1. Поняття та сутність фінансового права. Предмет та методи фінансового права

Фінансове право належить до числа найважливіших публічних галузей українського права, яке постійно розвивається та удосконалюється відповідно до перетворень, що відбуваються у суспільстві.

Слід мати на увазі, що норми фінансового права регулюють суспільні відносини, що виникли в процесі фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування, які і становлять предмет фінансового права. Притаманна фінансовому праву специфіка відносин, обумовлених взаємопов’язаними ланками фінансової системи, дозволяють розглядати предмет фінансового права як сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі мобілізації коштів у публічні централізовані і децентралізовані фонди держави й органів місцевого самоврядування, їх розподілу й використання, а також при здійсненні контролю за рухом цих коштів, їх ефективним та цільовим використанням, а також у зв’язку з емісією національної валюти. Предмет фінансового права включає не всі грошові відносини, а лише тільки ті, які пов’язані з утворенням, розподілом та використанням державних та муніципальних фондів коштів, що обумовлено їх публічним характером.

Таким чином, предмет фінансового права можливо поділити на три групи відносин. До першої групи відносять відносини щодо формування, розподілу та використання публічних фондів грошових коштів, до другої групи – відносини щодо здійснення фінансового контролю, до третьої – відносини щодо емісії національної валюти.

У фінансових правовідносинах чітко простежується державно-владна та майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими, в яких відносини влади невід’ємні від майнових відносин: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями та здійснює контроль за надходженням коштів у бюджет, з іншого – ці відносини регулюють формування власності держави. Порівнюючи фінансові правовідносини з адміністративними та цивільними правовідносинами, необхідно пам’ятати, що адміністративні правовідносини є владними, цивільні правовідносини є майновими, фінансові правовідносини є владно-майновими.

Розглядаючи предмет фінансового права, необхідно враховувати основні ознаки відносин, що становлять предмет фінансово-правового регулювання, а саме: 1) майновий характер; 2) імперативно-владний характер; 3) спрямованість на утворення, розподіл та використання публічних фондів коштів; 4) обов’язковим учасником виступає держава або орган місцевого самоврядування в особі уповноважених органів.

Важливим критерієм визначення природи галузі права, її місця в системі права виступає метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів і способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання визначає також ступінь впливу на поведінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Кожен метод правового регулювання має характерні ознаки, сукупність яких і дає змогу реалізувати завдання і мету правової регламентації.

Предмет фінансового права обумовлює специфіку методів правового регулювання. Основним методом фінансового права є метод владних приписів з боку уповноважених органів держави та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними діяльності з приводу утворення, розподілу та використання публічних фондів коштів.

1) суб’єкти фінансового права є нерівними – одна зі сторін завжди буде наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої, друга сторона буде «зобов’язаною»;

2) відсутність у зобов’язаної сторони права оперативної самостійності, тобто відсутність можливості приймати рішення на власний розсуд при відсутності приписів у діючому законодавстві. Тобто, якщо є припис, він є обов’язковим для виконання, якщо припис щодо моделі поведінки у відповідній ситуації відсутній, зобов’язана сторона не може самостійно визначати модель поведінки, вона повинна звернутись до владного суб’єкта за відповідним приписом.

Таким чином, змістом імперативного методу у фінансовому праві, тобто методу владних приписів є «дозволено те, що передбачено».

Фінансовому праву властиві й інші методи регулювання відносин: рекомендації, узгодження, субординація тощо. Такі методи, як правило, застосовуються разом з основним методом – методом владних приписів. Названі методи стосуються сфери муніципальних фінансів, в якій органи місцевої влади та самоврядування наділені правом самостійного вирішення питань при реалізації повноважень у сфері фінансів.

Слід наголосити, що тенденції розвитку фінансових правовідносин потребують перегляду системи та змісту методів фінансово-правового регулювання. Так, все частіше у публічній фінансовій сфері застосовуються договірні відносини, що виражені у формі публічної угоди (угода між Національним банком України та Державною казначейською службою України про відкриття та обслуговування Єдиного казначейського рахунку, кредитні угоди між Україною та міжнародними організаціями, фактичні угоди між державою та фізичними чи юридичними особами при емісії державних позикових цінних паперів). Аналіз договірних відносин у рамках фінансово-правового регулювання, надає змогу сказати, що вони є відмінними від цивільно-правових, де права та обов’язки встановлюються самостійно суб’єктами, і що це не виключає можливості існування в рамках фінансово-правового регулювання договірних відносин, що мають імперативний характер. При цьому, мова не йде про застосування у фінансовому праві диспозитивного методу у класичному вигляді. Засади диспозитивності присутні, але вони достатньо обмежені відповідними межами. Метод рекомендації передбачає можливість вибору моделі поведінки, але цей вибір обмежений лише запропонованими моделями поведінки. При цьому, яку б модель поведінки суб’єкт не обрав механізм її реалізації чітко передбачений діючим законодавством.

Принципи фінансового права є загальнообов’язковими, оскільки введені Конституцією України та законами, норми яких є обов’язковими для всіх суб’єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності.

Серед тенденцій динаміки фінансового права особлива увага надається принципу пріоритетності публічних інтересів у сфері фінансових відносин з урахуванням їх впливу на приватні інтереси особи, гарантувати які покликана соціально-економічна політика держави.

У принципах фінансового права відповідно до особливостей його предмета відображаються та конкретизуються загально-правові принципи: законності, гуманізму, демократизму, справедливості, гласності, відповідальності тощо. Разом із тим, на основі загально-правових принципів фінансового права діють принципи, які конструюють орієнтири у розвитку його інститутів із властивою їм специфікою.