ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

1. Етапи розвитку правового та організаційного забезпечення землеустрою пов’язані з особливостями суспільно-політичних умов певного періоду, характеру земельного ладу.

2. У сучасних умовах здійснення земельної реформи землеустрій має враховувати екологічний, юридичний, економічний і технічний аспекти.

3. У сучасних умовах реформування земельних відносин землеустроєм слід вважати систему правових норм, які спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері управління використанням й охороною земель та здійснення комплексу відповідних дій щодо виникнення і припинення права власності і права користування ними, забезпечення раціонального, сталого, екологічно збалансованого їх використання та охорони та мають за мету забезпечення гарантій прав на землю. Йдеться в тому числі про дії, які стосуються організації території адміністративно-територіальних утворень, раціонального використання й охорони земельних ділянок, формування нових і впорядкування існуючих земельних ділянок чи їх частин і встановлення їх меж з метою забезпечення раціонального, екологічно збалансованого використання й охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів.

4. Правові приписи, які регулюють суспільні відносини у сфері землеустрою, характеризуються усіма ознаками самостійного правового інституту, при цьому його остаточне формування поки що не завершено.

5. Правові приписи інституту землеустрою регламентують переважно сферу публічних інтересів, проте при добросусідських або договірних відносинах можна вести мову й про приватно-правові аспекти землеустрою.

6. Явище землеустрою та явище землевпорядного процесу не є тотожні. Перше передбачає наявність матеріальних норм. Правові норми, присвячені останньому, забезпечують реалізацію матеріальних норм, гарантують їх правильну реалізацію.

7. Усіх суб’єктів землеустрою доцільно розподілити на дві категорії. До першої входять суб’єкти, які безпосередньо здійснюють заходи землеустрою або мають певні повноваження у сфері землеустрою (органи державної влади й місцевого самоврядування, фізичні й юридичні особи, що здійснюють землеустрій та ін.). До другої категорії буде доцільним віднести суб’єктів правовідносин, які використовують результати проведення заходів із землеустрою (землевласники та землекористувачі). У свою чергу суб’єкти першої категорії можуть бути класифіковані на основних і допоміжних.

8. Окремі послуги у сфері здійснення землеустрою не є державними послугами, оскільки можуть вчинюватися й недержавними суб’єктами. Однак у певних випадках (надання ліцензії на право проведення землевпорядних робіт) такі послуги відповідають ознакам адміністративних послуг.

9. У сфері землеустрою виникає складна сукупність матеріальних і процесуальних правовідносин. Об’єктом матеріальних правовідносин у сфері землеустрою є територія України, адміністративно-територіальних утворень або їх частин, землеволодінь, землекористувань та окремі земельні ділянки чи їх частини, що ж до об’єкту процесуальних правовідносин (землевпорядного процесу), то ним буде сукупність певних видів процесуальної діяльності відповідних суб’єктів. При цьому природні ресурси, а саме земельні, щодо яких виникають процесуальні відносини у сфері землеустрою, є додатковим елементом об’єкта цих правовідносин.

10. В умовах проведення земельної реформи виникає необхідність уточнення класифікації дій землеустрою (з урахуванням їх безпосередньої спрямованості, специфіки змісту, суб’єктного та об’єктного складу). З’являються нові різновиди землеустрою. Уявляється необхідним, закріпити запропоновану класифікацію у чинних нормативно-правових актах у сфері землеустрою, зокрема Земельному кодексі та Законі України “Про землеустрій”.

11. Усі дії у сфері землеустрою повинні ґрунтуватися на загальноюридичних, специфічних земельно-правових принципах, а також на принципах землеустрою як інституту земельного права, які теж потребують свого закріплення.

12. В умовах проведення земельної реформи, при трансформації відносин власності землеустрій слід розглядати як головну гарантію прав землевласників та землекористувачів (при встановленні охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель, зон охорони об’єктів культурної спадщини, територій природно-заповідного фонду). При складанні ж проекту відводу земельної ділянки землеустрій виконує роль базового елемента певної гарантії прав на землю. Нормування у сфері землеустрою також слід вважати своєрідною гарантією прав на землю.

13. Елементи суб’єктивного права характерні і для землеустрою, проте мають свою специфіку. Право на здійснення певних дій із землеустрою – є необхідним.