<<
>>

3.2.1. Формування правової бази з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС

Питання адаптації корпоративного законодавства України до законодавства ЄС постало перед нашою державою після підписання 14 червня 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами [237] (далі – УПС).

Ст. 51 УПС заклала правове підґрунтя адаптаційного процесу, закріпивши, що "важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність до законодавства Співтовариства". У ч. 2 ст. 51 УПС було визначено галузі законодавства, у яких Україна перш за все зобов’язується забезпечити приблизну адекватність законів. Ці галузі становлять пріоритетну сферу адаптації і до їх переліку віднесено й "закон про компанії", тобто корпоративне законодавство.

З набранням УПС чинності, що відбулося 1 березня 1998 року, Україна почала створювати інституційний механізм адаптації та формувати норма­тивно-правову базу для реалізації цього важливого напрямку правової реформи.

Указом Президента України від 11.06.1998 р. № 615/98 було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу [227], в якій наближення законодавства України до норм і стандартів ЄС визнано одним із основних напрямів інтеграційного процесу. У Стратегії зазначалося, що "адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права" і передбачає реформування правової системи України. У 2000 р. Президент схвалив Програму інтеграції України до Європейського Союзу [205], в якій визначались найважливіші напрями та орієнтовні строки проведення адаптації законодавства. 21 листопада 2002 р. Верховною Радою України було схвалено Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України [111] до законодавства Європейського Союзу. З прийняттям цієї Концепції уперше на законодавчому рівні були визначені такі терміни, як "адаптація" та "законодавство ЄС", а також закладені методологічні основи адаптаційного процесу (через визначення вимог до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС).

І нарешті 18 березня 2004 року Верховна Рада України затвердила Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [47] (далі – ЗПА), яка на сьогодні є базовим документом, що регулює відносини з адаптації.

У розділі другому ЗПА адаптація законодавства визначається як процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire[21]. При аналізі цього визначення неминуче виникає запитання – звідки ж взявся іншомовний термін "acquis communautaire" і чому ним було замінено поняття "законодавство ЄС", яке вживається в ст.

51 УПС і, до речі, у назві самої ЗПА? Привертає увагу й той факт, що ст. 51 УПС не вживає поняття "адаптація", а містить більш м’які терміни – "зближення законодавства", "приблизна адекватність законів". Але у актах українського законодавства, спрямованих на імплементацію положень УПС, термін "апроксимація", тобто наближення, був замінений терміном "адаптація", який має дещо інше смислове навантаження. Втім, така "недбалість" стосовно термінології має своє логічне пояснення.

Франкомовний термін acquis communautaire (скорочено – acquis) уперше був ужитий Єврокомісією під час формулювання умов вступу до ЄС нових держав у період першої хвилі розширення Європейського Співтовариства (у 1969 році). Дослівно цей термін перекладається з французької як "надбання (доробок) співтовариства (громади)" чи "спільне надбання". Тоді словосполученням acquis communautaire було позначено сукупність досягнень європейської інтеграції, яка не може бути предметом переговорів при вступі до Співтовариства (на той час – співтовариств) нових держав-членів [37, с. 4]. В юридичному сенсі acquis ототожнюють з правовою системою Євросоюзу [83, с 742-743; 144], але у всіх документах ЄС цей термін вживається без перекладу, що спрямовано на акцентування феноменальності правової системи ЄС. Показово, що навіть спроби держав, які ніколи не відходили від європейської парадигми розвитку, як-то Швеції або Данії, знайти в національній мові відповідник acquis завершились тим, що практично в них, як, втім, і в решті держав-членів ЄС, термін acquis communautaire використовується сьогодні без перекладу [37, с. 4].

