§ 3. Розгляд справ про визнання спадщини відумерлою

Відповідно до ст. 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за запо­вітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може бути визнана в судовому порядку відумерлою.

Коло суб'єктів, які мають право звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, визначено законом і має виключний характер. У зв'язку з цим при відкритті провадження у таких справах має враховуватися імперативний характер норм, які регулюють це питання. Правом звернення до суду із зазначеною вимогою закон наді-

Див.: Методичні рекомендації щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів [Електронний ресурс] : затв. На­казом М-ва юстиції від 26.05.2009 р. № 914/5. - Режим доступу: пир://уу№\у.тіщ'и8І. §оу.иа.

ляє органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1277 ЦК, ст. 274 ЦПК). Такими органами відповідно до статей 10, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є сіль­ські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже, заявником по цій категорії справ окремого провадження можуть бути тільки відпо­відні органи місцевого самоврядування. Виходячи з цього, у випадках звернення до суду особи, яка не має такого права, суд має відмовити у відкритті провадження у справі.

Аналогічних помилок припустилися суди і при розгляді інших справ про визнання спадщини відумерлою. Так, Устинівський район­ний суд Кіровоградської області розглянув заяву прокурора в інтересах Ганно-Требинівської територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та задовольнив заявлену вимогу. Великоолександрівський районний суд Херсонської області розглянув у відкритому судовому засіданні заяву прокурора в інтересах Брускінської сільської ради про визнання спадщини відумерлою та задовольнив заявлену вимогу. Ва­сильківський районний суд Дніпропетровської області, відкривши за заявою прокурора провадження у справі про визнання спадщини від­умерлою, що складається з права на земельну ділянку (пай) площею 6,68 в умовних кадастрових гектарах вартістю 63 453 грн із земель, які перебували в колективній власності, ухвалив рішення про її задово­лення з тих підстав, що спадкоємці за законом та за заповітом протягом року не звернулися до Державної нотаріальної контори, що свідчить про те, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодав­ця Особи-2, ніхто з його спадкоємців не претендує. Цей факт підтвер­джується витягом із Спадкового реєстру на заповіти та спадкові спра­ви померлої Особи-2 та витягом з погосподарської книги .

Див.: Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 31.12.2009 p., справа № 2-0-144/2009; Рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 21.01.2007 p., справа № 2-0-2/2008; Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 24.05.2008 р., справа № 2-0-28/2008 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається до суду за міс­цем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК). Місцем відкриття спадщини є місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). При визначенні останнього місця проживання спадкодавця слід виходити з положень ст. 29 ЦК, якою регламентоване місце проживання фізичної особи. Місцем проживання відповідно до зазначеної норми визнається місце, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, із ким вона проживає, опікуна (піклу­вальника) або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охо­рони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно з п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, після смерті військовослужбов­ців строкової служби, а також осіб, які навчалися у навчальних закла­дах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповід­ного учбового закладу .

Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основ­ної його частини, а у випадку відсутності нерухомого майна — міс­цезнаходження основної частини рухомого майна. Статус нерухомого майна визначається на підставі норм матеріального права. До нерухо­мих речей (нерухоме майно, нерухомість) законом віднесені земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, перемі­щення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення.

При визначенні місця відкриття спадщини основна частина неру­хомого майна або за відсутності нерухомого майна — основна частина рухомого майна, що складає спадкову масу, має визначатися на під­ставі відповідних оціночних критеріїв, наприклад вартісної оцінки спадкового майна, його економічного потенціалу тощо. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька, місце їх знаходження є різним, то місцем відкриття спадщини визнається місцезнаходження одного з об'єктів спадкового майна за вибором спадкоємців.

Заява про визнання спадщини відумерлою може бути подана до суду за місцем відкриття спадщини після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Подання органом місцевого самоврядування за­яви про визнання спадщини відумерлою до закінчення одного року з часу відкриття спадщини є підставою для відмови у її прийнятті судом (ст. 276 ЦПК).

За формою та змістом заява до суду про визнання спадщини від­умерлою має відповідати загальним та спеціальним вимогам, що перед­бачені чинним цивільним процесуальним законодавством. Тому, крім загальних реквізитів, зазначених у ст. 119 ЦПК, у заяві про визнання спадщини відумерлою мають зазначатися:

1) час і місце відкриття спадщини;

2) майно, що складає спадщину;

3) докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю;

4) відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або усунення їх від права на спадкування, або неприйняття ними спадщини, або від­мова від її прийняття.

У порядку підготовки справи до судового розгляду суддя може вжити заходів щодо охорони спадкового майна через нотаріуса за міс­цем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — через відповідні органи місцевого самоврядування з метою збережен­ня спадкового майна та управління спадковим майном, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, що оформлюється мотивованою ухвалою (статті 1283, 1285 ЦК).

співвласники спадкового майна, відказоодержувачі (ст. 1237 ЦК), сер- вітуаріЦст. 1246 ЦК) тощо.

Справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються судом із додержанням загальних правил цивільного судочинства та урахуван­ням певних особливостей, передбачених законом. Розгляд справ здій­снюється суддею одноособово. Суд розглядає ці справи з обов'язковою участю заявника. Неявка заявника в судове засідання перешкоджає розгляду справи. За цих підстав суд повинен відкласти розгляд справи, що оформлюється мотивованою ухвалою, яка фіксується в журналі судового засідання.

Під час розгляду справи суд має встановити час і місце відкриття спадщини, майно, що складає спадщину, та наявність або відсутність підстав для визнання спадщини відумерлою.

