3. Фінансова система України та її склад

Слід зазначити, що на теперішній час відсутнє нормативне визначення як самої категорії «фінансова система», так і складових структури фінансової системи. Це дає змогу науковцям на підставі відповідного критерію пропонувати власне бачення структури фінансової системи.

Узагальнюючи підходи щодо визначення сутності фінансової системи можливо виокремити матеріальний, економічний та правовий підходи. Матеріальний підхід полягає у розумінні фінансової системи як сукупності складових фінансової системи, що мають форму фондів, які формуються, розподіляються та використовуються щодо публічного інтересу. Економічний підхід полягає у розумінні фінансової системи як сукупності складових у формі фінансових (грошових та інших) відносин, що розвиваються у зв’язку з функціонуванням складових фінансової системи (відносини пов’язані з утворенням, розподілом та використанням фондів коштів (як приватних, так і публічних). Відповідно до правового розуміння, фінансова система – сукупність методів встановлених нормативно-правовими актами, що мають форму нормативних вимог до режиму функціонування фінансової системи (фінансове законодавство, фінансова політика в її правових формах, функції та методи діяльності, що реалізуються конкретними уповноваженими суб’єктами).

Фінансова система України визначають як сукупність фінансових ланок (інститутів), об’єднаних за ознакою спільності форм і методів організації, розподілу й використання фондів коштів та за ознакою їх правового регулювання. Саме таке класичне формулювання підтримано всіма представниками фінансово-правової науки, воно з певними стилістичними відмінностями зустрічається не лише у вітчизняних підручниках, але й у науковій та навчально-методичній літературі на всьому пострадянському просторі.

Серед науковців найпоширенішими є три концепції щодо розуміння категорії «фінансова система» та її структури, це: фондовий, посуб’єктний та інституційний підходи.

Фондовий підхід полягає у тому, що фінансова система складається з відповідних фондів грошових коштів, а саме: публічні фонди грошових коштів (централізовані та децентралізовані) та фонди фінансових ресурсів приватних суб’єктів господарювання.

Посуб’єктний підхід базується на визначені кола суб’єктів, що керують відповідними фондами чи інститутами або володіють речовими правами, тобто сукупність органів та установ, які здійснюють фінансову діяльність.

Інституційний підхід полягає у виокремленні в структурі фінансової системи складових у формі фінансових інститутів. Фінанси, становлять цілісну однорідну систему, проте можлива їх певна внутрішньовидова диференціація. Вона зумовлена більш детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових частин фінансів, що різняться своїми особливостями й режимами. За цих умов однорідні, єдині за формами і методами фінансові відносини визначаються як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою і змістом, але різних за формою фінансових інститутів зумовлена різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їх реалізації.

На підставі інституційного підходу, а його ще можна назвати полісистемний підхід (система систем), ланками фінансової системи є такі: 1) грошова система, 2) бюджетна система, 3) податкова система, 4) кредитна система, 5) система страхування, 6) банківська система, 7) фінанси суб’єктів господарювання та населення.

Грошова система – державно-правова форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні та є закріпленою на законодавчому рівні. Її зміст становить внутрішню організаційно-правову форму грошового обороту. Виокремлюють дві групи складових грошової системи, це функціональні (грошова одиниця, масштаб цін, види державних грошових знаків, які мають статус єдиного засобу платежу на території держави) та організаційні (організація готівкового обігу, системи органів, що здійснюють управління грошовим оборотом). Відповідно до діючого законодавства грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює ста копійкам.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджети Автономної Республіки Крим, областей, районів в областях та бюджети місцевого самоврядування. До бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення визначаються адміністративно-територіальним устроєм держави. Бюджети акумулюють переважну більшість грошових коштів публічного характеру. Відповідно до Бюджетного кодексу України закріплена заборона на формування позабюджетних фондів. Слід зазначити, що бюджетна система є центральною системоутворюючою ланкою фінансової системи.

Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів що справляються з платників податків, фізичних та юридичних осіб, на території держави. Система податків, зборів та обов’язкових платежів, форми, методи та порядок їх справляння, а також повноваження суб’єктів податкових правовідносин визначені Податковим кодексом України. Податкова система складається з загальнодержавних та місцевих податків та зборів. До загальнодержавних належать: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток, податок на додану вартість, екологічний податок, акцизний податок, рентна плата та мито. До місцевих податків та зборів належать майнові податки (на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, транспортний податок, плата за землю), єдиний податок, а також туристичний збір та збір за місця для паркування.

Податкова система безпосередньо пов’язана з бюджетною системою, адже через неї відбувається формування основних надходжень до бюджетів всіх рівнів.

Кредитна система охоплює як відносини щодо державних (муніципальних) позик, так і банківського кредитування. Однак, якщо публічне запозичення є безумовною сферою публічного регулювання, в якому держава виступає позичальником коштів на визначені цілі й у специфічній формі, то банківське кредитування досить специфічно входить у фінансову систему. Його фінансово-правовий аспект стосується тільки тих відносин, що охоплюють і регулюють рух державних коштів, за винятком диспозитивних, цивільно-правових аспектів банківського кредитування.