Повне прийняття acquis communautaire є однією з основних умов приєднання до ЄС країн-кандидатів. Це підтвердив, зокрема, Копенгагенський самміт Європейської Ради 1993 р., на якому сформульовані відомі “Копенгагенські критерії” вступу до Євросоюзу [112, с. 374]. Саме таке розуміння аcquis communautaire покладено в основу Білої книги щодо підготовки асоційованих країн Центральної та Східної Європи до інтеграції до внутрішнього ринку Союзу, опублікованої у 1995 році [493].

В Україні термін acquis communautaire в офіційний обіг увів Президент України в Програмі інтеграції України до ЄС, яка передбачала адаптацію Україною "правових та нормативних стандартів ЄС – Acquis communautaire". У посланні Президента до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" [180] стратегічною метою адаптації названо досягнення правовою системою України (включаючи правову культуру, доктрину, судову та адміністративну практику) відповідності вимогам, що висуваються Європейським Союзом до держав, які прагнуть приєднатися до нього або, іншими словами, прийняття в повному обсязі acquis communautaire.

Із ухваленням Верховною Радою ЗПА, термін acquis communautaire отримав своє юридичне визначення. У розділі ІІ ЗПА аcquis communautaire (acquis) визначається як правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Таким чином acquis communautaire є більш широким поняттям ніж законодавство ЄС (хоча у вітчизняній літературі ці терміни часто використовуються як рівнозначні [212]).

Як вже зазначалось вище, повне прийняття країною acquis communautaire вимагається лише у випадку її вступу до ЄС. Угоди про асоціацію чи угоди про партнерство та співробітництво не вимагають від країни повного прийняття acquis communautaire.

Угоди про асоціацію передбачають апроксимацію (наближення) національного законодавства до acquis communautaire у мірі, необхідній для ефективного функціонування внутрішнього ринку. У Білій книзі, яка адресується державам, що уклали із ЄС угоди про асоціацію (які до речі передбачають значну більшу ступінь інтеграції ніж УПС), Єврокомісія неодноразово наголошує, що приєднання до внутрішнього ринку слід відрізняти від вступу до Євросоюзу, яке вимагає повного прийняття acquis communautaire" і асоційовані країни мають самі визначати глибину, напрямки и графіки проведення апроксимації. Більше того, Біла книга виділяє із усього комплексу acquis communautaire так звані "ключові інструменти", які у свою чергу також поділяються на дві групи: "інструменти стадії І" мають бути запроваджені у першу чергу, а вже потім запроваджуються "інструменти стадії ІІ". Саме до цих актів законодавства ЄС і пропонується проводити апроксимацію законодавства асоційованих країн (п. 3.17 – 3.18 Білої книги) [493].

УПС, які розглядаються як інструмент інтеграції найнижчого рівня, обмежуються встановленням обов’язку держави привести своє законодавство у відповідність до законодавства ЄС лише у окремих сферах (які розглядаються як стратегічні).

ЗПА передбачає поступове приведення правової системи України у відповідність до acquis communautaire. Відповідно до ЗПА та інших документів, що присвячені питанням адаптації та євроінтеграції, можна виділити наступні основні етапи проведення адаптації законодавства України до acquis communautaire:

1) адаптація законодавства у пріоритетних сферах, визначених УПС;

2) адаптація законодавства у мірі, необхідній для приєднання до ЄвЕП (що може здійснюватись на підставі угоди про асоціацію чи іншої угоди, що передбачає економічну інтеграцію України до ЄС й прийняття acquis communautaire в обсязі, необхідному для функціонування ЄвЕП);

3) повне прийняття acquis communautaire, яке відбуватиметься у разі вступу України у ЄС.