Часом відкриття спадщини, згідно зі ст. 1220 ЦК, є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою в порядку, перед­баченому законом. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одно­часно і окремо щодо кожної з них. У випадку, коли кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому разі спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної особи. Факт смерті та час її настання підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, у тому числі й виданим на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті фізичної особи, яке набуло законної сили.

Місце відкриття спадщини встановлюється за правилами ст. 1221 ЦК. Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо остан­нє постійне місце його проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово- будівельного кооперативу про постійне місце його проживання; за­писом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, — документом (витягом із Реєстру прав власності тощо) про місцезнаходження нерухомого спад­кового майна або його частини. За відсутності нерухомого майна міс­цем відкриття спадщини визнається місцезнаходження основної час­тини рухомого майна, що може бути підтверджено витягом з реєстру прав власності на цінні папери, відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу тощо.

784

До складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Склад спадщини визначаєть­ся на підставі норм матеріального права (статті 1225-1232 ЦК). До спадкового майна входить нерухоме та рухоме майно, що належало спадкодавцеві. Відповідно до ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

При цьому слід мати на увазі, що до складу спадщини за законом не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

- особисті немайнові права;

- право брати участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими до­кументами;

- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встанов­лені законом;

- права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з їх особистістю.

Підставами для визнання спадщини відумерлою є:

1) відсутність спадкоємців за заповітом або за законом;

2) усунення спадкоємців від прийняття спадщини;

3) неприйняття спадкоємцями спадщини;

4) відмова спадкоємців від прийняття спадщини.

Відсутність спадкоємців за заповітом є наявною, коли фізична осо­ба не зробила в передбаченому законом порядку особистого розпоря­дження на випадок своєї смерті щодо переходу належних їй прав та обов'язків (спадщини). Відсутність спадкоємців за законом матиме місце, якщо немає жодної особи, яка відповідно до закону віднесена до спадкоємців відповідної черги одержання права на спадщину.

Усунення спадкоємців від права на спадкування можливе у випад­ку, коли вони не мають права на спадкування на підставі умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців або вчи­нення замаху на їхнє життя. Зазначені правила не поширюються на особу, що вчинила такий замах, коли спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її спадкоємцем за заповітом. Не мають права на спадку­вання особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт,

внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникнен­ню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Підлягають усуненню від права на спадкоємство за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав та їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають також права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухиляються від виконання обов'язку щодо утримання спад­кодавця, якщо Ця обставина встановлена судом. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є не­дійсним або визнаний таким за рішенням суду. Крім того, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо вона ухиляється від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкоємець за заповітом або за законом вважається таким, що не прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу її відкриття він не подав заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріаль­ної контори за місцем подання спадщини.

Доказами, що свідчать про належність майна спадкодавцю, можуть бути правовстановлюючі документи, наприклад договори, за якими згідно із законодавством передбачається перехід права власності (купівлі-продажу, дарування), свідоцтва про право власності, видані органами приватизації квартир у державному житловому фонді, свідо­цтво про право на спадщину, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотарі­усами, тощо.

Відсутність спадкоємців за заповітом та законом може підтверджу­ватись заходами, які були вчинені нотаріусом щодо їх розшуку, пока­заннями свідків, витягом з книги обліку спадкових прав та спадкового реєстру, які ведуться нотаріусами, тощо. Усунення спадкоємців від права на спадкування може бути підтверджено рішенням або вироком суду, що набрали законної сили.

Спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого законом, він не подав заяву про прий­няття спадщини (статті 1272, 1270 ЦК). Отже, підтвердженням непри­йняття спадкоємцями спадщини є відсутність відповідної заяви про прийняття спадщини, поданої з дотриманням встановленого строку, якщо він фактично не вступив у право володіння спадковим майном за правилами ч. З ст. 1268 ЦК. Відмова від прийняття спадщини під- 786

тверджується відповідною заявою спадкоємця, поданою з дотриманням правил, передбачених ст. 1273 ЦК.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задо­вольняє або відхиляє вимогу про визнання спадщини відумерлою. Рішення про відмову в задоволенні заяви суд ухвалює, якщо під час судового розгляду буде встановлено відсутність передбачених законом підстав для визнання спадщини відумерлою. Відповідно до ст. 278 ЦПК у рішенні про задоволення вимоги про визнання спадщини від­умерлою зазначаються підстави, за яких вона визнається відумерлою, та має міститися висновок про передання її у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Перехід спадщини, яка визна­на судом відумерлою, у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини передбачено ч. З ст. 1277 ЦК.

Рішення суду про визнання спадщини відумерлою є підставою для реєстрації прав власності територіальної громади на об'єкти нерухо­мості, оскільки згідно зі ст. 4 Закону України «Про державну реєстра­цію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, фізичних та юридич­них осіб, держави, територіальних громад підлягають обов'язковій державній реєстрації.

м ш ш ч м Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття цінного папера на пред'явника та векселя.

2. Які є правила підсудності справ та вимоги до форми і зміс­ту заяви у справах про відновлення права на втрачені цінні папери та векселі?

3. Яким є порядок розгляду справ про визнання або відновлен­ня неоспорюваних суб'єктивних прав?

4. Якими є ознаки безхазяйної нерухомої речі?

5. Якими є умови передання безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність?

6. Які особи можуть звернутися до суду із заявою про переда­чу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність?

7. Які є підстави визнання спадщини відумерлою?

8. Які особи можуть звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою?

9. Якими є правила підсудності справ про визнання спадщини відумерлою та вимоги до форми і змісту заяви?