Публічне запозичення – це сукупність кредитних відносин, у яких позичальником є держава або місцеве самоврядування, а кредиторами – фізичні чи юридичні особи, інші держави. Призначенням публічного запозичення є мобілізація коштів для фінансування бюджетних видатків, а саме, коли бюджет є дефіцитним, чи для регулювання економіки. Публічні запозичення здійснюються у формі підписання угоди чи випуску цінних паперів (облігації, казначейські зобов’язання). Здійснюючи емісію цінних паперів, держава визначає умови їх випуску та розміщення, термін повернення та розмір від платності. При здійснені державних та місцевих запозичень забезпеченням є все майно держави чи місцевого самоврядування.

Система страхування охоплює майнове та особисте страхування, тобто сукупність грошових фондів коштів, що створюються для забезпечення публічного інтересу, а саме гарантування інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, та формуються за рахунок внесків відповідних осіб. Система охоплює соціальні державні фонди коштів (Пенсійний фонд, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування та Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття), національну систему гарантування вкладів фізичних осіб. Обов’язкове державне страхування пов’язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямуванням коштів на виплату пенсій і т.

Банківська система є невід’ємною складовою фінансової системи держави, що забезпечує акумуляцію вільних грошових коштів та розподіл їх серед галузей господарства, залучаючи вклади та депозити від фізичних та юридичних осіб та розміщуючи отримані кошти. Це чітко структурована сукупність фінансових посередників на ринку позичкового капіталу, що відповідно до наданих ліцензій провадять банківську діяльність. Основними завданнями, що стоять перед банківською системою, є: реалізація грошово-кредитної політики держави, забезпечення грошового обігу, касове та розрахункове обслуговування фізичних та юридичних осіб.

У сучасний період в Україні діє класична дворівнева банківська система, якій притаманні як вертикальні, так і горизонтальні зв’язки між окремими елементами. Вертикальні зв’язки ґрунтуються на принципі «влади-підпорядкування» і складаються між центральним банком країни, який є елементом першого рівня, центром управління, регулювання (в межах його повноважень), координації та контролю, єдиним емісійним центром, та іншими банками, що є елементами другого рівня у банківській системі, між якими встановлюються горизонтальні зв’язки. Центральний банк при дворівневій банківській системі безпосередньо не обслуговує клієнтів, він здійснює операційне обслуговування лише банків та урядових установ.

Структурна побудова банківської системи України визначена у ст. 4 Закону України «Про банки та банківську діяльність», де зазначено, що банківська система України складається із Національного банку України та інших банків, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території України.

Фінанси суб’єктів господарювання та населення. Фінанси суб’єктів господарювання як відособлені грошові фонди пов’язані з формуванням, розподілом і використанням коштів підприємств. Вони є основою децентралізованих фінансів. До складу фінансів суб’єктів господарювання входять фонди коштів юридичних осіб і фізичних осіб – суб’єктів господарювання, що виникають у зв’язку з господарською діяльністю. Фінанси державних підприємств безумовно є складовою фінансової системи, характеризуються публічним змістом і регулюванням, а недержавні підприємства належать до фінансової системи лише тією мірою, якою пов’язані з реалізацією імперативних обов’язків з формування публічних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).

Фінанси населення – фінансові ресурси, у першу чергу – грошові кошти, що перебувають у фінансово-кредитних установах, таких як банки, кредитні спілки, інвестиційні фонди недержавні пенсійні фонди, а також в особистому розпорядженні громадян.

4. Система та повноваження органів влади, що здійснюють фінансову діяльність

Держава здійснює фінансову діяльністю через державні органи, наділені для цього відповідною компетенцією. За характером діяльності, повноваженнями в галузі фінансової діяльності всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи: 1) органи загальної компетенції, які, здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах, водночас реалізують і фінансову (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, органи місцевого самоврядування), що не є для них основною чи єдиною; 2) органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями винятково для здійснення фінансової діяльності (Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна казначейська служба, Державна податкова служба України та інші). У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи залежно від їх компетенції, встановленої Конституцією України та іншими законами України, нормативно-правовими актами, що визначають їх правовий статус та ін.

Засади правового статусу органів загальної компетенції як суб’єктів фінансової діяльності визначені Конституцією України.

Конституція України містить норми, які вказують на належність державі певних функцій (захист суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки), та покладення на неї низки обов’язків. Крім того, відповідно до норм Конституції України держава дбає та сприяє розвитку різних сфер суспільного життя, створює умови для реалізації прав громадян та юридичних осіб, гарантує та захищає їх. Всі потреби і права громадян, які випливають з конституційних положень, передбачають необхідність матеріального їх забезпечення, а точніше фінансування у певному обсязі із фондів коштів, які для цього створюються на державному або місцевому рівні. Отже, найважливішим питанням у даному контексті є ефективність фінансової діяльності держави з точки зору захисту при цьому прав і свобод людини.

