<<
>>

Тема 19. Державно-правовий розвиток України в період перебудови (1985-1991 рр.)

Зміни у державному статусі Української РСР

Поглиблення кризи тоталітарної системи зумовило зміни у внутрішній та зовнішній політиці СРСР. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС правляча верхівка на чолі з М. Горбачовим проголосила курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Уперше було заявлено про необхідність докорінних змін в усіх сферах життя суспільства. Розпочався період перебудови, кінцевою метою якого проголошувалось створення «гуманного демократичного соціалізму». Головним напрямом реформування визначалася економіка, але шість років перебудови не дали будь-якого конкретного результату в економічній сфері.

Важливою складовою перебудови мало стати реформування політичної системи та демократизація суспільно-політичного життя. Сутність політичної реформи полягала у поступовому переході влади від партійної номенклатури до державних органів, які обиралися б парламентським шляхом. На ХІХ Всесоюзній конференції КПРС (червень 1988 р.) було наголошено на необхідності змін у виборчій системі, наданні їй елементів альтернативності. Вибори народних депутатів СРСР (1989 р.) відбулися за можливості висування будь-якої кількості кандидатів на одне місце, вільного обговорення виборчих програм, контролю з боку громадськості за ходом виборів і підрахунком голосів. На І з’їзді народних депутатів СРСР (травень 1989 р.) уперше після 1917 р. фактично виникла парламентська опозиція - Міжрегіональна депутатська група.

Радикальний поворот до реформування політичної системи пов’язаний із запровадженням інституту президентства в СРСР. 15 березня 1990 р. ІІІ з’їздом народних депутатів СРСР більшістю у 59,2% Президентом СРСР було обрано М. Горбачова. Суттєвим кроком на шляху реформування владних органів стало прийняття 26 грудня 1990 р. Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв’язку з удосконаленням системи державного управління». Уряд отримав статус підлеглого Президентові СРСР виконавчо-розпорядчого органу; його було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР. Відповідно до Законів СРСР від 29 березня 1990 р. та 20 березня 1991 р. відбувалась реформа державного апарату виконавчої влади. Отже, процес формування виконавчої гілки влади знаменував собою початок втілення у практику державного будівництва теорії поділу влади.

У грудні 1989 р. створено перший орган конституційного контролю, яким став Комітет конституційного нагляду СРСР.

Реформи на загальносоюзному рівні привели до змін у статусі УРСР як союзної республіки. Значним кроком на шляху до суверенітету республіки стало прийняття 27 жовтня 1989 р. Закону УРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР». Розширювалися повноваження Голови Верховної Ради, який набував рангу найвищої посадової особи республіки і мав представляти Україну у міжнародних відносинах. Скоротився склад Верховної Ради УРСР до 450 депутатів (раніше було 650); установлювався 5-річний термін повноважень народних депутатів. Певних змін на шляху демократизації зазнала виборча система, зокрема, передбачалась альтернативність висування кандидатів у депутати.

Проведені на нових засадах у березні 1990 р. вибори до Верховної Ради та місцевих Рад засвідчили, що монополія Комуністичної партії на владу похитнулася. Оформлення парламентської опозиції під назвою «Народна Рада» (125 депутатів) викликало створення прокомуністичної більшості «За Радянську суверенну Україну» (239 депутатів).

В умовах гострого протистояння політичних сил уперше в історії України Верховна Рада почала працювати як парламентський орган.

Важливе значення в утвердженні реального суверенітету України, розбудові Української держави мало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Декларація складається із преамбули і десяти розділів.

У преамбулі зафіксовано, що, виражаючи волю народу України, Верховна Рада «проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

У розділі І «Самовизначення української нації» наголошується, що «Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід’ємного права на самовизначення».

Розділ ІІ «Народовладдя» містить головні засади реального народовладдя. Зокрема, підкреслюється, що громадяни республіки всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади; повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної та місцевих рад; від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР.

