Висновки до шостого розділу

1. Викладене у даному розділі свідчить про певне зближення германської (дворівневої) та британської (однорівневої) моделей корпоративного управління. Обрання тієї чи іншої моделі не є принциповим – належна структура корпоративного управління може бути побудована незалежно від того, яка модель передбачена у національному законодавстві.

2. Основними тенденціями у галузі регулювання питань корпоративного управління на рівні ЄС можуть бути визначені:

-зменшення ролі інституту загальних зборів у питаннях керівництва товариством та заміщення традиційних загальних зборів (як фізичного зібрання учасників товариства у одному місці) більш сучасними формами волевиявлення учасників товариства;

-легалізація можливості використовувати сучасні електронні засоби зв'язку у комунікаціях між товариством та учасниками, для проведення загальних зборів й прийняття рішень іншими органами управління;

-застосування широкого спектру правових засобів забезпечення належного виконання директорами товариства своїх обов'язків,

-запровадження у законодавство континентальних країн правових засобів захисту акціонерів, характерних для країн загального права (права міноритарних акціонерів на похідні позови, право вимагати проведення спеціальної перевірки (розслідування), введення інституту "wrongful trading" – притягнення директорів товариства до субсидіарної відповідальності за боргами товариства);

-визнання ключової ролі незалежних директорів у забезпеченні ефективності корпоративного управління (але при цьому є неприпустимим їх втягнення у процес керівництва поточними справами товариства, їх функції мають бути обмежені контролем за виконавчими директорами). Виділяються три особливі сфери питань, які також мають бути віднесені до виключної компетенції невиконавчих директорів (наглядової ради): призначення виконавчих директорів; визначення розміру винагороди, що виплачується їм; перевірка фінансової звітності товариства.

3. Норми українського законодавства, що регулюють відносини з управління господарськими товариствами, потребують суттєвого перегляду з метою їх приведення у відповідність до європейських стандартів у сфері корпоративного управління.

4. Вимагає значного вдосконалення процедура скликання та проведення загальних зборів, яка наразі є дуже складною та непристосованою до практичних потреб учасників корпоративних відносин. Крім того, занадто велика кількість процедурних вимог суттєво підвищує ризик визнання недійсними рішень загальних зборів. У законодавстві України також має знайти своє відбиття європейська тенденція заміни інституту загальних зборів більш сучасними та мобільними формами волевиявлення учасників. Враховуючи зазначене, доцільними вбачаються наступні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України (щодо АТ й ТОВ):

– передбачити можливість не проводити щорічні (чергові) загальні збори за умови, що відповідне положення буде ухвалене на загальних зборах кваліфікованою більшістю голосів (3/4 голосів – для АТ, 50 % від загальної кількості голосів – для ТОВ); учасники товариства повинні також мати змогу скасувати таке рішення шляхом прийняття відповідного рішення простою більшістю голосів;

– дозволити ухвалювати рішення методом письмового опитування; рішення має вважатися прийнятим після отримання необхідної кількості голосів (простої чи кваліфікованої), а не відповіді від усіх учасників (це не дасть змоги міноритарним учасникам блокувати прийняття рішень у товаристві);

– закріпити, що оскаржувати рішення загальних зборів на підставі порушення встановлених законодавством, статутом чи іншими внутрішніми нормативними актами товариства вимог до порядку їх скликання, проведення та вимог щодо оформлення протоколу може лише учасник товариства;

– скоротити строк повідомлення учасників товариства про скликання зборів до двох тижнів (14 днів) із закріпленням права товариства встановити більш тривалий або скорочений строк у статуті; закріпити правило, що у разі, коли повідомлен­ня про скликання загальних зборів було опубліковане (відправлене) з запізнен­ням, але всі учасники, що мають право на участь у загальних зборах і на голосування, погодилися взяти участь у зборах і голосуванні, то пропуск строку не є підставою для визнання рішення загальних зборів недійсним; АТ із незначною кількістю акціонерів мають бути звільнені від обов’язку публікувати повідомлення у засобах масової інформації.