На думку О.В. Задорожнього, застосування терміна "адаптація" замість "апроксимація" (або "зближення") викликано прагненням дещо розширити цілі, запрограмовані в УПС, де зближення законодавства розглядається як важлива умова для зміцнення стосунків між Україною та ЄС [49, c. 118]. Тобто Україна, прагнучи до членства у ЄС, в односторонньому порядку розширяє свої обов’язки, що випливають із УПС, і прагне забезпечити не тільки відповідність свого законодавства законодавству ЄС у визначених ст. 51 пріоритетних галузях, але й бере на себе зобов’язання прийняти acquis communautaire у повному обсязі. Як зазначає Г.В. Друзенко "На відміну від країн, що підписали з ЄС договір про асоціацію і затвердили у свій час програму перегляду всього масиву національного законодавства з метою приведення його у відповідність з європейським, Україна поклала в основу адаптації оригінальний превентивний принцип"[38, c. 5].

Підтверджує таку думку і зміст ЗПА, у першому розділі якої закріплено, що ЗПА визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. А метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу називається "досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього" (курсив мій – О.К.).

Наміри України набути членство у Євросоюзі неодноразово підтверджувались у її офіційних документах та заявах. Ще у 1993 році Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах" [112, с. 370]. Бажання України стати повноправним членом ЄС було висловлено Президентом України Л. Кравчуком 14 червня 1994 року під час підписання УПС. У посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки" [42] серед стратегічних пріоритетів на першому місці визначено створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському союзі. Президент наголошував на необхідності запровадження такого комплексу системних перетворень, який би дав можливість нашій державі до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. – створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС.

Але якщо сприймати адаптацію тільки у подібному контексті, то чи не буде це марною роботою, бо й компетентні органи, й чиновники Євросоюзу неодноразово офіційно заявляли, що у доступній для огляду перспективі не можуть запропонувати Україні нічого більшого, окрім статусу "сусіда" – будь-які переговори щодо вступу України в ЄС є, з точки зору європейців, передчасними [38, c. 5]. Між тим, адаптація законодавства України до acquis communautaire у повному обсязі – це колосальна праця. Відповідно до розділів VI та IX ЗПА, адаптація законодавства України передбачає проведення робіт у двох напрямках:

1. Приведення чинних нормативних актів України у відповідність із acquis communautaire. Цей процес має складатись із наступних стадій: 1) визначення актів acquis communautaire, які регулюють правовідносини у відповідній сфері; 2) переклад визначених актів на українську мову; 3) здійснення комплексного порівняльного аналізу регулювання правовідносин у відповідній сфері в Україні та в Європейському Союзі; 4) розроблення рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire; 5) проведення економічного, соціального та політичного аналізу наслідків реалізації рекомендацій; 6) визначення переліку законопроектних робіт; 7) підготовка проектів законів України та інших нормативно-правових актів, включених до переліку законопроектних робіт, та їх прийняття; 8) моніторинг імплементації актів законодавства України.

2. Перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу.

Навіть переклад базових нормативних актів ЄС, які за неофіційними підрахунками складають біля 800 документів, що викладені на 700 тисячах сторінок, займатиме невизначений час. А за приблизними оцінками спеціалістів тільки у галузі економічної діяльності Україна буде вимушена адаптувати більш 3 тисяч власних нормативних актів [254, с. 39].

Вбачається, що адаптація законодавства України з метою його наближення до acquis communautaire має переслідувати більш широкі і досяжні цілі ніж механічне виконання країною умов щодо вступу у члени ЄС.

Процес правової реформи, який вже довгі роки відбувається в Україні безсистемно та неконтрольовано, може бути направлений у цивілізоване русло шляхом орієнтації його на європейську модель. Йдеться про становлення в Україні правової системи європейського зразка, для чого абсолютно необхідною є реформа не тільки законодавства, але й усього процесу створення, і, що найголовніше, застосування права [49, c. 118]. Саме з цією метою і може використовуватися acquis communautaire, який є накопиченим досвідом європейських країн у галузі регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Завдяки вже створеному правовому та інституційному механізму адаптації до acquis communautaire й має спрямовуватись у цивілізоване русло процес реформування вітчизняної правової системи.