Розділ ІІІ «Державна влада» проголошує головні засади організації та здійснення державної влади. Уперше в Україні офіційно визнається здійснення державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

У розділі IV «Громадянство Української РСР» зазначається, що Українська РСР має своє громадянство; забезпечує рівність усіх громадян перед законом «незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин».

У розділі V «Територіальне верховенство» стверджується, що Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території і що ця територія в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

У розділі ѴІ «Економічна самостійність» встановлюється виключне право народу України володіти, користуватися і розпоряджатися національним багатством України; проголошується, що весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є матеріальною основою її суверенітету і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян; наголошується на зобов’язанні держави забезпечити захист усіх форм власності. Передбачалося створення банківської, фінансової, митної та податкової систем, а при необхідності - упровадження власної грошової одиниці.

У розділі VII «Екологічна безпека» визначаються головні засади екологічної безпеки країни, утверджується державний суверенітет в екологічній сфері: «Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів».

Розділ VIII «Культурний розвиток» містить положення про державний суверенітет у культурному і духовному житті українського народу. Зокрема, зазначається, що Україна «є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, їх право вільного національно-культурного розвитку». Наголошується на забезпеченні національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах життя.

Новим у конституційному законодавстві є пункт про зобов’язання держави щодо «задоволення національно-культурних потреб українців, що проживають за межами Республіки».

Розділ ІХ «Зовнішня і внутрішня безпека» визначає головні засади і принципи безпеки. Наголошується на праві мати власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Урочисто проголошується намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

Розділ Х «Міжнародні відносини» формулює основні засади цих

відносин, «визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права». Підкреслюється, що Україна є суб’єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, бере участь у діяльності міжнародних організацій, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування. Вона активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Особливого значення набувало положення про те, що «Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору».

Отже, Декларації про суверенітет України є фундаментальним документом, який має статус важливого передконституційного акта. Саме ця декларація стала фундаментом сучасної української державності.

Під тиском демократичних сил 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР». Скасування статті 6 Конституції про керівну роль Комуністичної партії підірвало засади її монопольного панування в державі. Закріплювались правові основи діяльності політичних партій, громадських організацій і рухів; через своїх представників у радах їм надавалось право брати участь в управлінні державними і громадськими справами.

У побудові органів державної влади основними засадами, замість демократичного централізму (ст. 3), проголошувались їх виборність і підзвітність народові, відповідальність за доручену справу, обов’язковість рішень вищестоящих органів для нижчестоящих.

Відтепер виключно законами України визначалися організація і порядок діяльності органів суду і прокуратури республіки; вони фактично виводились з підпорядкування союзного центру. На Верховний суд Української РСР було покладено функцію вищого судового контролю та нагляду за судовими установами республіки (ст. 149). Генеральний прокурор Української РСР призначався Верховною Радою республіки, був відповідальний перед нею і їй підзвітний (ст. 163). Передбачалося створення в Україні Конституційного Суду.

Законами від 13 та 21 травня 1991 р. було внесено зміни в структуру органів вищої виконавчої влади. Установлювався перелік міністерств та інших органів державного управління Української РСР. Уряд почав називатися Кабінетом Міністрів УРСР, а голова уряду - Прем’єр- Міністром. Визначалися нові функції уряду, які значно обмежували адміністративне втручання загальносоюзних структур.

Логічним продовженням процесу створення нової державної влади, побудованої на основі розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, стало запровадження поста Президента Української РСР. 5 липня 1991 р. було прийнято закони «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Української РСР», «Про вибори Президента Української РСР». На 1 грудня 1991 р. призначалися вибори Президента Української РСР. Цими документами було започатковано зміни у конституційному устрої на шляху України до президентсько-парламентської республіки. Зазначалося, що «Президент є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади». Визначалися й вимоги до кандидата на вищу державну посаду: Президентом може бути обраний громадянин України, не молодший 35 років, який має виборчі права, проживає на території України не менше десяти років і володіє українською мовою. Він обирається на п’ять років і може бути переобраний тільки раз.

