<<
>>

Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні

Нотаріуси є невід’ємною частиною правового порядку в усіх без винятку державах, які належать до романо-германської правової сім’ї, та в більшості держав англосаксонської правової системи.

Вони є одним із наріжних каменів юстиції. На них, разом із суддями, прокурорами і адвокатами, лягає основне навантаження щодо охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Їхньою основною місією є надання автентичності юридичним документам у різних галузях права. Нотаріуси мають це здійснювати, попереджаючи будь-які неправомірні, несправедливі, незаконні чи аморальні дії. Тим самим вони здійснюють своєрідне превентивне правосуддя, адже автентичні документи є гарантією правової визначеності. Маючи переважно таке ж значення, що й судові рішення, вони не можуть бути оскаржені, крім як у судовому порядку. На відміну від інших угод вони наділені більшою доказовою цінністю для судів та адміністративних органів. Посвідчуючи документи, які вони складають своїм підписом і печаткою, нотаріуси несуть юридичну відповідальність за їх зміст і форму.

В Україні система нотаріату є однією з найкращих у світі. Упродовж останнього десятиліття політика Міністерства юстиції України була виважена і прагматична - відмова від надання нотаріальних послуг державними нотаріусами з перекладенням їх на розгалужену систему приватних нотаріусів, які діють в умовах добросовісної конкуренції. Більше того, використовуючи позитивний досвід надання класичних нотаріальних послуг, держава, не витрачаючи бюджетних коштів, делегує вітчизняним нотаріусам усе більше додаткових публічних повноважень - наприклад, більшість нотаріусів в Україні стали виконувати функції державних реєстраторів.

Проте в інших сферах правового державного життя нашої державі не все так досконало. Продовжується неоднозначна судова реформа, що призвела до неефективної діяльності судової гілки влади, зокрема в системі адміністративних судів, які мають безпосередньо захищати порушені права й законні інтереси осіб, зокрема нотаріусів, від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Залишаються неадаптованими до стандартів ЄС вітчизняна прокуратура, поліція та СБУ, що не тільки неефективно забезпечують діяльність щодо недопущення порушення і відновлення прав нотаріусів, але й інколи самі стають суб’єктами їх порушення. У всесвітньому рейтингу CPI 2016 року за індексом сприйняття корупції Україна посіла 131-е місце серед 176 країн, незважаючи на проведення реформ, а пересічні громадяни й український бізнес, міжнародні спостерігачі негативно оцінюють успішність боротьби з корупцією [45].

Усе це свідчить, що посягання на нотаріусів розцінюється суспільством не просто як порушення прав і законних інтересів приватних фізичних осіб, а як порушення публічного інтересу, що призводить до неналежного і більш затратного забезпечення прав, свобод і законних інтересів мільйонів громадян України. Іншими словами, ефективний захист прав 5 500 нотаріусів нерозривно пов’язаний із забезпеченням прав і законних інтересів майже всіх громадян України. Таким чином, тема вдосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні має важливе значення як для розкриття в науковій сфері, так і в практичній сфері.

Нотаріат - важлива частина правової інфраструктури, що забезпечує стабільність і юридичну безпеку цивільного обігу. Нотаріуси є публічними посадовими особами, які отримують повноваження від держави, реалізуючи їх від імені держави та під її контролем. Основним призначенням нотаріусів є надання достовірного, безспірного характеру юридичним діям (правочинам), що вчинюють суб’єкти права - фізичні та юридичні особи, підготовка досконалих правових документів та надання юридичних консультацій і порад тим, хто звертається з ними до нотаріуса. Від чіткої та налагодженої роботи нотаріусів, належного виконання функцій, покладених на них державою, залежить, з одного боку, урахування в цивільному обігу суспільних, публічних інтересів, а з іншого - інтересів окремої особи з її приватними цілями і прагненнями [87, с.

5].

На слушний погляд Л. Ясінської, нотаріат мусить створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права й законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри, а документам - більшої доказової сили. Крім того нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави [148, с. 3].

На всіх історичних етапах свого розвитку основним завданням нотаріальних органів було надання юридичної вірогідності актам, хоч обсяг їхніх функцій у той чи інший період змінювався. Це є характерним і для історії цього інституту в Україні. Умови для зародження вітчизняного нотаріату виникли з утворенням у IX ст. Київської Русі. Упродовж подальшої історії розвитку держави і права України органи, що мають виконувати нотаріальні функції, були й залишаються складовою її правової системи, адже повноваження нотаріату об’єктивно необхідні та затребувані суспільством. Поступовий розвиток нотаріальної діяльності зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обігу, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності, як зазначає Л. Ясінська [148, с. 3].

