§ 3. Розвиток екологічного законодавства і права в другій половині XX століття

За радянського часу Україна повністю втрачає можливість впливати на фор­мування природоохоронного законодавства, оскільки виключні повноваження мав лише Союз PCP, зокрема його вищі партійні та господарчі органи.

Закон «Про охорону природи Української РСР» проголосив природоохоронну діяльність важливим державним завданням. Ця справа не зводилася тільки до охорони «живої природи». Охорона природи, визначалося в Законі, полягає у збереженні, раціональному використанні всіх її багатств, відтворенні і розвитку цінних видів флори і фауни. В інтересах охорони природи забороняється така гос­подарська діяльність, яка може шкідливо впливати на стан природних багатств, призводить до ерозії ґрунтів, забруднення і обміління водойм, забруднення атмосферного повітря тощо (ст. 1). Для забезпечення державного контролю за виконанням вимог Закону «Про охорону природи Української РСР» та інших за­конодавчих актів з природоохоронних питань було створено спеціальний орган -Державний комітет Ради Міністрів Української PCP по охороні природи, який розпочав свою діяльність з березня 1967 року.

У цей період планувалося прийняття Закону Союзу PCP про охорону при­роди. Проте була проведена не комплексна кодифікація природоохоронного за­конодавства, а була здійснена галузева кодифікація законодавства у відповідній сфері їх дії. Так, були прийняті загальносоюзні Основи земельного законодавства (1968), Основи водного законодавства (1970), Основи законодавства про надра (1975), Основи лісового законодавства (1977). Слідом за ними в усіх союзних республіках, т.ч. і в Українській РСР, були прийняті відповідні кодекси, які мало чим відрізнялися від загальносоюзних Основ законодавства.

В зв'язку з кодифікацією законодавства про землю, надра, води і ліси ви­никла проблема дублювання правового регулювання відповідних відносин у поресурсових кодексах та Законі «Про охорону природи Української РСР».

Однак в Союзі PCP майже до його розпаду продовжувала діяти концепція охорони природи. Про це, наприклад, свідчать постанови Ради Міністрів Союзу PCP «Про додаткові заходи щодо посилення охорони природи і поліпшення ви­користання природних ресурсів» від 1 грудня 1978 року, Верховної Ради Союзу PCP «Про додержання вимог законодавства про охорону природи і раціональне використання природних ресурсів» від 3 липня 1985 року.

Термін «навколишнє природне середовище» був вжитий у Конституції Со­юзу PCP 1977 року та Конституції Української PCP 1978 року. Він став уживаним і у радянській еколого-правовій літературі. А у роки перебудови були зроблені спроби розроблення і прийняття Закону Союзу PCP «Про охорону навколишнього природного середовища».

Не дивлячись на деякі позитивні зрушення у розвитку екологічного права, та проведення кодифікації законодавства, головні засади екологічного права в Союзі PCP визначалися, скоріше, не законами, а «державною доцільністю». Атому склалася така ситуація, що поряд з юридично закріпленими нормами щодо навколишнього середовища діяли «постанови» та «розпорядження», які по суті мали силу закону. Тобто сформувалася система юридичного двовладдя. Утакій правовій системі склалися вкрай сприятливі умови для безконтрольного грабунку природних ресурсів, безжального нищення флори та фауни, хижацького розграбування корисних копалин, безконтрольного забруднення води, повітря, ґрунту тощо. Тому на момент розпаду Союзу PCP в Україні існувала дуже неспри­ятлива екологічна ситуація, виправленню якої не сприяла і не могла сприяти лише формально існуюча система екологічного права.

Якщо вести мову про екологічне право в Союзі PCP з формального погляду, то слід зазначити, що в ньому існувала велика кількість законів та постанов при­родоохоронного спрямування. Так, окрім вищезазначених законодавчих актів, ще у 1950 році постановою PHK Союзу PCP було затверджено «Положення про державну лісову охорону СРСР», за якою регулювалася служба охорони запо­відників.

Етапною була постанова Ради Міністрів Союзу PCP «Про посилення охоро­ни природи та поліпшення використання природних ресурсів» від 29 грудня 1982 року. Тут підкреслювалася необхідність визначення наукових засад раціо­нального використання природних ресурсів та охорони природи, наголошувало­ся на необхідності переходу до якісно нових технологічних процесів, що давали б змогу більш раціонально використовувати природні ресурси і зменшувати негативний вплив, контроль за використаними матеріалами і технологіями та станом природного середовища загалом. Крім цієї постанови, було прийнято ще низку актів: "Про порядок опрацювання та затвердження схем комплексного використання та охорони вод« від 2 липня 1976 року, «Про додаткові заходи щодо посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів» від 1 грудня 1978 року, в яких простежувалося намагання реалізувати комплексний підхід до оцінки стану довкілля та його охорони.

У ці ж роки було прийнято низку постанов щодо участі Радянського Союзу в міжнародних угодах у сфері охорони навколишнього середовища. Це, зокрема, конвенції: «Про рибальство та збереження живих ресурсів в Балтійському морі і протоках» (1973), «Про захист морського середовища району Балтійського моря» (1974), «Про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що зна­ходяться під загрозою зникнення» (1973), «Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення» (1971), «Про охорону перелітних птахів та середовища їх проживання» (1979) та інші.

Загалом, з середини 60-х років було прийнято понад 70 документів, що мали б регулювати природокористування, однак реалізовувалися вони незадовільно. Наприклад, достатньо відомим ігноруванням законодавчих актів є ситуація щодо такого унікального об'єкта Росії та Бурятії, як озеро Байкал. Дії держави у таких випадках були традиційними: або приймалася нова постанова - ще «грізніша» та з новими настановами, або переглядалися норми природокористування та забруднення, природно - у той бік, який давав би змогу приховати недбале ставлення до довкілля.

Регулювання природокористування в Україні, в тому числі і законодавче, було повністю пристосоване до відповідних союзних вимог, що визначалося реальним статусом України в тогочасній державі. Варто навести лише назви деяких актів та постанов, що визначали охорону природи та використання при­родних ресурсів в Українській PCP і які (за традицією) приймалися Радою Міністрів Української PCP: «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів» (8 травня 1973 року); «Про організацію виконання поста­нови Ради Міністрів CPCP від 1 грудня 1978 року», «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів» (23 січня 1979 року); «Про організацію виконання постанови Ради Міністрів CPCP від 19 січня 1988 року», «Про першочергові заходи по поліпшенню використання водних ресурсів у країні» (1 березня 1988 року). До них відноситься і одна з остан­ніх «перебудовчих» постанов Верховної Ради Української PCP «Про екологічну ситуацію в республіці та заходах по її докорінному поліпшенню», прийнятої у лютому 1990 року і фактично спрямованої на реалізацію раніше прийнятих по­станов урядом Союзу PCP.