Зміни й доповнення до Конституції УРСР, що стосувалися адміністративно-територіального устрою, системи і компетенції державних органів, були внесені Законом УРСР від 19 липня 1991 р. у зв’язку з результатами референдуму у Криму про створення Кримської Автономної Республіки.

За Законом СРСР від 9 квітня 1990 р. «Про загальні засади місцевого

самоврядування і місцевого господарства СРСР» розпочався перевід місцевих Рад із режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування. В Україні цей процес набув інтенсивності із прийняттям 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» За законом систему місцевого самоврядування становили сільські, селищні, міські Ради народних депутатів і їх органи, інші форми територіальної самоорганізації громадян. Органи місцевого самоврядування отримали значні права в економічній та соціально-культурній сферах на відповідних адміністративних територіях.

Проголошення державного суверенітету Україною, як і іншими союзними республіками (першою його проголосила Росія 12 червня 1990 р.), не було визнано IV з’їздом народних депутатів СРСР, який у грудні 1990 р. ухвалив постанову «Про загальну концепцію нового Союзного договору і порядок його укладання».

17 березня 1991 р. за рішенням Верховної Ради СРСР відбувся референдум з питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої Федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?». Верховна Рада УРСР додатково внесла до бюлетеня питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Участь у референдумі взяли 83% виборців. Ствердно відповіли на перше питання 70%, на друге - 80%. Отже переважна більшість населення підтримала Декларацію про державний суверенітет України, одночасно висловившись за можливість міждержавного об’єднання рівноправних суверенних республік.

В інших республіках референдум також не вніс ясності щодо нового союзного договору і подальшої долі СРСР, а в Литві, Латвії, Естонії, Г рузії, Вірменії, Молдові він взагалі не проводився.

Після референдуму у Ново-Огарьові (під Москвою) відбулися переговори керівників дев’яти республік із Президентом СРСР М. Горбачовим щодо змісту нового союзного договору. За результатами «новоогарьовського процесу» 15 серпня 1991 р. було розповсюджено проект нового союзного договору, а на 20 серпня 1991 р. призначалася церемонія його підписання. Проте Верховна Рада УРСР ще 27 червня 1991 р. вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень, тобто Україна не мала наміру брати участь у цій церемонії.

19-21 серпня 1991 р. у країні сталася спроба державного перевороту, метою якого було збереження централізованої держави. Вище партійно- державне керівництво СРСР проголосило владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). Рішення ДКНС передбачали ліквідацію демократичних завоювань, загрожували суверенітету України. Проте змова закінчилася провалом. Події серпня 1991 р. надзвичайно посилили відцентрові процеси, прискорили розпад СРСР.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР проголосила Акт про незалежність України, яким було визначено новий політико- правовий статус країни. В цьому історичному документі зазначалось: «...продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - України. Територія України є неподільною і недоторканною». Зазначалось також, що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому, крім відповіді на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?», громадяни мали обрати Президента країни. Узяли участь у голосуванні 84,2% виборців; 90,3% з них підтвердили Акт проголошення незалежності України. Більшістю у 61,6% голосів Президентом України було обрано Л. Кравчука. Розпочався новий етап розвитку України як самостійної, суверенної держави.

Зміни в законодавстві

Процес перебудови, що відбувався в усіх сферах суспільно-політичного життя, істотно вплинув на правову систему.

Основними напрямами реформування законодавства були: а) внесення численних змін і доповнень у існуючі закони та інші правові акти; б) розробка та прийняття нових законодавчих актів.

Істотні зміни відбувалися в законодавстві, яке регулювало економічні відносини. Закон СРСР від 6 березня 1990 р. «Про власність в СРСР» вніс суттєві зміни в інститут власності. Серед основних форм власності (державної та колективної) у законі зазначається також і власність громадян. Допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян.

Правовому забезпеченню переходу економіки на ринкові відносини сприяли закони СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р., «Про підприємства в СРСР» від 4 червня 1990 р., Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р.

Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990 р. установлювали право громадян на придбання землі в довічне володіння або в оренду.

Принципово новим законодавчим актом ринкового типу були прийняті у травні 1991 р. Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали набрати чинності з 1 січня 1992 р. Загальносоюзні акти сприяли розвитку законодавчого забезпечення реформування економіки в Україні.

Логічним продовженням юридичного оформлення на основі Декларації про державний суверенітет України економічної незалежності республіки став прийнятий 3 серпня 1990 р. Закон «Про економічну самостійність Української РСР». У цьому документі було визначено зміст, мету й основні принципи економічної самостійності України, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово- бюджетної системи. Проголошувалися повна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України, введення національної грошової одиниці. На реалізацію Декларації був спрямований також Закон УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 12 червня 1991 р. Цей документ надавав українському народові виключне право самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території Української УРСР.

Важливими актами законодавчого забезпечення реформування економіки України стали закони Української РСР «Про власність», «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р., «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. та ін. Загалом протягом останнього року перебування УРСР у статусі союзної республіки Верховна Рада прийняла близько 40 законів та 70 постанов з економічної політики.

Однак розпочата в 1991 р. реформа цін створила для промислових підприємств критичну ситуацію. Нові ціни на більшість товарів народного споживання перевищували діючі роздрібні. Ця акція виявилася дуже непопулярною і серед населення, оскільки призвела до порожніх полиць у крамницях. В Україні було введено продаж продовольчих і непродовольчих товарів за картками споживача з купонами.

Перехід, починаючи з 1988 р., підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування потребував реформування трудового законодавства. Установлювався новий порядок укладання колективних договорів. Тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін. Скасовувались деякі обмеження щодо роботи за сумісництвом, суміщення професій. Законом СРСР від 22 травня 1990 р. було розширено пільги і гарантії трудових прав жінкам. В умовах переходу на ринкові відносини Верховною Радою УРСР 1 березня 1991 р. прийнято Закон «Про зайнятість населення».

Водночас у трудовому праві спостерігалися певні перекоси. Так, роботодавці почали широко застосовувати нововведену контрактну форму прийняття на роботу, що значно зменшило захист прав працівників.

Розвиток цієї галузі гальмували, з одного боку, наявність застарілих норм радянського трудового права, а з іншого - слабкість захисту трудових прав, орієнтація на виробництво всупереч інтересам працівника.

Зміни у законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу, вносили прийняті Верховною Радою закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 1 березня 1991 р., «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.

Відродженню духовності українського народу, регулюванню суспільних відносин у сфері української та інших мов, якими користується населення республіки, сприяло прийняття Закону «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р.

В умовах загострення екологічної ситуації внаслідок Чорнобильської катастрофи подальшого розвитку набуло екологічне законодавство. У березні 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Постанову «Про екологічну обстановку в республіці та заходи по її докорінному поліпшенню». Серед кардинальних заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля, передбачалось до 2000 р. вивести з експлуатації Чорнобильську АЕС, припинити скидання у водойми забруднених стоків, відмовитись від нового промислового будівництва у містах і районах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища.

Реформування суспільства й держави спричинило відповідні зміни й доповнення у кримінальному законодавстві.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію, де визнала незаконними і злочинними допущені в минулому репресивні акти проти народів, яких було піддано насильницькому виселенню з рідних місць у роки Другої світової війни. Визнавалось за потрібне прийняти необхідні законодавчі акти для безумовного поновлення прав усіх народів, яких було піддано репресіям. Проголошувалось, що «зневажання прав людини і норм гуманності на державному рівні більш ніколи не повториться в нашій країні».

Істотним кроком на шляху реабілітації безвинних людей, які зазнали

переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання чи релігійні переконання, став Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Реабілітація жертв політичних репресій за цим Законом охоплювала увесь період після 1917 р. і поширювалась на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

В умовах загострення соціально-політичної ситуації Верховною Радою СРСР приймаються закони «Про захист честі і гідності Президента СРСР» від 2 квітня 1990 р., «Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту» від 23 жовтня 1990 р.

У загальносоюзне законодавство у 1987 р. були внесені відповідні зміни й доповнення у зв’язку з приєднанням до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, боротьби із захопленням заручників.

