Якщо взяти за приклад справу про стягнення позики, де основним доказом є письмова розписка або договір на суму, яка не менш як у десять разів перевищує встановленийзаконом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем е юридична особа -незалежно від суми (ст. ст. 1046, 1047 ЦК), то у разі заявлення спору про недійсність або фальшивість письмової розписки, чи зможе суд виключити таку розписку (чи договір) з числа доказів?

Напевне, що ні. Вирішити справу без урахування інформації, що в ній міститься, неможливо, незалежно від того є документ фальшивим чи дійсним. Тому було б правильнішим, якби законодавець надав право перевірити дійсність такої розписки, як він це зробив для такого доказу, як звуко- і відеозапис (ст.

Це вказує на те, що судова практика змушена йти по тому шляху, що запідозрений у фальшивості документ не може бути виключений з числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється наряду з іншими доказами, наявними у справі. Більш того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи (ст. 211 ЦПК).

Судова практика знає випадки, коли сторони можуть не заявляти спору про фальшивість доказу, однак і не оспорювати той факт, що він є підробленим, але використовували цей доказ у своїх інтересах, обґрунтовуючи ним свої вимоги або заперечення. При цьому виключити цей доказ зі справи буде неможливо, так як без його перевірки і дослідження вирішити справу по суті неможливо (наприклад, неможливо виключити з числа доказів: у справах про стягнення позики - боргової розписки; у справах з банками -відповідного договору банківського вкладу; у справах про визнання угоди недійсною - відповідного договору тощо).

Враховуючи зазначене, судова практика не зможе і не повинна буквально приймати до застосування правило, закладене в ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення, у разі заявлення про це, запідозреного у фальшивості документа зчисла доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала.

Як уже зазначалось, у разі, якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість, суд зобов'язаний роз'яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виключення такого документа з числа доказів (можливо через свою необізнаність з процесуальними правами, що більш ймовірно), наслідки вчинення або невчинення нею таких процесуальних дій, роз'яснити право на доведення дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтвердження його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази складають основу заявлених позовних вимог і відповідно до правил про належність та допустимість доказів (статті 58,59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов'язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

Крім того, в силу ст. 212 ЦПК суд у будь-якому випадку зобов'язаний дати відповідну оцінку такому доказу.

Наведемо наступний відповідний приклад із судової практики.

У серпні 2004 р. позивач звернувся в суд з позовом до відповідача і Державного департаменту інтелектуальноївласності про визнання майнових прав на знак для товарів і послуг і про зобов'язання департаменту внести зміни в Державний реєстр свідоцтв України знаків для товарів і послуг, зазначивши, що він є власником графічного знаку для товарів і послуг.

Рішенням суду першої інстанції від 6.09.2004 р., залишеним без змін при його перегляді, позов задоволений і за позивачем визнано майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг і на графічний знак для товарів і послуг.

Верховний Суд України, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що відповідач при розгляді справи заявляв, що наданий позивачем договір від 13.04.2004 р. є фальшивим, підробленим і за змістом суттєво відрізняється від договору, який дійсно був укладений між ними. Копія цього договору, на думку відповідача - дійсного, залучена до матеріалів справи. Враховуючи наведене, вищий судовий орган держави вказав, що, незважаючи на неодноразові заяви відповідача про підробку договору, суди не перевірили належним чином цих тверджень і не призначили відповідної судової експертизи, чим порушили вимоги процесуального закону ( Юридическая практи ка. - 2005. - № 35 (401 ).-С.18).