– закріпити у ЦК право учасника або виконавчого органу господарського товариства звертатись до суду з вимогою скликати збори чи визначити особливі умови їх проведення; при цьому учасник (виконавчий орган) повинен довести суду неможливість скликання зборів відповідно до вимог чинного законодавства (відсутність органу, правомочного скликати збори та виконати інші дії, пов’язані з їх проведенням, неможливість досягти кворуму на зборах, тощо);

– запровадити альтернативні форми участі у загальних зборах: а) через представників (необхідно внести зміни до ст. 100 ЦК для уточнення її смислу), б) шляхом дозволу голосування з питань порядку денного у письмовій формі без безпосередньої участі у зборах – так зване "заочне голосування" (таке голосування може відбуватись як перед зборами, так і після їх проведення), в) шляхом проведення зборів у "електронному форматі" – без фізичної присутності учасників за допомогою засобів електронного зв’язку.

5. Україна належить до групи європейських країн з дворівневою системою управління товариством, яка передбачає наявність наглядової ради та виконавчого органу. Але у вітчизняному законодавстві з багатьох питань корпоративного управління застосовуються підходи, характерні для країн з однорівневою системою (наприклад, обрання органів управління товариства виключно загальними зборами, наділення наглядової ради керівними повноваженнями тощо). Це призводить до негативних наслідків, і, передусім, до відсутності чіткого розмежування компетенції різних органів управління та реальних механізмів захисту прав міноритарних акціонерів.

6. Суттєвого реформування потребує концепція функціонування наглядової ради, що запроваджується у вітчизняне законодавство. Вважаємо, що на сьогодні Україна повинна відмовитись від міфу про наглядову раду як "стратегічного керівника" та "захисника" інтересів товариства та його акціонерів від несумлінних дій правління. До тих пір, поки не буде досягнуто реальної незалежності наглядових рад, ці функції виконуватися не будуть.

Для формування в Україні інституту незалежних директорів доцільно закріпити законодавчо можливість обрання до складу наглядової ради певної кількості осіб, що не є акціонерами товариства. Це можуть бути відомі політики, економісти чи правники, інші особи, професійні досягнення яких отримали суспільне визнання.

В Україні при формуванні системи корпоративного управління було обрано британську модель "власника", яка передбачає майже повне відсторонення працівників від питань корпоративного управління. Практика свідчить, що такий підхід є явно помилковим. Вважаємо, що у з питань залучення працівників до корпоративного управління більш близькою до українського менталітету є германська модель, яка передбачає обов'язкове представництво працівників у органі управління товариством.

7. Практика роботи більшості українських товариств свідчить, що такий орган як ревізійна комісія є очевидним атавізмом у системі корпоративного управління. Він обирається виключно для виконання вимог чинного законодавства і функціонує суто формально. Основний тягар перевірки фінансового-господарської діяльності товариств має бути покладений на незалежних аудиторів, порядок обрання (заміни) яких слід врегулювати законодавчо.

В Україні слід запровадити європейський підхід й залишити єдиним контролюючим органом наглядову раду (в акціонерних товариствах).

8. У вітчизняному корпоративному праві має бути запроваджений правовий інститут директорів товариства. Директором має визнаватись 1) будь-яка особа, обрана до виконавчого органу товариства або наглядової ради (директор де-юре); 2) особа, яка не є законно обраною, але виконує функції директора незалежно від правових підстав для такого виконання (директор де-факто); 3) особа, яка не є директором де-юре чи де-факто, але має можливість приймати рішення з питань загального керівництва товариством, які є обов'язковими для директорів де-юре чи де-факто (тіньовий директор). У деяких випадках доцільно поширити норми щодо директорів й на колишніх директорів товариства. Доцільно ввести до законодавства України нові механізми забезпечення належного виконання директорами своїх обов'язків (законодавче закріплення повного переліку обов'язків директорів; розкриття директорами інформації; введення інституту дискваліфікації директорів, притягнення директорів до субсидіарної відповідальності за боргами товариства, обов'язкового страхування відповідальності директорів, інституту похідних позовів, інституту корпоративних розслідувань; запровадження адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм корпоративного права).