Чи є виключною підсудність справ не про визнання права впасності на нерухомість, а про визнання, наприклад, договору купівлі-продажу нерухомості недійсним, де встановлюються обставини, що призвели до укладення договору, а не обставини щодо неру хомості? Якщо це справи виключної підсудності, то які ще спори належить розглядати за такими правилами?

Дійсно, у судовій практиці не завжди зазначене питання вирішується однаково. Це пов'язано з тривалою дією положення ч. 1ст. 130 ЦПК 1963 р., за яким до виключної підсудності відносились лише позови про визнання права на будівлю.

Відповідно до ч. 1ст. 114 нового ЦПК застосована інша правова конструкція і зазначено наступне: позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Таким чином, у ЦПК конкретно не зазначено, про захист яких саме прав на нерухоме майно підлягають пред'явленню позови за правилами виключної підсудності.

У зв'язку з цим виключна підсудність встановлена для позовів про будь-які права з приводу нерухомого майна, до якого за положеннями ст. 181 ЦК належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на ній, тобто жилі і нежитлові приміщення, будівлі тощо.

Крім зазначених спорів, за правилами виключної підсудності розглядаються наступні позови: про право власності на нерухоме майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (включаючи визначення порядку користування ним), не пов'язаним з правом власності на нього (наприклад, про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо).