§ 4. Формування і розвиток екологічного законодавства у період державної незалежності України

Екологічне законодавство Союзу PCP було неспроможне належним чином захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення її наукової правової основи виникають лише після здо­буття державної незалежності.

Водночас українське екологічне право не повною мірою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з одного боку, багато в чому залишається деклара­тивним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого - не повною мірою враховує здобутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система законів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та наступних поколінь.

Протягом незалежності України прийнято низку основних нормативно- правових актів, які регулюють майже всі аспекти охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Правові засади екологічної політики закладено в Конституції України, яка визначає обов'язком держави забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, а також гарантує громадянам право на безпечне життя і здоров'я.

Хоча еколого-правова наука України та система екологічного права досить молоді порівняно з іншими галузями права, але потрібно відзначити інтенсив­ність їх формування та розвитку. Так, в період з 1991 року до нинішнього часу було прийнято такі важливі нормативно-правові акти, що регулюють основи організації навколишнього природного середовища, як: Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), «Про охорону атмосферного по­вітря» (1992 в редакції 2001), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про карантин рослин» (1993), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995), «Про екологічну експертизу» (1995), «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995), «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» (1998), «Про захист населення від ін­фекційних хвороб» (2000), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України» (2000), «Про питну воду та питне водопостачання» (2001), «Про Червону книгу України» (2002), «Про екологічний аудит» (2004), «Про захист тварин від жорстокого поводження» (2006) та багато інших. До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони природного середовища врегульовано Земельним, Водним і Лісовим кодексами та Кодексом про надра.

В окрему групу можна виділити законодавчі акти, які спрямовані на врегу­лювання суто екологічних відносин. До таких законодавчих актів слід віднести: Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995); Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» (1998); Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» (2000); Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуа­цій техногенного і природного характеру» (2000); Закон України «Про екологічний аудит» (2004); Закон України «Про екологічну мережу» (2004); Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» (2007); Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (2010)τa деякі інші.

Отже у даний час екологічні відносини в Україні регулюються численними нормативно-правовими актами різного рівня, які є джерелами екологічного права. Проте екологічному законодавству, як і законодавству інших галузей національного права, не вдалося уникнути прогалин у правовому регулюванні природоохоронних відносин, що свідчить про нагальну потребу подальшого розвитку і вдосконалення законодавства про охорону довкілля.