Але ми не будемо детально зупинятися на історичному екскурсі та досліджувати періоди становлення нотаріату, а торкнемося деяких елементів сучасного правового поля як для перспектив удосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні.

Тож вихідними положеннями щодо вдосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні насамперед визначаються положення Концепції реформування органів нотаріату в Україні, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 р. №3290/5. Відповідно до неї першочергово проводиться аналіз нормативної бази у сфері нотаріату, ініціюється внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, запроваджується прийняття інших нормативних актів, які сприятимуть регулюванню процесу реформування органів нотаріату, створенню механізму захисту інтересів трудового колективу державної нотаріальної контори та державного нотаріального архіву при переході до єдиного нотаріату, законодавчому закріпленню соціальних прав і врегулюванню пенсійного забезпечення нотаріуса [113].

Серед першочергових заходів, які ставить перед собою означена Концепція, визначаються такі:

1) розроблення та прийняття Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, посадовими особами виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, консульськими установами;

2) вжиття заходів щодо зменшення кількості підзаконних нормативно - правових актів, які регулюють питання діловодства, архівної справи, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та їх узгодженості між собою;

3) визначення критеріїв для оптимального забезпечення населення нотаріальними послугами;

4) розроблення та затвердження Порядку підвищення кваліфікації кадрів, які працюють у сфері нотаріату;

5) вжиття заходів щодо створення галузевого нотаріального архіву при Міністерстві юстиції України.

На сьогодні в Україні простежуються позитивні тенденції у сфері нотаріату: розроблено й затверджено детальні плани імплементації, які передбачають зокрема вдосконалення законодавчої бази; допомогу у створенні ефективної організації нотаріусів на засадах самоуправління, яке регулюватиме діяльність нотаріусів і забезпечуватиме рівновагу між потребою в державному контролі за діяльністю нотаріусів та законодавчими гарантіями їх незалежності; удосконалення системи допуску до професії, включаючи запровадження системи анонімного тестування, а також порядку здійснення інспекційних перевірок нотаріусів [37, с. 6].

На фоні цих прогресивних зрушень слід констатувати, що все ж існує низка важливих проблем вітчизняного законодавства та адміністративної діяльності у сфері адміністративно-правового забезпечення прав і законних інтересів нотаріусів в Україні, що наразі потребують свого вирішення.

Стаття 8-1 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, зокрема вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства [120].

Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат», а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду й мають бути повернені судом негайно після такого огляду [4; 5].

Разом із тим цією ж статтею (абз. 3) передбачено, що «обшук, виїмка, огляд робочого місця (контори) провадяться на підставі та в порядку, встановленому законом. Зокрема це визначено в статті 178 КПК України: «виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого» [5].

Статтею 96 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси приймають на зберігання документи за описом. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка здала документи на зберігання. Особі, яка здала документи на зберігання, видається свідоцтво за встановленою формою [4].

Отже, як витікає з роз’яснення Міністерства юстиції України від 14 липня 2009 р. № 31-32/243 «Про застосування окремих положень статті 8’ Закону України «Про нотаріат», положення частини четвертої статті 8 Закону України «Про нотаріат» щодо недопущення вилучення документів, які передані нотаріусу на зберігання, поширюються виключно на документи, передані на зберігання в порядку, передбаченому статтею 96 Закону, тобто на ті документи, про прийняття на зберігання яких нотаріусом видано відповідне свідоцтво [5].

Для вдосконалення адміністративно-правового регулювання

нотаріальної діяльності слід звести до мінімуму адміністративний контроль держави над діяльністю нотаріусів і визначити Нотаріальну палату України єдиним владним і саморегулювальним органом нотаріальної діяльності у країні.

У сучасному правовому полі виникла така ситуація, що з точки зору законодавства нотаріус захищений від осіб, які наділені владними повноваженнями та посягають на його права та законні інтереси, але у правозастосуванні, як показує практика, ще існує низка проблем у цьому ракурсі. Слід звернути увагу на питання адміністративної відповідальності інших осіб, які посягають на права та законні інтереси нотаріусів, у цьому ракурсі ми пропонуємо доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею, яка б закріплювала положення про те, що в разі колізій з іншим законом перевага має надаватися нормам вищевказаного Закону.

