на примусове виконання таких рішень, їх оскарження. Тобто юрисдикція місцевих судів загальної юрисдикції та господарських судів з оскарження рішення внутрішніх третейських судів України визначається в залежності від характеру розглянутого третейським судом спору (тобто за тими самими підставами, якби даний спір передавався на розгляд державному суду), однак питання щодо рішень іноземних судів, іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, а також рішень міжнародного комерційного арбітражу, та вирішення питань щодо надання дозволу на примусове виконання таких рішень, їх оскарження не віднесені до компетенції господарських судів та розглядаються в порядку, передбаченому ЦПК України, на що окремо і наголошується у

Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України від 24 жовтня 2011 року №10 [141]. Хоча такий розподіл ставиться під сумнів деякими науковцями, зважаючи на те, що питома вага рішень міжнародних комерційних арбітражів за своїм змістом вирішують господарсько-правовий спір, який за загальними правилами визначення підсудності та підвідомчості мав би розглядатися господарським судом, однак в силу положень ЦПК України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», їм не підвідомчий, що в свою чергу позначається на якості відправлення судочинства та на створенні умов для доступності правосуддя [72, с. 13-14].

Висновки до розділу 3

1. Основними ознаками рішення третейського суду можна назвати: пов’язаність з третейською угодою, законність, обґрунтованість, обов’язковість, формалізованість, виконуваність, незмінність, виключність, неспростовність, остаточність, непреюдиційний характер, контрольованість.

2. З огляду на особливості третейського рішення неможливим є ототожнення законної сили судового рішення з тими правовими наслідками, що породжуються третейським рішенням. Однак зазначені ознаки рішення третейського суду, які хоч і схожі на ознаки судового рішення, наповнені дещо іншим змістом, тому доцільним є для характеристики сукупності правових наслідків, спричинених прийняттям третейського рішення, використовувати поняття «законна сила третейського рішення».

3. На сучасному етапі розвитку цивільного процесуального права доцільною є відмова від поняття «вид цивільного судочинства» як такого, що вже не відповідає переліку тих проваджень, які віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Логічним та всеохоплюючим буде поділ цивільного судочинства на самостійні провадження, які виділяються в залежності від їх характерних особливостей на позовне провадження; наказне провадження; окреме провадження; провадження, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб); провадження з оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; провадження у справах про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

4. Самостійність проваджень з оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове його виконання обумовлюється особливим суб’єктним складом, відмінністю процедури розгляду (процесуальної форми) та особливостями рішення, що виноситься за результатом розгляду таких заяв.

5. Особливістю ухвал у провадженнях компетентних судів, пов’язаних з третейським розглядом, є те, що вони постановляються за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України для ухвалення рішення. Ухвала компетентного суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, аналогічному порядку для оскарження рішення суду першої інстанції, тоді як за наслідками розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду може бути оскаржено лише ухвалу про відмову у видачі виконавчого листа.

6. З метою процесуальної економії доцільним є подальше об’єднання в рамках одного провадження розгляд вимог щодо скасування рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на його примусове виконання .

<< | >>
Источник: БУТ ІЛЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧ. РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Звернення рішень третейських судів до примусового виконання:

  1. Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
  2. § 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ
  3. § 5. Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів
  4. Чи підлягає видачі виконавчий лист за рішенням суду про визнання права власності? Чи може бути задоволено заяву про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, яким задоволено позов про визнання права власності?
  5. Суду якої юрисдикції (загальної чи господарської) належить розглядати справи: 1) про оскарження рішень третейських судів, 2) про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів? Як визначається підсудність таких справ?
  6. Поняття, сутність і види третейського судочинства
  7. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
  8. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
  9. ВСТУП
  10. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  11. Історичний розвиток третейського розгляду цивільно-правових спорів
  12. Місце третейського розгляду серед альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів та його співвідношення з цивільним процесуальним правом
  13. Поняття, види та зміст третейських угод
  14. Підвідомчість цивільно-правових спорів третейським судам (арбітрабельність)
  15. Порядокрозгляду цивільно-правових спорів у третейському суді
  16. 3.1. Правові наслідки розгляду справи третейськими судами
  17. Порядок оскарження рішень третейських судів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -