2. Фінансова діяльність держави: поняття, принципи, методи

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування являє собою врегульований правом процес створення, розподілу та використання публічних грошових фондів для виконання їхніх завдань та функцій.

Фінансова діяльність здійснюється за принципами, основні з яких закріплені Конституцією України. До таких принципів належать:

1) принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

2) принцип плановості полягає у здійсненні фінансової діяльності на підставі планових документів, тобто чітко впорядковано, послідовно, збалансовано за детального закріплення процедур і порядку руху коштів. Цей принцип реалізується шляхом здійснення короткострокового (до 1 року), середньострокового (1-3 роки) та довгострокового (понад 3 роки) планування фінансової діяльності за певними напрямами.

3) принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху, співвідношенні та збалансованості різних грошових потоків, грошових фондів, доведенні до громадян та інших суб’єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

4) принцип системності вимагає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи за певного співвідношення, взаємопроникнення ланок фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Фінансова діяльність, як і будь-який інший процес, складається із певних стадій, а саме:

1) формування публічних грошових фондів;

2) розподіл (перерозподіл) публічних грошових фондів;

3) використання коштів публічних грошових фондів;

Як і будь-яка публічна діяльність, фінансова діяльність держави здійснюється за допомогою певних методів, тобто засобів, прийомів.

На стадії формування фондів грошових коштів застосовуються методи формування (мобілізації), а саме метод обов’язкової мобілізації та метод добровільної мобілізації. Виокремлення цих методів здійснюється за вольовою ознакою. Тобто, при здійснені обов’язкової мобілізації, волевиявлення (бажання) суб’єкта щодо перерахування коштів до відповідного фонду не враховується, при здійснені добровільної мобілізації надходження коштів залежить від волі суб’єкта. Так, до методу обов’язкової мобілізації можна віднести: обов’язкові платежі у формі податків, зборів, мита, вилучення в бюджет вільного залишку прибутку державних підприємств, Національного банку України, безспірне списання коштів бюджетних установ з казначейських рахунків станом на кінець бюджетного періоду; стягнення штрафів та пені за порушення діючого законодавства. До методу добровільної мобілізації можна віднести: добровільні платежі, випуск та реалізація державних та муніципальних цінних паперів, добровільні внески на користь держави.

На стадії розподілу фондів грошових коштів застосовуються метод фінансування та метод кредитування. Фінансування – безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів із відповідного фонду грошових коштів. Кредитування – цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання. Методи фінансування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т.д.

На стадії використання коштів фондів грошових коштів застосовуються такі методи:

1) в залежності від спрямованості – пооб’єктне використання (передбачає використання коштів на потреби відповідних об’єктів) та посуб’єкте використання (використання коштів для задоволення потреб відповідного суб’єкта);

2) залежно від форми надходження – використання у готівковій та безготівковій формі;

3) залежно від встановлених меж – метод нормативів та метод лімітів.

Надаючи характеристику методам фінансової діяльності, що застосовуються на тій чи іншій її стадії, слід виокремити метод фінансового контролю, особливість якого стосовно стадійності полягає у тому, що він застосовується на кожній із стадій фінансової діяльності, що дає змогу визначити його як наскрізне провадження. Слід підкреслити і його важливу роль, оскільки значною мірою саме завдяки фінансовому контролю забезпечується виконання кожним із суб’єктів фінансової діяльності встановлених законодавством приписів. Так, фінансовий контроль здійснюється на стадії створення, розподіл (перерозподіл), використання публічних грошових фондів, а також після фактичного використання грошових коштів з метою визначення доцільності та результативності використання.

Слід враховувати, що система та зміст методів фінансової діяльності не є сталими, вони змінюються в залежності від перетворень держави, її завдань, умов та цілей здійснення фінансової діяльності.

При з’ясуванні сутності фінансової діяльності слід враховувати, що фінансова діяльність передбачає, окрім таких завдань, як створення публічних фондів грошових коштів, їх розподілу, використання публічних фінансових ресурсів та здійснення фінансового контролю, також емісію національної валюти. Емісія національних знаків – це завдання виключно держави. Під емісією необхідно розуміти випуск грошових знаків та організація їх обігу. Слід зазначити, що емісія національної валюти як окремий напрям фінансової діяльності носить забезпечувальний характер, так як неможливо здійснювати формування, розподіл та використання фондів грошових коштів без самих грошових знаків, як матеріального вираження національної валюти.

Фінансова діяльність здійснюється у різних формах. Форми фінансової діяльності класифікують за різними підставами:

1) за юридичними властивостями: правова (здійснюється через прийняття й реалізацію фінансово-правових актів, котрі розрізняють за кількома напрямками (юридичними ознаками; юридичною природою; залежно від того, які органи приймають ці акти, і т. ін.); не правова (не пов’язана з правовим вираженням. Здебільшого вона є похідною (пов’язана з правовими формами, іноді – з прогалинами у праві);

2) за організаційними формами: створення централізованих фондів коштів та формування децентралізованих грошових фондів;

3) за змістом інститутів фінансової діяльності: у сфері бюджетної діяльності; у сфері податкового регулювання; у сфері кредитування; у сфері валютного регулювання; у сфері фінансового контролю.