І все ж таки наразі основною проблемою щодо посягань на права і законні інтереси нотаріусів залишається відключення їх від державного реєстру Міністерством юстиції України. Ми пропонуємо обмежити кількість перевірок нотаріусів через закріплення в Кодексі України «Про адміністративні правопорушення» статті 166 з позначкою 26 «Порушення встановлених строків проведення перевірок нотаріусів», визначивши покарання за такі адміністративні правопорушення: здійснення перевірок частіше ніж це передбачено чинним законодавством тягне за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; здійснення повторних перевірок у справі, у якій уже було проведено перевірку тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це дасть змогу припинити зловживання з боку територіальних органів Міністерства юстиції та нівелювати корупцію в цій сфері [56].

Крім того, пропонуємо внести певні зміни до Закону України «Про нотаріат» у п.2 статті 18 «Перевірка організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів». Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі проводять перевірку організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів. Перевірка може здійснюватися не частіше одного разу на рік, а в разі виявлення недоліків чи суперечностей у такій перевірці наказом Міністерства юстиції може бути призупинена діяльність нотаріуса від одного до шести місяців до встановлення фактів порушення [4].

Таким чином, чітке встановлення в українському законодавстві правил і підстав для здійснення таких перевірок Міністерством юстиції України полегшить життя нотаріусів і надасть змогу захистити права та їхні законні інтереси належним чином. Обов’язково у вказані строки Міністерство має прийняти обґрунтоване рішення, інакше його посадові особи вже самі будуть нести покарання за незаконну перевірку. Також припиняти діяльність нотаріусів може бути уповноважений тільки суд, адже на сьогодні відповідно до списку державних реєстраторів і нотаріусів, яким тимчасово обмежено або анульовано доступ до державних реєстрів, 245 суб’єктів фактично існують, але функцію державних реєстраторів виконувати не можуть [128]. Для розгляду судової справи, пов’язаної з відключенням від державного реєстру, потрібно закріпити на законодавчому рівні обов’язкову участь представника Нотаріальної палати України в судовому засіданні з правом голосу. Відповідно за допомогою запропонованих нами змін питання з відключенням нотаріусів від державного реєстру може бути вирішено в найкоротший термін.

Основною рисою сучасних міжнародних відносин є активізація інтеграційних процесів, що розвиваються в різних регіонах світу й охоплюють різноманітні сфери співробітництва країн. Практика міжнародних відносин свідчить про появу й утвердження міждержавних інтеграційних об’єднань, яким притаманні абсолютно нові ознаки і властивості. Вони змінюють усталені уявлення про традиційні міжнародні організації, включаючи відносини з країнами-членами Європейського Союзу - найбільш впливового інтеграційного об єднання сучасності. ЄС є міждержавним інтеграційним об’єднанням наднаціонального характеру, що поєднує риси міжнародної організації з рисами країноподібного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі.

У таких умовах Україна, дотримуючись незворотного шляху на поглиблення європейської інтеграції, має спрямовувати основні зусилля на отримання безпосереднього членства в Європейському Союзі, що значно покращить життєдіяльність нашої держави і наблизить її до європейських стандартів.

У більшості країн Європейського Союзу діє латинський (вільний) нотаріат, це додатково підтверджується ще й тим, що до системи Міжнародного союзу латинського нотаріату, який об’єднує в своєму складі понад 60 нотаріатів з усіх континентів (за винятком Австралії), входять найбільш великі нотаріати ФРН, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів, Латинської Америки, провінції Квебек (Канада) [91]. Саме наявність загальних принципів організації та діяльності нотаріатів різних країн дозволила створити на міжнародному рівні Міжнародний союз латинського нотаріату [138].

Крім того, у 90-х роках ХХ ст. після реформ у східній Європі нотаріат латинського типу склався в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині й у нас в Україні [91].

Узагалі ж у світі існує дві основні системи нотаріату - латинського й англосаксонського типу [91].

