Стаття 345. Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

1. Документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної варто­сті та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на ми­тну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчаснос­ті, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

2. Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати мит­них платежів, проводяться органами доходів і зборів з урахуванням строків давності, визначе­них статтею 102 Податкового кодексу України.

Імплементація митного законодавства, що відповідає міжнародним стандартам та стандартам ЄС, є одним із головних пріоритетів України на шляху до вступу в ЄС.

МКУ у новій редакції є завершальним етапом упровадження нормативно-правової бази, необхід­ної для імплементації МКУ у відповідності до міжнародно визнаних стандартів, митного законодав­ства ЄС.

Одним із суттєвих кроків органів доходів і зборів на шляху вступу України до ЄС є спрощення митних процедур, здійснення яких неможливе без затвердження сучасних методів роботи на основі методів управління ризиками та методів аудиту.

Застосування методів управління ризиками дозволить підвищити ефективність митного контро­лю шляхом зосередження контролю на найбільш ризикованих переміщеннях товарів і в підсумку до­сягти спрощення і прискорення митного контролю для «добросовісних» суб’єктів зовнішньоекономі­чної діяльності. А застосування методів аудиту дозволить доповнити заходи для досягнення зазначе­них переваг і забезпечити належний митний контроль навіть після завершення митного оформлення.

Відповідно до стандартного правила 6.6 Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур система митного контролю містить у собі контроль на основі методів аудиту.

Статтею 102 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання подат­кової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декла­рації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому по­рядку.

Відповідно до статті 46 ПКУ митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для ці­лей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань.

Таким чином, документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань мит­ної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних плате­жів, проводяться органами доходів і зборів не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання митної декларації.

У той же час пунктом 102.2 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо:

- податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було по­дано;

- посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її за­криття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

3. Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти на­рахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне офор­млення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України то­варів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських до­кументів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що пе­ревіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення то­варів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Насамперед необхідно звернути увагу, що перевірки, проведення яких врегульовано цим Кодек­сом, мають здійснювати лише органами доходів і зборів. Проте у разі планування митними та іншими контролюючими органами проведення планової виїзної перевірки одного й того самого підприємст­ва, така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно.

Планова та позапланова виїзна перевірка є перевіркою, що здійснюється за місцем перебування платника податків або за місцем розташування об’єкта, стосовно якого проводиться така перевірка, на підставі даних у митній декларації й існуючих у органах доходів і зборів документів і відомостей про зовнішньоекономічну діяльність платника податків, а також отриманих у нього документів і ві­домостей.

Невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу доходів і зборів.

Виходячи з вищевикладеного, органи доходів і зборів мають право проводити два види митних перевірок: виїзні та невиїзні.

Невиїзну перевірку законодавець пов’язує з двома принциповими ознаками: проведення її у при­міщенні органу доходів і зборів та наявність як підстав даних, що містяться:

- в електронних копіях митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманих від суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких това­рів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

- надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інфо­рмації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо това­рів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також за­питів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

4. Під час проведення документальної перевірки посадові особи органу доходів і зборів по­винні реалізовувати визначені цим Кодексом повноваження виключно в обсязі, необхідному для з’ясування питань перевірки.

5. Відшкодування збитків та/або шкоди, заподіяних посадовими особами органу доходів і зборів підприємству під час проведення перевірки, здійснюється у порядку, встановленому за­коном.

6. Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов’язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

7. У разі виявлення органом доходів і зборів під час проведення перевірки ознак порушень митних правил або контрабанди посадові особи органу доходів і зборів вживають передбачених законом заходів.

8. У разі скасування, зміни за результатами документальної перевірки рішень щодо класи­фікації товарів для митних цілей, прийнятих органами доходів і зборів відповідно до статті 69 цього Кодексу, або рішень про коригування заявленої митної вартості товарів, прийнятих ор­ганами доходів і зборів відповідно до розділу III цього Кодексу, дії, вчинені підприємством на виконання таких рішень, не тягнуть за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій, нарахування пені, накладення адміністративних стягнень, крім випадків, якщо зазначені рі­шення були прийняті на підставі поданих підприємством недостовірних документів, недостові­рної інформації та/або внаслідок ненадання підприємством всієї наявної у нього інформації, не­обхідної для прийняття зазначених рішень, що суттєво вплинуло на характер цих рішень.

Види порушень митних правил, за які встановлена адміністративна відповідальність, висвітлено в Главі 68 Митного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 474 Митного кодексу визначена можливість застосування до суб’єктів ЗЕД, що перевіряються, заходів адміністративного впливу у таких випадках, як перешко­джання посадовій особі органу доходів і зборів, невиконання її вимог під час проведення перевірки обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України та/або перебувають під митним кон­тролем, чи документальної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

При виявленні порушень митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну полі­тику (стаття 494 МКУ) з урахуванням вимог частини 1 статті 490 МКУ.

Частиною 1 статті 490 Митного кодексу України передбачено, що протокол про порушення мит­них правил мають право складати:

1) посадові особи, які відповідно до посадових інструкцій уповноважені здійснювати митний ко­нтроль, митне оформлення і пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України і які безпосередньо виявили порушення митних правил;

2) посадові особи органів доходів і зборів, які згідно з посадовими обов’язками мають таке право;

3) інші посадові особи, уповноважені керівником центрального органу виконавчої влади, що за­безпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або керівником митниці.