Крім того, із оприлюдненням Єврокомісією комюніке "Ширша Європа – сусідні країни: Нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами від 11.03.2003 р." [256, с. 5-30], що безпосередньо стосується й України, якій замість членства запропоновано новий за змістом статус "сусіда", концепція прийняття Україною acquis communautaire отримує певне обґрунтування.

“Ширша Європа”, яка може розглядатись як офіційна концепція Європейського Союзу, в рамках якої він будуватиме свої відносини з сусідніми державами, зокрема з Україною, відкриває принципово нові, порівняно з УПС, перспективи співпраці з Євросоюзом. В комюніке чітко й недвозначно визначені рамкові умови економічної інтеграції до ЄС сусідніх країн. Така інтеграція передбачає, зокрема, перспективу одержання частки на внутрішньому ринку ЄС. Українські аналітики вважають, що у рамках “Ширшої Європи” Європейський Союз готовий до розвитку взаємин зі своїми сусідами, а отже, і з Україною, до найглибшої економічної інтеграції, яка не передбачає хіба що участі сусідніх країн в роботі інституцій Об’єднаної Європи [129, с. 9-10].

Однією зі сфер, за конкретні досягнення у якій Європейський Союз пропонує сусіднім країнам перспективи глибшої економічної інтеграції в ЄС, є “вирівнювання” (aligning) національного законодавства з acquis ЄС. Так, у першому ж розділі цього документа зазначено: "За конкретні досягнення, що свідчитимуть на користь спільних цінностей та ефективного втілення політичних, економічних та інституційних реформ, у тому числі, у сфері вирівнювання [національного] законодавства з acquis communautaire, країни, що сусідять з ЄС, повинні скористатися перспективами глибшої економічної інтеграції з ЄС" [256, с. 7].

Г.В. Друзенко та В. Мармазов звертають свою увагу на появу у "Ширшій Європі" нової термінології. "Якщо в УПС йдеться про наближення законодавства України до законодавства (legіslatіon) Співтовариства, що може сприйматись та тлумачитись як досягнення певної текстової відповідності законодавчих актів, то в "Ширшій Європі" як орієнтир для "вирівнювання" національних правових систем держав-сусідів називається acquіs communautaіre – основа правопорядку ЄС", – зазначають автори [128].

Концепція “Ширшої Європи” знайшла своє інституційне відображення у статті І-56 Конституції Євросоюзу (не набула чинності): “1. Союз розвиває особливі зв’язки з сусідніми державами, щоб створити на ґрунті вартостей Союзу простір розквіту та добросусідства, що йому притаманні близькі та мирні стосунки на засадах співпраці. 2. На ці потреби Союз може, згідно зі статтею ІІІ-227, укладати та виконувати окремі угоди з цими країнами. Ці угоди можуть містити взаємні права та зобов’язання, а також можливість спільних дій. Виконання їх є предметом періодичних консультацій" [110]. Тобто ЄС планує укладення із сусідами угод нового типу, які у порівнянні з УПС передбачатимуть значно більшу інтеграцію, і передусім економічну, сусідніх країн і ЄС, але й міститимуть більш чіткі вимоги щодо прийняття acquis communautaire.

Таки чином, процес "європеїзації сусідів" не призведе до повного інституціонального приєднання сусідніх країн до ЄС (їх членства), а обме­житься тісною асоціацією в рамках Європейського економічного простору (ЄвЕП). Втілення в життя такого сценарію дозволить країнам ЄС та їх "сусідам" сповна скористатися перевагами лібералізації торгівлі та можли­востями інвестицій без здійснення болісних інституціональних та бюджетних пристосувань, які випливали б з подальшого розширення[22]. Як зазначає В. Посельський: "На практиці озвучена вустами Р. Проді формула “все, крім членства” надає перспективу поглибленої економічної інтеграції (поступовий доступ до внутрішнього ринку Союзу); посиленого політичного діалогу; пом’якшеного візового режиму з можливістю повного скасування віз; тісної співпраці в сферах запобігання конфліктам та регулювання криз, правосуддя та внутрішніх справ, транскордонного та регіонального співробітництва, транспорту, енергетики, телекомунікацій, культури, науки та освіти, захисту довкілля; запровадження нового фінансового інструменту сусідства" [172].