Ці та інші зміни у напрямку реформування кримінального права були відображені у прийнятих Верховною Радою СРСР 2 липня 1991 р. Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік.

Демократизація суспільного життя спричинила розвиток процесуального законодавства. Так, 30 червня 1987 р. було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які обмежують права громадян». Цим актом визначалась процедура оскарження у судах протиправних і таких, що обмежують права громадян, дій офіційних осіб. Громадяни отримали реальну можливість судового захисту своїх прав від свавілля чиновників.

Наприкінці перебудовного періоду загострилися кризові явища у законодавстві, спричинені протилежними підходами союзного центру та республік до проблеми верховенства законів. В умовах ослаблення органів союзної влади було прийнято Закон СРСР від 26 квітня 1990 р. «Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації». Зазначалося, що союзні республіки мають усю повноту державної влади на своїй території поза межами повноважень, переданих ними у відання Союзу РСР. За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР. Рішення про вихід «приймається вільним волевиявленням народів союзної республіки шляхом референдуму (народного голосування)».

Однак процес ослаблення союзного центру набув незворотного характеру. Республіками фактично було проігноровано Закон СРСР від 24 жовтня 1990 р., який підтверджував вищу юридичну силу законів СРСР та указів Президента СРСР. Так, Верховна Рада УРСР саме в цей день 24 жовтня 1990 р. внесла зміни й доповнення до ст. 71 Конституції УРСР, згідно з якими на території республіки забезпечувалося верховенство законів Української РСР.

Отже, зміни, що відбувалися в даний період у законодавстві, були спричинені реформами у соціально-економічній і політичній сферах. Проте цей процес був непослідовним і суперечливим. Прогресивні закони ринкового характеру були неповними. Демократичні акти, спрямовані на реформування політичної системи, забезпечення прав і свобод людини мали, переважно, декларативний характер. Основу правової системи все ще становили застарілі норми, які гальмували розвиток реформ.

* * *

Розпочата партійно-державним керівництвом СРСР на чолі з М. Горбачовим у 1985 році «революція зверху» була закономірною реакцією на глибоку соціально-економічну і політичну кризу, що охопила країну і суспільство. Курс на перебудову призвів до руйнування тоталітарної системи, викликав кардинальні зміни державно-правового характеру.

Радикальна реформа соціально-економічної системи та суспільно- політичного життя країни потребувала правового забезпечення. Перехід підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування, розвиток

ринкових відносин спричинили істотні зміни у цивільному й

господарському праві. В цілому ж, реформування законодавства було непослідовним і суперечливим.

Прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р., підтвердженого результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., знаменувало новий етап розвитку України як самостійної, суверенної держави.

Завдання для самостійноїроботи

1. З’ясуйте, в чому полягали головний напрям та кінцева мета проголошеного правлячою верхівкою на чолі з М. Г орбачовим курсу на “перебудову”.

2. Поясніть, як відбувався поступовий перехід влади від партійної номенклатури до державних органів, що обиралися парламентським шляхом. Охарактеризуйте процес виборів у травні 1989 р. народних депутатів та діяльності І з’їзду народних депутатів СРСР. Розкрийте значення запровадження інституту президентства в СРСР, як радикального повороту до реформування політичної системи.

3. Поясніть, яке значення на шляху до суверенітету республіки мало прийняття 27 жовтня 1989 р. Закону УРСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР” З’ясуйте, зокрема, які відбулися зміни у повноваженнях Голови Верховної Ради, складі Верховної Ради УРСР, термінах повноважень народних депутатів, виборчій системі.

4. Поясніть, які наслідки мало проведення на нових засадах у березні 1990 р. виборів до Верховної Ради та місцевих Рад. З’ясуйте, коли вперше в історії України Верховна Рада почала працювати як парламентський орган.

5. Ознайомтеся з текстом Декларації про державний суверенітет

України, що була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. (додається). Розкрийте зміст та значення цього історичного документа для утвердження реального суверенітету України, розбудови незалежної Української держави

6. Проаналізуйте процес та наслідки прийняття під тиском демократичних сил 24 жовтня 1990 року Верховною Радою Закону “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР”, яким скасувалась стаття 6 Конституції про керівну роль Комуністичної партії. З’ясуйте, які основні засади побудови органів державної влади проголошувалися замість демократичного централізму (ст. 3) та як це вплинуло на діяльність політичних партій, громадських організацій і рухів. Поясніть, які зміни відбулися в статусі та підпорядкування органів суду і прокуратури України.

7. Охарактеризуйте, зміни в структурі та функціях органів вищої виконавчої влади, що були введені Законами від 13 та 21 травня 1991 р. Які встановлювалися нові назви Уряду та голови Уряду УРСР?

8. Розкрийте зміст та значення прийнятих 5 липня 1991 р. законів УРСР “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР”, “Про Президента Української РСР”, “Про вибори Президента Української РСР”.

9. Поясніть, які зміни й доповнення до Конституції УРСР, що стосувалися адміністративно-територіального устрою, системи і компетенції державних органів, були внесені Законом УРСР від 19 липня 1991 р. у зв’язку з результатами референдуму у Криму про створення Кримської Автономної республіки.

10. Охарактеризуйте процес переводу місцевих Рад із режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування за Законом УРСР від 7 грудня 1990 р. “Про місцеві Ради народних

депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”.

11. Розкрийте зміст та історичне значення Акту про державну незалежність України, проголошеного 24 серпня 1991 р. позачерговою сесією Верховної Ради України, підтвердженого результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.

12. Розкрийте основний зміст прийнятого 3 серпня 1990 р. Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”, який став логічним продовженням юридичного оформлення на основі Декларації про державний суверенітет України економічної незалежності республіки. При цьому особливу увагу зверніть на проголошення повної господарської самостійності і свободи підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України, введення національної грошової одиниці. З’ясуйте, який інший закон, також спрямований на втілення Декларації, закріплював виключне право українського народу самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території Української РСР. Охарактеризуйте зміст та значення для забезпечення реформування економіки України законів “Про власність” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. та ін.

13. Проаналізуйте спричинені переходом підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування напрями реформування трудового законодавства. Розкрийте новий порядок укладання колективних договорів, зміни щодо тривалості випробування при прийомі на роботу, зміни щодо скасування обмежень при роботі за сумісництвом, суміщенні професій. Водночас зверніть увагу на те, що в трудовому праві спостерігалися певні перекоси. Охарактеризуйте трудове законодавство, що спрямовувалося на соціальний захист працівників. З’ясуйте обставини, що гальмували розвиток цієї галузі.

14. Проаналізуйте зміни у законодавстві, яке регулювало соціально-

культурну сферу, зокрема, закони “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 1 березня 1991 р., “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. Особливу увагу слід приділити Закону “Про мови в Український РСР” від 28 жовтня 1989 р. (додається), прийняття якого сприяло відродженню духовності українського народу, регулюванню суспільних відносин у сфері української та інших мов, якими користується населення республіки.

15. Поясніть, які зміни й доповнення у кримінальному законодавстві спричинило реформування суспільства й держави. Розкрийте зміст і значення актів спрямованих на засудження репресивних акцій проти народів, яких було піддано насильственному виселенню з рідних місць у роки другої світової війни, реабілітацію безвинних людей, які зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання чи релігійні переконання.

16. З’ясуйте як демократизація суспільного життя вплинула на розвиток процесуального законодавства, зокрема, щодо оскарження в суді неправомірних дій службових осіб, які обмежували права громадян.

17. Проаналізуйте наслідки загострення кризових явищ у законодавстві наприкінці перебудовного періоду спричиненого протилежними підходами союзного центру та республік до проблеми верховенства законів. Наведіть приклади такого протистояння.

<< | >>
Источник: Іванов В.М.. Історія держави і права України : підручник. / В.М. Іванов - К. : КУП НАНУ,2013. - 892с.. 2013

Еще по теме Тема 19. Державно-правовий розвиток України в період перебудови (1985-1991 рр.):

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -