9.1. Виникнення Франції та її розвиток у ранньофеодальний період

Процес феодалізації, що розгорнувся у Франкській імперії, поява та розвиток феодальної власності на землю призвели до її розпаду — розподілу між онуками останнього франкського імператора Карла Великого (Верденський договір 843 р.).

61

між ними - сюзеренітету-васалітету — та формується своєрідна ієрархічна драбина за категоріями феодалів, кожен з яких фіксував титул або ранг. На верхівці перебував король, а далі йшли герцоги, маркізи, графи, барони, віконти та шевальє. Залежно від того, яку сходинку в цій ієрархічній драбині посідав той чи той феодал, визначалися його права, привілеї, обов'язки.

Відбувається становлення феодальної держави, правителем якої був король. У IX—XI століттях його обирала верхівка світських і духовних феодалів, лише з XII ст. утверджується спадкове передання трону. Найближчим радником і помічником короля був сенешал (вважався главою королівського двору та командував армією). У військових справах важливу роль відігравав великий конетабль (глава королівської кінноти), помічником якого був маршал. Королівською скарбницею завідував скарбник, який мав помічника -камергера. Канцелярією керував канцлер. На місцях адміністративні, військові та судові функції покладалися на призначених королем посадовців. З XI ст. у королівському домені з'являється нова посадова особа - прево, — котра збирала податки, командувала гарнізоном і ополченням.

З розвитком великого феодального землеволодіння та неперервною роздачею земель васалам настає економічна роз'єднаність, яка зумовила політичну роздробленість. Великі феодали відмовляються визнавати верховну владу короля, вважаючи себе повністю самостійними та незалежними. Після того, як класична формула васалітету "васал мого васала не мій васал" була визнана юридичною нормою, король, фактично, був позбавлений прямого зв'язку з основною масою феодалів. Його влада обмежилася лише власним доменом. Франція розпалася на просту сукупність феодальних володінь.

Міста у Франції, виникаючи на землях феодалів, підпадали під їхню юрисдикцію, вважалися їхньою власністю та були зобов'язані відбувати різні повинності. Це викликало невдоволення міст. Отож, уже в X—XII століттях французькі міста отримують певну автономію, звільняючись від влади феодалів. Багато з них створюють власні органи управління, мають свій суд, видають законодавчі акти. Управління містом зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних. Останні обирали мера міста.

62