Висновки до Розділу 4

1. У сфері сімейних відносин для досягнення відповідних правових наслідків частіше за все недостатньо наявності одного юридичного факту. Сукупність юридичних фактів іменується фактичним складом.

2. Для сімейного права характерним є те, що законодавець залишає вільний простір у регулюванні сімейних відносин для їх учасників — вони часто можуть користуватися автономією у визначенні того чи іншого елементу фактичного складу. Сфера автономного регулювання і його суб’єкти встановлюються законом, однак зміст регулювання багато в чому є компетенцією конкретних суб’єктів. Сутність такого регулювання проявляється в тому, що воно здійснюється самими учасниками відносин, які один перед одним виступають не як органи, що виконують владні функції, а як рівноправні сторони.

3. Фактичні склади може бути класифіковано за рівнем визначеності. Відповідно, виділяють визначені фактичні склади та відносно визначені. Під визначеними фактичними складами, як правило, розуміють склади (або окремі юридичні факти), всі елементи яких визначені в гіпотезі правової норми. Тобто визначені склади складаються з юридичних фактів, прямо передбачених відповідними процесуальними нормами, і не допускають включення до їх складу оціночних категорій. Щодо відносно визначених складів, то це склади, які не повністю визначені в нормах права. Особливістю бланкетних складів є те, що фактичні обставини, узагальнено визначені в нормі, породжують юридичні наслідки лише в сукупності з актом юрисдикційного органу.

4. Фактичний склад слід відрізняти від складного юридичного факту, тобто від обставини, що має складну будову і, таким чином, може бути виражена в різних характеристиках, але яка все ж таки залишається одним фактом. Такою складною обставиною, що має цілу сукупність взаємозалежних характеристик, є, наприклад, спільна сумісна власність подружжя (характеризується низкою ознак, залишаючись при цьому одним юридичним фактом). При цьому є можливим виділення двох категорій фактичних складів: склади, елементи яких мають самостійне правове значення, тобто можуть виступати як юридичні факти безвідносно до інших елементів фактичного складу, але тягнуть в цьому разі за собою інші правові наслідки; склади, які являють собою сукупність фактів, що набувають юридичного значення лише в момент завершення формування фактичного складу (так, сама по собі подана до органів державної реєстрації заява про бажання укласти шлюб не тягне за собою юридичних наслідків; небажання чоловіка або жінки мати дітей можуть стати підставою для розірвання шлюбу лише в поєднанні з відповідною юридичною дією з боку другого з подружжя).

5. За характером зв’язку елементів між юридичними фактами фактичні склади поділяються на прості, складні і змішані. Прості фактичні склади виступають як склади з незалежним накопиченням елементів, коли існує вільний, не жорсткий зв’язок, і факти можуть накопичуватися у будь-якому порядку, головне, щоб у відповідний момент вони були в наявності. Порядок накопичення юридичних фактів не пов’язаний будь-якою послідовністю. Як тільки всі елементи будуть зібрані повністю у фактичному складі, він створює правові наслідки. Для складних фактичних складів (з послідовним накопиченням елементів) характерною є послідовна і жорстка залежність фактів.

6. Критерієм поділу фактичних складів у теорії юридичної фактології є рівень визначеності. Відповідно виділяють визначені фактичні склади та відносно визначені. Під визначеними фактичними складами, як правило, розуміють склади, всі елементи яких визначені в гіпотезі правової норми. Тобто визначені склади складаються з юридичних фактів, прямо передбачених відповідними нормами, і не допускають включення до їх складу оціночних категорій. Стосовно відносно визначених складів (бланкетних), то це склади, які не повністю визначені в нормах права. Особливістю бланкетних складів є те, що фактичні обставини, узагальнено визначені в нормі, породжують юридичні наслідки лише в сукупності з актом юрисдикційного органу. Це склади, що не цілком передбачені в юридичних нормах; у нормі зазначені лише фактичні передумови індивідуальних актів, юрисдикційним же органам надається можливість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що відносяться до цих правових наслідків з урахуванням конкретних обставин справи.

7. Ознаками фактичного складу є: фактичний склад визначається існуванням елементів, що його складають; особливий спосіб зв’язку між елементами (фактичний склад, хоча і містить у собі певну кількість юридичних фактів, але не є їхньою сумою); спосіб зв’язку елементів визначає функціонування фактичного складу як складної системи; як система фактичний склад набуває нової якості, яка не властива його елементам, - такою якістю є правовий наслідок (лише всі елементи складу у сукупності спричиняють правовий наслідок; окремі елементи фактичного складу такої властивості не мають).

8.

9. Факти-стани характеризуються такими ознаками: 1) є конкретними життєвими обставинами — перебування в шлюбі, непрацездатність, вагітність, батьківство, спільне проживання, кровне споріднення тощо; 2) здатні породжувати юридичні наслідки; 3) тривалі за часом дії — факти-стани ніколи не характеризуються одномоментністю; більше того, в сімейному праві вони, як правило, мають невизначений період свого існування, який може припинитися тільки із вчиненням відповідної юридичної дії, прийняттям юридичного акту або виникненням правоприпиняючої юридичної події; 4) певний стан може відігравати роль юридичного факту неодноразово; 5) виникають унаслідок інших юридичних фактів (діянь чи подій). На наше переконання, стан завжди виступає елементом фактичного складу: саме по собі перебування у певному стані не виступає самостійною підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Але за умови наявності іншого юридичного факту (як правило, юридичного акту) здобуває юридичне значення.

10. Правовий статус є одним із різновидів фактів-станів і лише у тому разі, якщо право пов’язує конкретні юридичні наслідки (а не лише їх гіпотетичну можливість за наявності волевиявлення на це самого суб’єкта) із наявністю такого статусу.

11. На підставі проведеного дослідження запропоновано внести зміни до п. 5 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

12. Співвідношення між фактами-станами і правовими статусами може мати такі основні форми: 1) існування фактів-станів, відмінних від правових статусів (наприклад, факт-стан спільного проживання); 2) наявність правових статусів, які лише гіпотетично можуть виконати роль факту-стану за наявності інших юридично значущих обставин; 3) наявність правових статусів, які самі по собі виступають фактами-станами упродовж всього періоду свого існування (такі правові статуси вказують на особу як на сторону відповідних триваючих правовідносин — батьки, усиновлювачі, опікуни тощо — й виконують роль факту-стану саме в межах цих правовідносин).

13. Основні характеристики юридичних фікцій: а) фікція полягає у конструюванні неіснуючого у дійсності; б) використанню фікції передує невизначеність; в) є уявною юридичною конструкцією різних ступенів складності; г) може використовуватись у доктрині права, правотворчості, правореалізації; д) використовується з метою заповнення певного сегменту у правовому полі; е) категоричність та неспростовність; є) обмеженість в обсязі застосування соціально-юридичним контекстом; ж) здатність фікцій викликати одна одну; з) зовнішнім проявом є норма-фікція, інститут права; и) існування взаємозв’язку діалектичного розвитку наукової думки і сприйняття фікції у праві; і) можливість визнання фікцій юридично значущими: неістинні, недостовірні, хибні факти «спрацьовують» лише у конкретних відносинах, за наявності певних передумов.

14. Виконувані юридичними фікціями функції у регулюванні сімейних правовідносин можна розділити на три групи: 1) загальні функції, виконувані будь-яким нормативним структурним елементом права (регулятивно- динамічна і регулятивно-статична); 2) функції, що є специфічними для юридичних фікцій як особливої форми формулювання правового припису (усунення юридичної невизначеності у суспільних відносинах, що підлягають правовому регулюванню; забезпечення оптимізації юридичної практики); 3) власні функції фікцій у сімейному праві (забезпечення інституційної можливості втілення міркувань гуманності, насамперед до дітей).