Латинський нотаріат остаточно, хоча не вперше та не повною мірою, увійшов до правової системи України з прийняттям 1993 року Закону України «Про нотаріат», який увів інститут приватного нотаріуса, і за всі роки існування цей інститут довів свою доцільність і безперечні переваги. Принципи латинського нотаріату, на яких ґрунтується його система, поряд з аксіомами римського права, на яких побудовано сучасне право багатьох країн світу, які реципіювали це право, і саме в яких поширено нотаріат зазначеного типу, з гідністю пройшли випробування часом, що також свідчить про необхідність подальшого і всебічного розвитку українського нотаріату на засадах латинського. В Україні існують усі передумови для сприйняття в повному обсязі цих принципів, про що неодноразово зазначається в наукових працях В. Черниша [138, с. 10], і ми з ним повністю погоджуємося, особливо в умовах прямування України до Європейського Союзу.

Міжнародний Союз латинського нотаріату - це неурядова організація, що об’єднує країни з нотаріальною системою латинського типу. Завдання Союзу полягають у підтримці, координації та розвитку нотаріальної діяльності на міжнародному рівні. На основі близького співробітництва між національними нотаріатами Союз має забезпечувати незалежність і високе значення нотаріату з метою кращого захисту прав окремих осіб і суспільства в цілому [78].

У рамках Міжнародного Союзу латинського нотаріату працюють численні комісії, що займаються різноманітними проблемами. Так, Комісія з європейських справ Міжнародного союзу працює над створенням системи євроіпотеки, яка заснована на заставній. Ця система не має замінити інші іпотеки національного характеру, а розглядається як альтернативний варіант до чинних [78].

Узагалі у складі Міжнародного союзу латинського нотаріату існують комісії з окремих питань та континентальні комісії. До комісій з різних питань належать: 1) континентальні комісії; 2) з африканських справ; 3) з американським справ; 4) з європейських справ. До комісій з окремих питань належать: 1) комісія з прав людини; 2) комісія з нотаріальної етики, 3) з публічних відносин; 4) з інформатики і нових технологій; 5) з міжнародного співробітництва [78].

Постійна рада - основний виконавчий орган Міжнародного союзу латинського нотаріату. Союз володіє серйозним політичним впливом. Зокрема його інтереси представлені в ООН, ЮНЕСКО, Гаазькій конференції з міжнародного приватного права, Європейській Комісії та Європейському Парламенті, Раді Європи та багатьох інших міжнародних організаціях [78].

Поки що УНП прийнято як спостерігача до Міжнародного союзу латинського нотаріату [40], але в подальшому наша держава має стати повноправним членом цієї впливової та престижної організації, що об’єднує країни з нотаріальною системою латинського типу.

Міжнародний союз нотаріусів пропонує приєднання української спільноти нотаріусів і до цієї прогресивної організації. Такий факт підтверджується тим, що Голова Комісії з міжнародного співробітництва Міжнародного союзу нотаріусів (UINL) М. Мерлотті під час зустрічі з міністром юстиції О. Лавриновичем, яка відбулася 13 вересня 2011 р. у Міністерстві юстиції України, зазначив, що Міжнародний союз нотаріусів сподівається на приєднання української спільноти нотаріусів до цієї інтернаціональної асоціації нотаріальних палат [149]. У ході зустрічі

М. Мерлотті обговорив з українським міністром хід реформування нотаріату в Україні, розвиток і зміни в законодавстві. Так, гість привітав нещодавні законодавчі зміни в Україні, зокрема якими було надано рівні права державним і приватним нотаріусам [149].

За словами М. Мерлотті, для вступу до Міжнародного союзу нотаріусів Україна має зробити тільки дві зміни в чинному законодавстві, які б, по- перше, звели до мінімуму адміністративний контроль держави над діяльністю нотаріусів і визначили нотаріальну палату України єдиним владним і саморегулювальним органом нотаріальної діяльності в країні; по-друге, в Україні має бути прийнято Кодекс нотаріальної етики [149].

Більше того, як зазначив міністр юстиції О. Лавринович, такі ініціативи мають виходити від нотаріального співтовариства України. За його словами, Міністерство юстиції буде сприяти юридичному оформленню таких ініціатив [149]. Таким чином, сьогодні, коли Україна прямує до статусу правової держави, активно захищає права і свободи людини, Міжнародний союз нотаріусів пропонує приєднати української спільноти нотаріусів до цієї прогресивної організації.

Міжнародним союзом нотаріусів прийнято Кодекс нотаріальної етики. Цей документ ми ґрунтовно дослідили в попередньому підрозділі, тому лише зазначимо, що на сьогоднішньому етапі в нашій країні діє Кодекс професійної етики нотаріусів України [55], що також містить низку прогресивних положень. Але все ж таки для розвитку українського нотаріату в позитивному руслі слід приєднатися до Міжнародного союзу нотаріусів та прийняти Кодекс нотаріальної етики.