У контексті викладеного вище постає цікаве питання щодо обов’язку України адаптувати свою правову систему у відповідності з acquis communautaire – чи кореспондує цьому обов’язку право ЄС вимагати відповідних реформ?

Як було зазначено вище, обов’язок будь-якої країни привести національне законодавство у відповідність з acquis communautaire встановлюється відповідними міжнародними угодами, які отримали назву угод про асоціацію та угод про приєднання. "Кожен хто вступає до Європейського Союзу мусить грати за його правилами", – справедливо зазначає Ю.С. Шемшученко [254, c. 38].

Але ж Україна знаходиться в оригінальному становищі – вона не вступає до ЄС, але зобов’язується прийняти acquis communautaire в повному обсязі. При чому таке зобов’язання прийнято Україною в односторонньому порядку – воно не випливає із УПС або будь-яких інших міжнародних угод (комюніке Єврокомісії "Ширша Європа" не може бути віднесено до таких документів), а закріплено в акті внутрішнього законодавства – ЗПА .

Без сумніву, у майбутньому Україна намагатиметься перевести таке добровільно взяте зобов’язання щодо адаптації на двосторонній рівень. Наприклад, шляхом укладення "сусідської угоди" і закріплення у ній обов’язку щодо прийняття acquis communautaire. Або шляхом складення розширених планів проведення робот із адаптації (не обмежуючись адаптацією у пріоритетних сферах, визначених УПС) та їх погоджені з Єврокомісією. Але найбільш важливим для України є питання щодо отримання від ЄС "зустрічного еквіваленту" (зміст якого остаточно не визначений – оскільки "Ширша Європа" та інші документи Ради ЄС й Європарламенту, пов’язані із впровадженням сусідської політики, містять дуже розмиті обіцянки щодо майбутньої економічної інтеграції сусідів до ЄС й натяки на можливе членство у далекому майбутньому[23]).

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що Україна сьогодні знаходиться у досить вигідному становищі. На відміну від країн-кандидатів у члени ЄС, які вимушені приймати acquis communautaire у повному обсязі (і можуть обговорювати з Єврокомісією лише питання відстрочення прийняття окремих нормативних актів), Україна може більш зважено підходити до адаптаційного процесу, враховуючи національні інтереси, особливості національного права та правозастосування, процеси інтеграції з країнами, що не є членами Євросоюзу. На думку Г.В. Друзенка, така постановка питання дає Україні унікальний шанс – можливість розставляти ті чи інші акценти в процесі адаптації і вирішувати внутрішні проблеми українського законодавства шляхом рецепції відповідних норм Європейського союзу [38, с. 5].

<< | >>
Источник: Кібенко Олена Рувімівна. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2006. 2006

Скачать оригинал источника
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 3.2.1. Формування правової бази з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС:

  1. История принятия Закона о СМИ. Создание правовой базы для частных СМИ
  2. Нормативная правовая база диссертационного исследования
  3. §1.1. Общие сущность, институциональная и нормативно-правовая база иммиграционной политики государств-членов ЕС
  4. §2 Міжнародно-правове регулювання загальних питань конфлікту юрисдикцій у різних територіальних просторах
  5. § 64—65. Правове регулювання трудових відносин в Україні
  6. Нормативно-правова база регіональної влади в Україні: шляхи удосконалення
  7. Формування правової системи
  8. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ УСТРІЙ HA ЕТНІЧНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ B ІМПЕРСЬКУ ДОБУ
  9. Розділ XVIII Правове забезпечення формування та функціонування екологічної мережі України
  10. РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ УКРАЇНИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -