§ 3. Спеціальні закони як джерела екологічного права й їх значення для регулювання екологічних суспільних відносин

Ефективними та поширеними джерелами сучасного екологічного права є закони. Це означає, що в законах мають бути визначені головні засади правового регулювання суспільних відносин власності на природні об'єкти та їх ресурси, встановлені основні вимоги щодо природокористування й охорони навколиш­нього природного середовища, врегульовані екологічні права й обов'язки лю­дини і громадянина, передбачені основні елементи механізму забезпечення і захисту прав суб'єктів екологічних відносин тощо.

Важливим джерелом екологічного права є кодифіковані закони, до яких від­носяться природноресурсові кодекси, що містять широке коло еколого-правових норм. Так, Земельний кодекс і Кодекс про надра містять спеціальні розділи про охорону земель і про охорону надр, а Водний і Лісовий кодекси, крім охорон­них розділів, передбачають спеціальні глави, присвячені відтворенню водних і лісових ресурсів.

Незважаючи на переважний ресурсовий зміст вказаних кодифікованих за­конів, регламентація в них відповідних видів природокористування одночасно забезпечує дбайливе ставлення до природних ресурсів та їх ощадливе вико­ристання, що є однієї з ефективних форм охорони навколишнього природного середовища. У цьому якраз полягає головна особливість природноресурсових кодексів як джерел екологічного права.

[ Важливішим спеціальним законом як джерелом екологічного права є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього при­родного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкта екологічних відносин. Крім цього, вказаний Закон по суті заклав правову основу для розвитку усієї сис­теми галузевого екологічного законодавства та для подальшого вдосконалення поресурсових нормативно-правових актів, які існували до його прийняття.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» складається з преамбули та 16 розділів, що включають 72 статті.

За час існування вказаного Закону та у розвиток його окремих положень була прийнята ціла низка спеціальних законів з відповідним екологічним змістом. До них, зокрема, можна віднести Закони України: «Про забезпечення санітарного й,епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року¹, «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» від 8 лютого 1995 року^{[34] [35], «Про пестициди й агрохімікати» від 2 березня 1995 року[36], «Про поводження з радіоактивними відходами» від ЗО червня 1995 року1, «Про захист людини від впливів іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 року[37] [38], «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 року[39], «Про зону надзвичайної екологічної ситуа­ції» від 13 липня 2000 року[40], «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000 року[41] та деякі інші законодавчі акти.}

ч Важливе значення для регулювання екологічних відносин має спеціальний Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року^[42]. Згідно з положеннями вказаного Закону, завданням законодавства про екологічну екс­пертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного серед­овища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропо­генної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах. При цьому об'єктами еко­логічної експертизи є проекти законодавчихта інших нормативно-правових актів, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склал ися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комп­лекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до вказаного Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

До інших спеціальних законодавчих актів щодо охорони навколишнього природного середовища відносяться Закони України: «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року^[43], який визначає «Про екологічну експер­тизу» від 9 лютого 1995 року¹, що визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захоронениям, а також з відверненням не­гативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на територіїУкраїни; «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 ро­ку^{[44] [45], завданнями якого є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, з метою попередження зникнення таких видів із природи та забезпечен­ня збереження їх генофонду; «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 року[46], що визначає основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання.}

Не менш важлива роль у регулюванні екологічних відносин належить спе­ціальним законам з еколого-ресурсовим чи ресурсово-екологічним змістом. До таких законів можна віднести, наприклад, Закон України «Про екологічну мережу України» від 24 червня 2004 року^[47]. Він розроблений і прийнятий в контексті ви­мог щодо подальшого вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збере­ження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995) стосовно формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Згідно із ст. 2 Закону «Про екологічну мережу України», завданням зако­нодавства про екологічну мережу є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального використання екомережі як однієї

3 найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволен­ня сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. При цьому вказаний Закон має сприяти реалізації Загаль­нодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 24 вересня 2000 року^[48], атакож відповідати вимогам функціонування європейській екологічній мережі та виконувати функції щодо збереження біологічного і ландшафтного різно­маніття.

Безумовно, підґрунтям для формування національної екологічної мережі були Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ», «Про тварин­ний світ», а також чинні природноресурсові кодекси.