На думку І. Федорової, реформування нотаріальної діяльності та її адміністративно-правового регулювання зумовлено бажанням найшвидше відмовитися від радянської моделі державного управління, побудувати власну модель, обов’язково врахувавши етнічні особливості, та інтегрувати цю модель у міждержавні утворення, запобігаючи при цьому «монополізації» нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної та економічної самостійності, законності нотаріальної діяльності [135].

І. Федорова стверджує, і ми з нею погоджуємося, що Закон України «Про нотаріат», прийнятий 1993 року, сьогодні вважається Законом перехідного періоду. З метою подальшого реформування нотаріату України, необхідність якого давно назріла, до Верховної Ради України 2007 року було подано три законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (зареєстровано за номерами 3025, 2278 та 1286), 2008 року вже подано два законопроекти «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» (зареєстровано за номерами 1286-1 та 1425), у яких загалом передбачається поступовий, у два етапи, перехід до єдиного нотаріату з удосконаленим порядком допуску громадян до нотаріальної діяльності, а також покращеними умовами доступу громадян до нотаріальних послуг. Загалом у Верховній Раді України розглядається одночасно близько десяти подібних законопроектів [135, с. 165].

І. Федорова, досліджуючи дещо суміжну з нами проблематику адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності, зазначає, що створення єдиного нотаріату можливе у два етапи. Так, перший етап передбачає урівняти державних і приватних нотаріусів у повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій за збереження чинних форм нотаріату (державного та приватного), що надасть можливість громадянам більш широкого доступу до отримання нотаріальних послуг [135, с. 165].

Цей перший етап реформування Україна вже вдало подолала, адже з 1 жовтня 2008 року внесено зміни до Закону України «Про нотаріат», якими зрівняно в правах приватних і державних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій [35]. Так, приватні нотаріуси допущені до вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадщини, яка відкрилася з 1 червня 2009 року, за місцем відкриття спадщини в межах нотаріального округу [35].

На відміну від цього, для досягнення позитивного результату на другому етапі, який пропонує І. Федорова у своїх працях, ще слід докласти певних зусиль.

Дослідниця на другому етапі пропонує розробити та прийняти Закон, який урегулює питання організації та діяльності нотаріату, на законодавчому рівні закріпить муніципальні форми нотаріату, прозорий доступ до професії нотаріуса, забезпечить ефективне державне регулювання діяльності нотаріату, створення органів професійного самоврядування нотаріусів, створення єдиного страхового фонду нотаріусів для виплат сум на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам унаслідок недбалого виконання нотаріусами своїх обов’язків; а також прийняти низку нормативно-правових актів для вдосконалення системи нотаріату з метою виключення корупційних ризиків у цій сфері діяльності [135, с. 165].

І. Федорова робить висновок, що в Україні реформування адміністративно-правового регулювання приватної нотаріальної діяльності триває достатньо довго, і в цьому аспекті ми з нею повністю погоджуємося, однак не лише приватної нотаріальної діяльності, але й нотаріальної діяльності взагалі.

Особливістю цього процесу є те, що внесення змін і доповнень до Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425 відбувається в межах дискусії про необхідність швидкого або поступового переходу до нотаріату латинського типу, - слушно зазначає І. Федорова.

Створення єдиного нотаріату потребує проведення в Україні низки таких заходів: розроблення та прийняття Закону, який урегулює питання організації та діяльності нотаріату, на законодавчому рівні закріпить муніципальні форми нотаріату, прозорий доступ до професії нотаріуса, забезпечить ефективне державне регулювання діяльності нотаріату, створення органів професійного самоврядування нотаріусів, а також прийняття низки нормативно-правових актів для вдосконалення системи нотаріату з метою виключення корупційних ризиків у цій сфері діяльності.

Слід торкнутися також поняття нотаріальної таємниці як одного із загальних правил учинення нотаріальних дій у ракурсі шляхів удосконалення вітчизняного законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання нотаріальної діяльності.