Відповідно до законодавства України до компетенції Верховної Ради України у галузі фінансової діяльності держави належить:

1) прийняття законів та внесення до них змін у галузі регулювання фінансових відносин, зокрема з питань бюджету, державних запозичень, оподаткування, митної справи, регулювання грошового обігу;

2) визначення засад державної політики у сфері формування, розподілу, перерозподілу і використання коштів з публічних фондів та з приводу здійснення контрольної діяльності в означеній сфері;

3) контроль за дотриманням бюджетного законодавства (за виконанням Державного бюджету України, за використанням коштів резервного фонду Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Бюджетній декларації на наступний бюджетний період та підготовка відповідного висновку; контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради України, бюджетному законодавству);

4) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

5) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності.

До компетенції Кабінету Міністрів України законодавчо віднесено: 1) здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави у сфері фінансової діяльності держави (зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики), а також забезпечення виконання Конституції і законів України, актів Президента України з питань регулювання фінансових відносин; 2) розробка, виконання, забезпечення фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 3) розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання; 4) організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 5) визначення спрямованості і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади у галузі фінансової діяльності тощо.

Фінансові повноваження територіальної громади можна розподілити на повноваження, якими вона володіє та реалізує через органи місцевого самоврядування у сфері бюджетної діяльності, податкової діяльності, правовідносинах по муніципальних запозичень.

Найбільш широким колом фінансових повноважень територіальна громада наділяється саме у сфері бюджету. Конституція України встановлює повноваження територіальної громади безпосередньо або через створені представницькі органи щодо затвердження бюджету й контролю за його виконанням. Відповідно до у ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. Районні й обласні ради затверджують районні й обласні бюджети, що формуються із коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та із коштів, що поступають на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, контролюють їх виконання. Втручання державних органів у процес складання, затвердження й виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Як суб’єкт податкового права територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування здійснює:

1) обов’язки та права щодо введення в дію місцевих податків і зборів на своїй території, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів;

2) право щодо прийняття рішень стосовно надання пільг за місцевими податками і зборами.

Слід зазначити, що повноваження місцевого самоврядування в сфері оподаткування спрямовані на забезпечення місцевих бюджетів відповідними надходженнями. Також вони наділені правом щодо формування дохідної частини місцевого бюджету за рахунок коштів, одержаних від використання муніципальної власності, за рахунок адміністративних платежів, надходжень від штрафів та пені, що нараховані внаслідок застосування фінансових санкцій, надходжень від відсотків (відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування мають право розміщувати у банках кошти, що їм належать і одержувати у зв’язку з цим відсотки відповідно до закону з подальшим їх зарахуванням у дохідну частину відповідного місцевого бюджету).

Територіальна громада (органи місцевого самоврядування) виступає суб’єктом і муніципальних запозичень. При цьому запозичення вона може здійснювати у двох формах – шляхом одержанням у фінансових установах позик і шляхом випуску облігацій внутрішніх місцевих позик на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування місцевого бюджету.

Окрім органів із загальною компетенцією, певними повноваженнями у сфері фінансової діяльності наділені органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами.

Систему фінансових органів України очолює Міністерство фінансів України – центральний орган виконавчої влади з управління фінансами: прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України.

До суб’єктів фінансової діяльності спеціальної компетенції також відносяться органи фінансового контролю (Рахункова палата, Державна казначейська служба України, Державна аудиторська служба України, Державна податкова служба України, Державна служба фінансового моніторингу України) та Національний банк України. Основною метою діяльності органів фінансового контролю є забезпечення законності та дотримання фінансової дисципліни при формуванні, розподілі та використання фондів грошових коштів. Специфічним проявом діяльності держави у фінансовій сфері є діяльність Національного банку України. Варто зазначити, що завдяки діяльності Національного банку України держава реалізує свій фінансово-правовий статус також і у галузі валютного регулювання, що в умовах виникнення фінансових кризових явищ набуває великого значення.

Зміст компетенції органів державної влади в галузі фінансів свідчить, що кожен з них наділений відповідними правами і обов’язками лише в певній частині. Обсяг компетенції кожного органу визначається відповідно до закріплених за ним функцій, у яких конкретизуються функції держави в цілому. Загалом вся система органів державної влади, що здійснюють від імені держави фінансову діяльність, складає той державний механізм, який забезпечує комплексне виконання державою поставлених перед нею завдань і забезпечення виконання покладених на неї функцій зокрема, як суб’єкта фінансового права. Кожен із органів, що здійснює фінансову діяльність вирішує лише завдання, які поставлені перед ним, але діяльність їх всіх у сукупності спрямована на виконання функцій держави у галузі фінансів – формування, розподілу, перерозподілу та використання коштів публічних фондів та контролю за правильністю і своєчасністю їх формування та ефективністю використання.