На погляд Я. Панталієнко, нотаріальну таємницю потрібно розглядати з двох боків. З одного боку, це таємниця особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (мотив звернення та сам факт звернення особи до нотаріуса; надані для дослідження документи; досягнутий після звернення до нотаріуса результат; відомості про особисте життя особи тощо). З іншого боку, це таємниця нотаріуса як фахівця (відомості про надані поради тощо). Важливими є обидві характеристики поняття таємниці вчинення характеристики нотаріальних дій, які мають бути законодавчо закріплені. Я. Панталієнко свідомо акцентує увагу на необхідності комплексного закріплення нотаріальної таємниці в Законі України «Про нотаріат». Це зумовлено такими чинниками: 1) установлення кола осіб, які мають доступ до відомостей, що становлять нотаріальну таємницю 2) закріплення процедури (порядку розкриття відомостей, що становлять предмет нотаріальної таємниці); 3) установлення строку для розкриття таких відомостей; 4) закріплення відповідальності за порушення нотаріальної таємниці; іншими заходами [95, с. 364].

Ми повністю погоджуємося з думками, що висловила Я. Панталієнко, зокрема що нагальною залишається потреба законодавчого доопрацювання питання нотаріальної таємниці та обов’язкового усунення невідповідностей у чинному законодавстві України.

У сучасному правовому полі виникла така ситуація, що з точки зору законодавства нотаріус захищений від осіб, які наділені владними повноваженнями та посягають на його права та законні інтереси, але у правозастосуванні, як показує практика, ще існує низка проблем.

Слід звернути увагу також на питання адміністративної відповідальності інших осіб, які посягають на права та законні інтереси нотаріусів. У цьому ракурсі ми пропонуємо доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею, яка б закріплювала положення про те, що в разі колізій з іншим законом перевага має надаватися нормам вищевказаного Закону. Також доречним може бути внесення до робочих навчальних програм спеціальності «Правоохоронна діяльність» навчального курсу «Особливості здійснення процесуальних дій з нотаріусами».

Констатуємо ще одне важливе положення: якщо нотаріус викликається в порядку, передбаченому статтею 166 КПК, повісткою як свідок з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо він не звільнений від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості, то слідчий, винний у створенні такої ситуації, має притягуватися принаймні до адміністративної та/або дисциплінарної відповідальності відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», Дисциплінарного статуту прокуратури України, Дисциплінарного статуту ОВС, Дисциплінарного статуту Збройних сил України та інших нормативно-правових актів.

Згідно з інформаційним листом Головного управління юстиції у Тернопільській області щодо таємниці вчинення нотаріальних дій від 31 липня 2009р. № 2910/01-17-09 на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріуси видають підписані ними копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріусів у строк, установлений цими органами [46].

Виходячи з наведеного вище, слід вважати, що кримінально- процесуальне законодавство не передбачає такої слідчої дії, як допит нотаріуса, у зв’язку з чим витікає, що свідки-нотаріуси мають особливий статус. Як було сказано вище, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 69 Кримінально - процесуального кодексу України не можуть бути допитані як свідки адвокати й інші спеціалісти в галузі права, що мають за законом право надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати таємницю особою, що довірила їм ці відомості. Тобто представники вищезазначених професій можуть бути допитані тільки тоді, коли особа, що довірила їм певні відомості, дає згоду на їх допит за цими обставинами. Така згода має надаватися в письмовому вигляді та долучатися до справи [46].

Допит має здійснюватися відповідно до його предмета, комплексу обставин, які потрібно встановити у справі. Свідок може бути допитаний про обставини, які потрібно встановити, зокрема про факти, що характеризують особу підозрюваного чи звинуваченого. Не допускається підміна процесуальної фігури, коли свідка-нотаріуса допитують про факти вчиненого ним злочину [46].

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат» у реєстрах фіксуються нотаріальні дії, і запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії [120; 46].

Наявність великої кількості нормативних актів, які регламентують діяльність правоохоронних органів і в певних своїх частинах суперечать чинному законодавству України, призводить до непорозумінь між правоохоронними органами та нотаріусами [46].

Стаття 8-1 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, зокрема вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства [120; 46].

Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій і документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат», а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду й мають бути повернені судом негайно після їх огляду [120; 46].

Разом із тим цією ж статтею (абз. 3) передбачено, що «обшук, виїмка, огляд робочого місця (контори) провадяться на підставі та в порядку, встановленому законом». Зокрема це визначено в статті 178 КПК України: «виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого» [46].

Одним зі способів отримання доказової інформації є обшук. Відповідно до ст. 177 КПК України обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що об’єкти пошуку перебувають у певному приміщенні або в певної особи. Обшук пов’язаний з певним порушенням прав громадян на недоторканність житла, особи та ін., а також характеризується наявністю конфліктної ситуації [46].

Про проведення обшуку чи виїмки слідчий складає протокол у двох екземплярах. Отримання екземпляру протоколу гарантує особі, у якої було проведено обшук чи виїмку, право на своєчасне оскарження дій слідчого [46].

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат» у переліку нотаріальних дій визначено зокрема, що нотаріуси приймають на зберігання документи [120].

Статтею 96 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси приймають на зберігання документи за описом. Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка здала документи на зберігання. Особі, яка здала документи на зберігання, видається свідоцтво за встановленою формою [120].

Отже, як витікає з роз’яснення Міністерства юстиції України від 14 липня 2009 р. за № 31-32/243 «Про застосування окремих положень статті 8’ Закону України «Про нотаріат», положення частини четвертої статті 8 Закону України «Про нотаріат» щодо недопущення вилучення документів, що передані нотаріусу на зберігання, поширюються виключно на документи, передані на зберігання в порядку, передбаченому статтею 96 Закону, тобто на ті документи, про прийняття на зберігання яких нотаріусом видано відповідне свідоцтво [46].

Ураховуючи все зазначене вище в цьому підрозділі, слід зробити відповідні підсумки.

Поки що УНП прийнята як спостерігач до світової організації нотаріусів - Міжнародного союзу латинського нотаріату, але в подальшому слід сподіватися, що наша держава стане повноправним членом цієї впливової та престижної організації, що об’єднує країни з нотаріальною системою латинського типу.

Для вдосконалення адміністративно-правового регулювання

нотаріальної діяльності слід звести до мінімуму адміністративний контроль держави над діяльністю нотаріусів і визначити нотаріальну палату України єдиним владним і саморегулювальним органом нотаріальної діяльності в країні та прийняти Кодекс нотаріальної етики.

Удосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні має відбуватися таким чином:

1) до Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» додати статтю 166 з позначкою 26 «Порушення встановлених строків проведення перевірок нотаріусів та визначення покарання за такі адміністративні правопорушення»: здійснення перевірок частіше ніж передбачено чинним законодавством; здійснення повторних перевірок у справах, у яких уже було проведено перевірки;

2) до п.2 статті 18 Закону України «Про нотаріат»: перевірка може здійснюватися не частіше одного разу на рік, а в разі виявлення недоліків чи суперечностей у такій перевірці наказом Міністерства юстиції може бути призупинена діяльність нотаріуса від одного до шести місяців до встановлення фактів порушення;

3) припиняти діяльність нотаріусів уповноважений тільки суд;

4) під час розгляду судової справи, пов’язаної з відключенням від державного реєстру, потрібно закріпити на законодавчому рівні обов’язкову участь представника Нотаріальної палати України в судовому засіданні з правом голосу.

<< | >>
Источник: КРАСНОГОР ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2018. 2018

Скачать оригинал источника

Еще по теме Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні:

  1. 4.5. Напрями удосконалення українського законодавства про надання послуг у сфері освіти за рахунок прогресивного зарубіжного досвіду
  2. 2. Гарантії прав громадян у державному управлінні
  3. Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права
  4. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  5. Тема 17. Держава і право УРСР у повоєнні роки та період десталінізації (1945 - перша половина 1960 рр.)
  6. Тема 18. Держава і право України в період «застою» (середина 1960- середина 1980 рр.)
  7. ЗМІСТ
  8. Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, які впливають на захист прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  9. Удосконалення законодавства у сфері адміністративно- правового захисту прав і законних інтересів нотаріусів в Україні
  10. Корупція в нотаріаті: поняття, ознаки та основні причини поширення
  11. Форми корупції у сфері здійснення нотаріальної діяльності та її вплив на розвиток нотаріальної системи
  12. 1.3. Адміністративна відповідальність нотаріусів як засіб протидії корупції в сфері здійснення нотаріальної діяльності в Україні
  13. 3.1. Обмеження щодо одержання нотаріусами подарунків
  14. Генезис становлення контрольної функції у сфері здійснення нотаріальної діяльності та її значення у сучасних умовах
  15. Сучасний стан адміністративно-правового регулювання контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
  16. Об’єкт і предмет контролю за нотаріальною діяльністю
  17. Система суб’єктів здійснення контролю за нотаріальною діяльністю та їх адміністративно-правовий статус
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -